Військові есеї

Про зерно.

Поля пшениці були позаду нас. Їх на Запоріжжі було багато. І багато були спалені.

Місцями таке було. Їдеш в штаб, то чорна земля там, де мала б бути пшениця. Іноді на полях були смуги десь в однополісну дорогу. Типу, якщо горітиме частина поля, то хоч не все. Бо орки спалювати поля любили. Любили на стільки, що могли не розрахувати, куди дме вітер. А потім вдихали дим.

Взагалі, найсміливіші люди, яких я коли-небудь бачив — аграрники.

По нас якось пів ночі били мінометами, то більшість перелетіли в поле з пшеницею. І були два нерозірваних снаряди.

Чи було те поле заміноване — не знаю. Але якби було — це швидше закономірність. Знаю, що справа від нас таки було. Там підірвався син власника тих полів. Чия була міна — не знаю. Та й різниця не суттєва. Не було би тих підарів на нашій землі, ніхто б там мін не ставив.

Зранку вони приїздять, бо нуль не нуль — треба швидко збирати пшеницю. Розказуємо, що два не зірвались...

Ті почухали голову і такі: а шо робить, тре збирати.

Поясню. Нерозірваний снаряд це погано. Як і коли (і чи взагалі) він здетонує — неясно. Наїхати на нього на здоровому комбайні радість сумнівна. Сапери до такого лізти не будуть. Та ніхто не буде. Бо страшно.

У нас в посадці якось не здетонував заряд. Просто забився в стежку між ямами й так собі й був. То я те місце обходив, як тільки міг. Та й не я один.

А цим було пофіг. Ні броні, ні аптечок, ні турнікетів, нічого. Покурили з нами, погрузились у свої комбайни й гайда.

Бо треба збирать. Врожай чекати не буде.

Тих сміливців пронесло. Ніхто тоді не стріляв по них, снаряди вони оминули.

Але є ті, кому не щастить. Є аграрники, для яких котрась зміна стала останньою, а не крайньою. Вони розуміють на що йдуть. Але таки йдуть.

І йдуть для того, аби якісь покручі висипали зібране зерно на кордоні. Не хочеш пропускати у свою країну — не пускай. Але не висипай, бо, блять, там крові за нього пролилось більше, ніж хтось з них колись побачить.

Тепер, коли хтось скаже: зерно збиралось кровʼю і потом — це далеко не перебільшення і не красива метафора. Це, блять, реальність. Сумна реальність.