Розкішний білий колір

Частина 11. Не беззахисна та примхлива малеча.

Яскраві срібні очі розширилися, Мулен ясно впізнав тембр цього голосу і того, кому належав. Не хто інший, як спадкоємець благородного будинку Фраунсів та старший брат. Він завжди з нетерпінням чекав зустрічі лицем до лиця, але не так... Не так повинно було відбутися возз'єднання! Чому він тут? Як сюди потрапив? Як зміг зайти мене?

Юнак занадто захопився думками, що навіть не помітив, як чоловік підійшов – сильні та теплі руки міцно обхопили тіло, змусивши здригнутися. Суворий старший брат, що рідко показував істинні емоції, зараз дарував обійми шуканому з нестримною радістю та полегшенням.

-Слава богу, ти живий...,- прошепотів Максиль молодшому, здивований такою величезною зміною в зовнішності брата, але зараз все це не мало значення. Просто знайшов маленьку кульбабку і відвезе назад додому, де він буде у безпеці і ніхто і ніколи більше не завдасть шкоди. Нарешті звільнився від страху та болю, що пригноблювали серце відколи братик зник. Тепер з ним все буде гаразд, і спадкоємець міг чути, як голосно та повно життя б'ється серце красеня.

Проте, єдина причина, чому воно було таким гучним, полягала в тому, що той не знав, як реагувати на цю дивовижну близькість. Холод не міг зупинити нервовий піт на обличчі.

У минулому житті хлопчик з дитинства був сиротою – виріс в притулку, кинутий матір'ю, що була занадто молода, аби виховувати чадо самостійно. Маленький інтроверт та боягуз – ідеальна жертва для тиранії старших дітей. Зіткнувшись з цією несподіваною ситуацією, щиро не знав, як від цього втекти. Все ж йому здавалося, що це шанс нарешті виконати душевне бажання.

У відповідь, руки юнака обхопили спину брата, відчуваючи тепле хвилювання в серці, неначе теплий та солодкий потік. Навіть приємно...

Джонак та інші приголомшено дивилися на пару, що стояла попереду.

Третій молодий Господар живий?! Не могли повірити, що незнайомка в білому дійсно той самий шуканий аристократ, чиї сліди вони винюзували декілька тижнів. Слава богу, не припинили: провідний лицар вже збирався запропонувати відступити, аніж залишатися на півночі. Зараз же почувався просто безглуздо – не міг уявити, до якого існування мав пристосуватися молодий юнак, мешкаючи тут днями безперервно.

Відсторонившись, старший обережно взяв молодшого за плечі та оглянув з верху до низу. У очах зображувалося сильне занепокоєння, саме тому Мулен заперечив.