Крізь моє вікно

Частина 14(Джентельмен)

Мене будить Роккі зі своєю звичкою лизати мені руку, коли він голодний. Яскраве сонячне світло проникає у вікно, нагріваючи кімнату. Очі горять, обличчя ниє, мені вистачає лише кілька секунд, щоб згадати все, що сталося минулої ночі.

Арес...

Я швидко сідаю і дивлюся на інший бік ліжка.

Вона пуста.

Серце в грудях стискається. Він пішов? А чого ти чекала, що він зустріне з тобою світанок? Така наївна.

Повільно я йду у ванну, щоб вмитися, коли бачу своє відображення у дзеркалі – скрикую.

- Пресвята Мати Божа!

Моє обличчя виглядає жахливо, вся права сторона розпухла і синець поширюється від середини щоки до правого ока. Губа в одному кутку розбита. Я й не думала, що це чоловік так сильно мене вдарив. Досліджуючи своє обличчя, помічаю синці на кистях і руках, мабуть, від того, як сильно мене хапали ці мужики.

Від спогадів тікають мурашки. Після душу та чищення зубів, виходжу з ванної в нижній білизні, підсуджуючи волосся рушником.

- Трусики із Покемонами?

Кричу, бачачи Ареса, що сидить на ліжку. На тумбочці пакет із їжею та дві кави.

Я прикриваюсь рушником.

- Я гадала, що ти пішов.

Він усміхається, і від цієї посмішки моє серце тане за лічені секунди.

- Пішов тільки за сніданком. Як ти себе почуваєш?

- Я гаразд, і дякую, дуже мило з твого боку.

А милота – це не твоє. Думаю, але вголос не вимовляю.

- Одягайся і давай їсти, якщо ти, звичайно, не хочеш снідати прямо так, без одягу, я не ображусь.

Я кидаю вбивчий погляд.

- Дуже смішно, зараз повернуся.

Одягнена снідаю, намагаюся не звертати уваги на це чудове створення перед собою, бо інакше їсти спокійно просто неможливо.

Арес робить ковток кави.

- Мені треба сказати це, не можу жити спокійно, якщо не скажу.

– Що?

- Покемон? Серйозно? Я навіть не знав, що є нижня білизна з Покемонами.

Я закочую очі.

- Це моя спідня білизна, ніхто не повинен на нього дивитися.