Життя - несправедлива штука: Book 1

РОЗДІЛ 25

РЕКОМЕНДАЦІЯ: розділ писався під музику Oh my baby my baby × I bet on losing dons, для яскравішого прочитання розділу раджу прослухати. Приємного читання)

Розділ25 — Його ясні-жовті очі як сонце – одне розчарування..

Білий колір, що заповнював увесь простір, жалив своїм ярким окрасом мої ясні очі, що від близку замерехтіли від болю.

Я лежала дивлячись у стелю, чи це була стіна? Моє тіло парило у білому просторі, яке своїм блиском жалило не тільки мої зіниці, а і тіло.
Мої ноги на інстинкті побігли у невідомому напрямку, а серце билося скажено. На мої очі наверталися сльози, а голос захрипав від криків.
Білий простір був нескінчений, у нього не було початку і кінця. Мої ноги продовжували бігти з тою силою та надією у серці — що це все сон.
І його ясні-жовті очі як сонце – не розчарування, а вигадка фантазії, або врешті решт комар.

Моє тіло приземлилося на коліна, ладоні ніжно закрили моє заплакане обличчя у багнюці, намагаючись приховати його навіть від самої себе..
Мої легені із жадністю хапати повітря, намагаючись відкинути зі своєї голови звуки останіх стуків серця, як воно завмирає і темна тьма огортає мене у свої холодні обійми.

   — Що ти тут робиш? — каже незнайомець.

Знайомий голос у далечінь відгукнув мене, змушуючи мої ноги на автоматі підстрибнути і слідкувати за чоловіком у білій рубаштці та білих штанятях перед собою. Його спокійний багряний погляд дивися на мене, навіть не розглядаючи моє побите тіло. Невелика усмішка грала на його фізіономії, а червоні локони волося, була акуратно зачесані, як колись, коли ми з ним були ще парою...

   — Швейцарія?! — вигукнула я.

Чоловік тільки сильніше всміхнувся і розправив руки для обіймів, я із сльозьми на очах підбігла до колишнього та найкращого друга.
Його сильні руки обхопили мою спину та притягнули мене поблище до себе, під дзвінкий плач моїх очей. Він ніжно усміхався хладячи своєю ладонею мою калічену спину, коли мої вуста шептали йому на вухо різні слова вибачення за минула.

У якусь хвилину він відійшов від мене, залишаючи мене заплакану стояти із усмішкою на обличчі, допоки його рука не піднялася і не помахала мені на знак прощання.

   — Тобі уже час, до зустрічі — зустрінемося у глибокому майбутньому..

І я провалилася у чорний рай, і більше не бачила його...