Життя - несправедлива штука: Book 1

РОЗДІЛ 11

Розділ11 — Це було моєю ініціативою?

Я стояла дивлячись на два мертвих тіла, які догорали. На моєму обличчі була емоція  здивування, чоловіки навколо ставили свої вердикти, коли я мовчики стояла, дивлячись на форму спецпризначенців. Холодок пробігся по моїй шрікі, від розуміння ,що вони полюють за нами...

   — Нам треба їхати звідци і як най скоріше — промовила я не відвовячи погляду з двох юнаків, за спиною почулися обурення та критика на мою просту реакцію — Нам не безпечно тут знаходитися, вони шукають нас..

Так само промовила я, роблячи в головах чоловіків більше питань ані ж було. Вони дивилися на мене з нерозумінням, а хтось із обуренням. Я голосно проковтнула слюну, розуміючи ,що все-таки буду змушена розказати новачкам хто я насправді і ,що тут взагалі відбувається. Стиснувши кулаки, та зробивши глибокий вдох, я повернулася до чоловіків. Які з обуренням дивилися на моє розгублене личко, які би зразу вдарили мені вщелепу, лиш би ця пауза одразу зупинилася. Лиш би я розказала всю інформацію..

   — А ,якщо точніше то мене...Це були повстанці, які не задоволені роботою спецпризначеніців...В тому числі і мною..Нам треба швидко тікати, вони і з вами щось зроблять як мої співробітники або ж знайомі! — викрикнула я, розуміючи ,що моє дихання вже давно збилося від адреналіну в крові.

Вони мовчики стояли, дивлячись на мене, всі вони переглянулися та кивнули...Крім Канади. Який схрестивши дві руки на грудній клідці, просто прикрив очі відмовляючись щось казати. Мій кулак знову стиснувся, він затягував мій час. І це починало дратувати, він лише голосно видихув та повернув голову у мою сторону. Дивлячись в блакитні, із зеленим відтінком очі, він лише кивнув..

   — Проте зважай, ми ще повернемося до цієї теми — сказав канадець, розвертаючись та пішов у сторону вихода.

Так поступили всі, проте всі одразу змінили ходьбу на біг. Від нових шумів, які доносилися зі сторони нашого будиночка, на диво ми швидко вибралися з полону лісу, і під кінець дороги нас осліпили яркі промені світла.
Які спричинило полум'я. Ми зупинилися, я проковтнула слюну, розуміючи ,що нікуди тікати. Повстанці вже були тут, дві наші машини палали, як і все навколо, окрім будівлі. До якої вони ще не встигли добратися.
Їх було так само як нас 5о, серце замитушилося, невеличка мишка яка намагалася втекти від цього пекла, була спаленою за хвилину. Чоловіки так і не промовили ні слова, дивлячись на це жахіття, тільки я одна розуміла ,що треба діяти. В озері замитушилася вода, мої руки стиснулися в кулаки.
Вода поволі та незамітно почала підніматися, коли я розпустила кулаки в ладоні та зробила крок вперед.
Холодна вода одразу появилася біля мене, вставши в бойову позицію я примружилася, розуміючи ,що повстанці змінили свою форму. З чорного комбінезона на коричневі плащі з капюшоном, який приховував їхні обличчя. Першою атакою виявилася стихія землі, я тільки сильніше втиснулася своїми стопами у землю, очікуючи удару. Проте його швидко зміг перенаправити Велика Британія, який вже стояв коло мене та згори дивився на непроханих гостей.
Тільки я хотіла щось сказати, як тут вони поєдналися в поєдинку, поєднуючи в ньому різні види мистецтва стихій.