◄ ◊ ЧОРНЕ СЕРЦЕ ◊ ►

Частина друга 4

Розділ четвертий

Пан Розпач

У пустелі панували свої закони. Втім, як і скрізь, за гріхи батьків розплачувалися діти. Бувши підлітком, Еміну довелося сплатити борги батька. Його забрали до будинку родича правителя пустелі, її оазису та всіх її багатств. Бувши впливовою людиною, господар Еміна мав свій гарем та євнухів. Одним з таких і став Емін, який не чекав більше від долі подарунків.

Жіночі капризи часто супроводжувалися істерикою та потиличниками. Але потроху Еміну вдалося навчитися, як втихомирити та навіть догодити будь кому. Його смиренність дала можливість стати учнем головного євнуха. Навчившись рахунку, він почав потроху вивчати мистецтво боротьби, вчився метати ніж.
- Для захисту, кмітливість і швидкість рішень важливіше сили та вмінь. - повторював його вчитель. Іноді йому доводилося не просто поступатися наложницям, а й зазнавати збитків через їхні невиправдані примхи. Щоб покрити їх, йому довелось знайти підхід до кожного торговця. Незабаром, замінивши головного євнуха, йому навіть вдалося розбагатіти, але дві речі затьмарювали його існування. Перша і головна полягала в тому, що дивлячись на красивих жінок щодня, Емір мріяв про тихе сімейне щастя. Згадуючи дім, батьків, дідуся та бабусю, йому хотілося бути господарем, нехай і бідного будинку, але з дітлахами та жінкою, яка б потребувала його. Про кохання йому навіть не мріялося, адже  подібне щастя було недосяжним для євнуха.
Спостерігаючи за тим, як, щоб відчути себе щасливими, наложниці відвертають власну увагу на шовкові хустки з намистами, йому щиро було їх шкода. А що вони? Вони заздрили Еміну. Заздрили та дивувалися. Хазяїну гарема, вуйко панівного еміра, більше за наложниць подобався Емін. Віддавши його керівництву більшу частину господарства й гарем, проводячи з ним майже весь вільний час, господар, проте, заборонив випускати його за межі гарему. Маючи з ним багаторічний зв'язок, лише з ним він виявляв свою натуру. Він то бив, то цілував його, обдаровував дарами та захоплювався талантами. Купував для його освіти книги, пишався ним та вказав у заповіті, що як смерть наздожене, щоб Еміна поховали разом з ним.
Опір Емін подобався йому, але все ж, якось, покликавши його до себе, він наказав йому випити напій. Така влада йому сподобалася набагато більше. Тепер, коли насолоду отримували обидва, зривати з юнака одяг, оголюючи його, панувати над ним повністю було неймовірно солодше. Ця гра була набагато цікавішою за  нудні ночі з наложницями, що його уласкавлювали. З яким нетерпінням він чекав нагоди робити це знову і знову. Катування Еміна стали буднями, будні перетворилися на необхідність, а після, коли він дізнався секрет афродизіаку, він став ділитися ним з коханцем, підливаючи йому потроху отруту. Еміна зупиняв лише заповіт. Десь усередині нього все ще жила надія, її остання іскорка. Пригнічена сила волі з кожним днем все частіше заявляла про себе. Емін зрозумів, що насправді дуже гордий, почуття самодостатності надавало йому впевненості. Чекаючи відповідного випадку, Емін не очікував, що все буде саме так, як сталося.

♠♠♠