Статут і нуль.

8 1 0
                                    

Взагалі, зі статутом я познайомився не просто, коли мене взяли в ТРО, надіславши документ, що я мобілізований (без жодної згадки про то саме ТРО, тільки що ми всі ЗСУ), а коли вони зазіхнули на святе для мене. Мою бороду.

- Хлопці, треба фото в кого немає військових квитків, — залітає взводний в кубрик вночі. — Всім йти бритись. Будем робити фото.

- Чув, Ваня?! — розбудив мене хтось.

В цілому взводі я з самого початку вважавсь за власника найбільшої бороди. Мене навіть якось прийняли за священника.

- Дідька лисого, — бурчу у відповідь. — Обійдусь без військового.

- Твій вигляд не відповідає статуту!

- Бо мені не видали форму.

- В статуті можуть не бритись лише офіцери та учасники АТО, — видав тодішній взводний.

Лізу в гугл, знаходжу статтю 606 про вигляд військовослужбовця.

- Носіння бороди дозволяється: при бойових чергуваннях, участі в бойових діях, бойових навчаннях, при травмі обличчя, за умови дотримання гігієнічних норм! — читаю в голос. — У нас бойове чергування? Бойове. Так, що не по статуту?

На тому й погодились. Тобто, взводний отримав по обличчю своєю ж монетою і дав мені спокій.

Міг би й поопиратись, але щоб розказувати про статут, треба його самому знати.

Але, на війні, деякі його пункти не працюють. Немає стройової ходьби, бо: а нахіба вона там? Ти не віддаєш військове вітання (а не честь; бо «солдат віддає військове вітання, а честь курви на об'їзній» (с) Ромко «Перукар»), до прикладу. Не тому, що ти лютий анархіст і продовжувач справи батька Махна. В цілях безпеки для самого офіцера. Між солдатами немає бути зовнішньої різниці. Всі як один. Бо ніколи не знаєш, чи сидить десь снайпер. Нашивки зі званням теж не носять, розпізнавальні знаки відсутні. Хай русня чухається в голову, де солдат, а де генерал.

Військові есеїWhere stories live. Discover now