Подих Потойбіччя. Вітри Загибелі.

Розділ II

Лук'ян з старим слов'янським ножем, сидів біля пам'ятника Юрію Змієборцю. Була друга година ночі, але місто освічував самотній срібний місяць. Лише декілька бунтівних ліхтарів продовжували давати людським очам змогу бачити, де вони. Ніч перетворює різні скульптури та тіні на чудовиськ, монстрів, а боязлива фантазія домальовує все інше.

Кітчук помітив Олега, який крокував до нього, тихо і спокійно. Це був високий, кремезний чоловік з вояцьким, слов'янським обличчям. У нього була недовга густа каштанова борода і вуса. Одягнений двоюрідний брат Лук'яна був у спортивний костюм, а на талії був ремінь з різними ножами і відділами. Миттєво справляв враження людини серозної.

Хоча, його стиль життя і одягу дуже критикувався його сім'єю. Брат матері Лук'яна – Варфоломій Лиситчук є мером невеличкого села Срібна Лелека. Його дружина була донькою судді та володаря декількох магазинів. То ж, Олег мав чудову освіту, є володарем квартири в Києві та Полтаві і зміг закупити матеріал і побудувати собі дім за містом. Проте Лиситчук ніколи не оцінював людей по зовнішньому вигляду та гаманцю, лише по словам та вчинкам. Його батько спонсорував всіх мисливців на нечисть в Україні і дружив з більшою кількістю угрупувань. Рід Лиситчуків дуже поважали, навіть в інших країнах. Лише Олег вів себе, як відлюдкуватий депресивний вуйко, що вб'є тебе поглядом і купить дешеву каву, щоб посумувати, бо невистачило на коньяк.

Лук'ян протягнув руку, щоб брат її потиснув, але йому лише вручили дивний малий безпровідний навушник і штовхнули до машини. Олег поставив біля пам'ятника дивну вазу з темною кров'ю і повернувся в машину до родича.

Михайло тимчасом увімкнув всі таємні камери, та сидячи за ноутбуком у ванній кімнаті гуртожитку, намагався уважно слідкувати за тим, що відбулось на вулиці. Підключивши до своєї улюбленої технології мікрофон, він нервово видихнув. Поки все було гаразд, однак таке щастя тривало лише кілька хвилин. Скоро одна з камер згасла, а інші почали барахлити. Навіть не будучи з друзями, Сливчак відчув холодних мурашок, які пробігли по спинах всієї трійці.

Олег уважно спостерігав за тим, що було ззовні. Шатен забрав у брата сигарету і миттєво закурив, чим викликав невдоволений погляд Лук'яна.

-Що в тій вазі?-пошепки поцікавився Кітчук і поглянув на Олега.

-Кров венеціанського священика, не питай, де я її взяв,-холодно відповів Лиситчук і доторкнувся до свого навушника.-Ей, неправильний вклад державних стипендій, що з камерами?