Подих Потойбіччя. Вітри Загибелі.

Розділ VI

Чорний джип недовго, але швидко, нісся по дорозі, мовби тікаючи від сонячного проміння, що почало з'являтися з-за горизонту. Атмосфера зранку було доволі спокійна. Дорога, нажаль, була забита машинами, створюючи чималі затори, що тривали вже приблизно декілька годин. Всі водії були знервовані, як і пасажири. Проте оця рутина добре заспокоювала нерви мисливцям.

Олег мав такий вираз обличчя, що було чітко зрозуміло: чоловік мріє поспати й випити. Всього за декілька годин після нападу він постарішав вже на декілька років. Помітно, що йому дуже хотілося заснути, але власна гордість чи легенька параноя не дозволяли йому втілити цю ідею в життя.

Лук'ян же пересів на заднє сидіння, турботливо подаючи Михайлу то воду, то їжу. Кітчук слідкував за тим, щоб його друг зміг відпочити, та намагався не завалювати його різними питаннями. Темноволосий найбільше начхав на те, що варто зберігати самоконтроль та стримувати власні переживання, але йому було все рівно.

За цією сумною картиною в машині можна було й далі наглядати, якби глядач не виключив свій телевізор.

У просторій кімнаті з розкішним диваном, до стелі піднявся цигарковий дим. За вікном було чудово видно інші багатоповерхівки. Все приміщення було насичене кремовим й золотим кольорами. Ніжний темно-сірий килим лежав біля дивану, на якому вдоволено сидів цей самий глядач. Великий телевізор на стіні замовк швидко, але було чути, як втомлено позіхає власник цього дому з різноманітними дорогими меблями, назву яких він вже забув.

Почувся дверний дзвінок.

Володар квартири доволі байдуже піднявся на ноги. Виглядав сей пан, як чоловік років двадцяти п'яти чи старше, з худорлявим тілом, широкими плечами та привабливими рисами обличчя. Ніс в нього був трішки піднятий догори, недовгий. Брови плавні, густі, кольору свіжої полуниці, як і його волосся. Сама зачіска: коротке волосся по боках, але сам чубчик був довгим, кучерявим, та спадав на ліву частину лоба. Вдягнений сьогодні він був лише в рожевий халат та домашні капці.

Позіхнувши, власник оранжевих очей махнув рукою. Двері в квартиру відчинились без ключа та пропустили гостя всередину.

Всередину недовірливо прокрокував височезний кремезний здоровань з довгою каштановою бородою, широким лобом й сріблястими очима, схожими на нестримний буревій. На ньому була легка літня одежа, а в правій руці він тримав невеличку валізу. Цей чоловік справляв враження досвідченого генерала, який пережив не одну війну. На його правому лікті навіть був шрам від невідомої зброї, у формі півмісяця.