Життя - несправедлива штука: Book 1

РОЗДІЛ 4

Розділ4 – Наші дороги знову поєдналися...

Був ранній, холодний, недільний ,ранок.
Доми спали, вулиці спали, тварини спали, вітер спав, сонце спало, люди спали, країни спали крім місяця.
Який ще досі виднівся на темному безхмарному небі.
Час ніби і йшов, але і зупинився. Ти проснувся проте далі заснув.
Вот як можна охарактеризувати ранок. Холодний зимовий ранок. Сніг вже не падав з небес. Заміну ньому прийшли зірки, які ледь-ледь блищали.

У невеликій кімнатці сопіла жінка, вона міцно спала. Але телефонний дзвінок зумів її розбудити.
Україна не хотіла вставати, хотіла ніжитися в теплому ліжичку, бачити сон про її смерть та ,щоб час зупинився.
Проте робота на то і робота. Через муки та волю ти змушений на неї прийти.
Сівши на край ліжка синьо жовта підтвердила телефону розмову, і з нетерпінням чикала слова в її сторону.

   — Міс Україна, вас терміново визивають на очередне вбивство, через десять хвилин по вас заїдуть...Кінець зв'язку!...

Після чого блондинка почала слухати цокання годиника. У неї був терміновий виклик, який пов'язаний з тою дивною організацією. І нове вбивство...

   — Через десять хвилин за мною заїдуть — повторила жінка, підтверджуючи їх собі.

Вставши з ліжка Україна гучно позіхнула, паралельно розминаючи свої кінцівки. Першим ділом вона дістала одяг спецпризначеньця: чорна облягаюча водолазка, чорні теплі штани, чорні високі чобітки та пояс, на який вона закріпила пару невеликих баночок з водою.
Почистивши зуби жінка навіть забула про вмивання. Зараз ,що крутилося в її голові – вбивство. І ніщо не мало її відволікати, навіть таке важливе як вмивання.
Накинувши перед виходом теплу камуфляжну кофту з погонами на плечах , синьо жовта вийшла з своєї квартири, не забуваючи закрити її на два замки.

Машина уже стояла під її підїздом. В їй вже чикав її напарник Макар. Який працював з нею.
Вони були не близькими, їх було важко навіть товаришами назвати.
Завжди в роботі була головна – Україна, а він як її вірна слуга.
Проте на це чоловік ніколи не скаржився. Можливо розумів ,що в цьому не має сенсу?
Українка сіла на переднє місце біля водія. Вони не здоровалися, це було нормою для такої роботи.
Він простягнув її тоненьку папку.
Ця папка належала померлому, залізною скрепочкою була закріплена фотографії. На них був зображений чоловік, блакитний прапор, та в лівому верхньому куті на подобі англійської букви "m". Жінка почала переглядати першу сторінку відомостей про особу.