Школа.Кохання

А ти слухняна...

А потім цілих два вихідних, ура!
Пішла я в школу пішки, але не зустрівши Техьона я засмутившись пішла далі...
Сьогодні, я прийшла не рано, як завжди, а десь за десять хвилин до початку урока. Людей було багато, та ще не всі, не було Джексона, і цієї дівчини, як її? Лі, здається.
—Привіт! - сказала я Чон Дунг як тільки сіла до неї.
—Привіт.
Тільки, що зайшов в клас Джексон зі своєю "подругою" Лі.
По-моєму, всі на місці, я більше нікого не жду.
Дзвінок!
Пройшло 10 хвилин уроку, і до нас в клас зайшла класуха.
Ось, тепер,  я в прямому сенсі в шоці! Тому, що в клас заходить тей самий хлопець, якого я вчора збила, коли він був з документами.
Його представила наша класна керівничка, сказавши, що його звати Сюмін. Я ж тим часом, відвела свій погляд, щоб він мене не замітив, ще, було добре чутно як мої однокласниці казали, що він красень, та, те, що вони хочуть з ним замутить.
—Настя, як ти вважаєш, він красивий?
Я нічого не відповіла Чон Дунг, так, як я ховалась.
—Настя, що ти робиш?
—Тихо, я зайнята.
Я зробила вигляд, що дуже захопилась книжкой з англійської мови.
Тей хлопець, сів на останню парту третього ряду. Зі свого місця, я цілий урок поглядувала на нього, та він, як не дивно, не помітив мене. Крім білявого волосся, у нього голубі очі, та пухлі губи. Ну, я думаю, можна сказати, що він красивий.
Дзвінок!
"Перший урок закінчився, і майже всі, вийшли з класу гуляти, то в коридор, то надвір."
Я вирішила, також піти з Чон Дунг на вулицю. Ми виходили, а Сюмін тим часом розважав моїх однокласниць своїми жартами.
Я майже дойшла до дверей, щоб відчити їх, та піти гуляти з Дунг, та Сюмін мене помітив...
—Еей! Це ти та дівчина, яка вчора збила мене?
Я зупинилась, і повернулась до нього.
—Ну, я! І що?
Сюмін взяв якісь зошити з чужої парти, та кинув на підлогу, зі словами:
—Підніми!
"Хах, це типу він мені наказує, чи як? Да хто він взагалі такий, він здурів? Добре, окей, зроблю, як він хоче!"
Я підійшла до цих паперів, нагнулась, та простягла йому руку з ними.
—Бачиш, а ти слухняніша, ніж я думав. - якось засмутившись сказав він,  після чого, на його лиці з'явилась ледве помітна посмішка.
Ось ось він забере ці папери у мене, і я зможу піти гуляти разом з Чон Дунг, та я вирішую, що все буде по-іншому.
Я беру ці папери, потім підхожу до нього, та нагинаючись, кажу йому навушко:
—В наступний раз,хоча б трішки подумай про вічливість...Якщо в тебе смазливе личко, це не означає, що ти можеш робити все, що захочеш! - сказавши це, я кинула їх на підлогу, та пішла гуляти з Чон Дунг.
Як тільки ми вийшли на задній дворик, щоб сісти на лавочку, Чон Дунг сказала, своє враження, про мій поступок:
—Ого, Настя! Оце ти крута! Я пишаюсь тобою!.. Я б... Я б таке не зробила... - промовила Дунг.
—Та, я нічого такого не сказала, сам винен... Нема чого до дівчат відноситься як до сміття. Бідна його жінка!
Ми з Чон Дунг сильно розсміялись, та просиділи в цьому дворику до дзвінка.
Урок історії... Сюмін свердлить мене своїм поглядом, а Джексон, тим часом говорить з цією Лі, часом від часу поглядаючи на мене. Тепер пара географії, астрономія, тригонометрія... І все! Школа скінчилась, що мене дуже радує. Цей день був дуже складний, та ще не кінець!
Я знову йду додому сама, та моя прогулка триває не довго, так, як до мене позвонив невідомий номер.
—Ало!
—Знаєш де я?
—Ну і де?
—Я йду позаду тебе...
Я швидко обернулась, завершивши дзвінок, і вправду побачила Техьона, який мені посміхався.
—Техьоне! - сказала я, після чого підійшла до нього, та ми обійнялись.
—Скучила? - спитав мене Техьон поцілувавши в голівку.
—Можливо... А, де ти був?
—В мене були тимчасові справи...
Ну, я і справді за ним скучила, він, мій єдиний друг, як не як.
—Але, зараз я з тобою!
Техьон розставив руки, та ми ще раз обійнялись, насправді, це виглядає дуже мило...
—Техьоне?
—Що?
—Ми довго збираємось так стояти?
—Ще трошки...
Техьон не збрехав, ми зовсім трішки обійнялись, і почали кудись іти.
—Куди ми йдем?
—До тебе додому.
"Хмм... Насправді, коли це вам каже хлопець, та ще й на повному серйозі, це навіть страшно!"
Техьон подивився на мене, та трішки розсміявся, мабудь, із-за моєї реакції на його слова.
—Настя, не хвилюйся ти так! Я ж пошуткував... Я не піду до тебе додому, поки ти мене не попросиш...
"Попрошу? Нуууу.... Побачим?"
—Ти вже зустрічався з Джексоном?
—Ще ні... Як тільки приїхав, то відразу до тебе. - підморгуючи мені сказав Техьон.
—Так мило...
Ось ми майже підійшли до мого дому.
-Нуу, я пішла?
Техьон усміхнувся, та потім сказав:
-Ти питаєш у мене дозволу щоб піти?
-...
"Ааа, ну і що я зможу сказати у цій ситуації?"
Потім Техьон вхопив мене і швидко обійняв, та коли я легенько поклала руки на його спину, він нагнувся наді мною, та поцілував мене. Ми не багато так цілувались, тому, що мені треба було йти, алее якщо чесно, то зовсім не хотілось.
Я підійшла до дверей, та попрощавщись з Техьоном зайшла в дім...