Подих Потойбіччя. Вітри Загибелі.

Розділ XІX

Лук'ян змучився. Йому надоїло стільки хвилюватися, а потім заспокоїтися, щоб знову хвилюватися. Проте цього разу їм допомагає справжній Бог.

Тільки ситуацію з Михайлом це не рятує. У хлопця зараз може бути ще більше проблем, ніж його рятівники могли уявити. Він змалечку не відрізнявся сильним духом. Так, у нього була впертість, примітивна відважність, але ж потрібного досвіду для будування моральних стін, на жаль, ні. Не кожен мисливець на нечисть здатен перенести подібні мандрівки, але нікого б не катували спеціально для своїх цілей. Загалом, мисливці – дико вперті, тож викрадачі швидше вб'ють їх, ніж витрачатимуть час на катування. Михайло ж – прекрасна ціль для жорстоких ігор нечисті.

У Праві, як завжди, прекрасне сонце, свіже повітря та атмосфера безкінечного Літа. Лук'ян досі не звик до цього, але покидати цей вимір буде сумно. Хоча, можливо, після смерті він потрапить сюди. Ця думка - приємна, якщо забрати деталь з потребую вмерти. Було б ще добре зустрітися з Орестом, він точно живе десь недалеко.

Тут взагалі нікого не видно, лише чути голоси десь за чагарниками. Розгулювати настільки незвичними стежками – признак дурнуватої відваги. Кітчук немає її, що не скажеш про Олега. Утім, бажання побачити інших Богів не зникає. Дажбог обмовився про житло Овсеня та Хорса десь недалеко, але без запрошення краще до них не заходити. Боги не настільки гостинні, щоб не проклясти чужого на своїй території. Проте, якщо відчують у комусь своїх потомків, то точно помилують. Принаймні, так сказав Дажбог.

Сам Бог Світла та Неба забрав у нащадків їх телефони, почавши щось чаклувати. Скоро техніка засяяла золотими променями. Лук'ян був здивований, що Бог вирішив якось сховати зброю всередину їх телефонів, хоч ще пару хвиль тому розпитував у чоловіків, що таке «Інтернет», «Веб-сторінка» та інші прекрасні дарунки людської раси. Мабуть, більшість членів пантеону, які вирішили й надалі ігнорувати людей, не сильно розбираються в їх еволюції за останні десятиліття. Однак, побачити блог Мари про залякування людей, Лук'ян хотів би.

Раптом з-під землі піднялися гарні білосніжні двері. Від них по повітрю проходили сяючі лінії, а на землю поволі спадали маленькі золоті іскри, схожі на зорі. Від цих чар віяло чимось взагалі відстороненим від Нави та Прави. Аура була подібне на удар, який втримує чимала кількість древніх механізмів. Тому поки двері були зачинені. Перед Олегом та Лук'яном постав справжній портал. Не якийсь метафоричний перехід, а справжній прохід до рідного виміру.