Одне серце, два життя!

Франція

Прокинулась, я від звука будильника. Зараз 6:30. Я встала, пішла умиватися. Потім пішла одягатись, одягла біле коротке плаття.(Зараз літо)

Розчесала волосся, лишила розпущеними. Взяла валізи. На першому поверсі, був Микола. Він шукав пульт від телевізора.

-Доброго ранку! Що шукаєш?-йду сходами.

-Пульт, кудись пропав. Ти не бачила?

-Може він ось там на вікні,-показала пальцем на вікно.

-Точно! Дякую. Ти куди з самого ранку і ще з валізою?

-Я їду сьогодні. Через годину їду. Може відвезеш мене?

-Ок. Ти їла?

-Ні, я не буду. Мене ще може стошнити в літаку. Ліпши нічого не буду.

Я згадала про таблетку яку маю пити кожного дня. Взявши з сумки косметичку, відкривши я витягла таблетку. Поклавши в рот, я пішла запивати водою.

-Що це за таблетки ти кожного дня п'єш?

-Від стресу. Я можу вибухнути в любий момент,-він не знає що я вампір. Ліпши збрехати, ніж пояснювати.

-А. Ну поїхали?

-Ага.

Микола взяв мої валізи. Я пішла до його машини. Сівши, ми поїхали.

В аеропорту я як раз вспіла приїхати. Сівши в літак, я вирушила в політ.

Франція
Приїхавши, я побачила Рейчел. Вона змінилася. Висока та гарна.

-Привііт!-запищала вона.

-Привіт, сонце. Як ти тут?-обнімаючи говорила я.

-Ну, як нічого. Розказуй як ти в Америці?

-Ох, може ми спочатку поїдемо додому?

-Так, так. Ходімо, я на машині.

Пішовши за нею. Ми сіли в машину.

Через 25 хвилин. Ми були в Рейчел дома. У мене навіть не були здогадки, про те кого я побачу...

-Рейчел, я так скучила за тобою.
-Анабет, я теж. Я чула твоя мама померла. Співчуваю.

-Дякую.

Ми мовчки зайшли в будинок. Як я пам'ятаю, вона жила сама, але коли я зайшла то побачила його...

-Локвуд?!

-Привіт, Анабет,-усміхаючись казав він.

-Аня, не переживай він тобі нічого не зробить. Таак, Локвуде?-подивилася на нього злим поглядом.