Відродження Хвашань

Розділ 16. Причиною занепаду Хвашань є Я?! (1)

Прохання не копіювати і не публікувати на інших ресурсах. (─‿‿─)
***

— Пхев!

Дивлячись на Чхон Мьона, очі Ун Ґама сяяли.

«Безсумнівно, на перший погляд він здався звичайною дитиною, чи не так?»

Але він виявився аж ніяк не звичайною дитиною.

«З ним все буде добре?»

Уніформа з цупкого матеріалу повністю просякла від поту Чхон Мьона. Незважаючи на те, що він лише стояв, піт стікав навіть по рухах.

Обличчя було червоне від крові, складалось враження, що його голова от-от лусне. Він не міг стояти рівно через сильне тремтіння своїх ніг, хлопець прикусував губи, щоб примусити себе рухатись.

— Чом би тобі не присісти?

Ун Ґам, для якого манери та ввічливість були невід'ємною частиною життя, запропонував учневі, нижчому за ієрархією, сісти.

Але він нічого не міг з цим вдіяти. Дивлячись на Чхон Мьона, здавалось, він бачить маленьке цуценя під проливним дощем, якому так і кортить допомогти.

— Ох, я в порядку. Я б надав перевагу випити трішки води...

— Принесіть води! Негайно!

— Так!

Один з учнів, що спостерігав за ними, побіг по воду.

— Добре. Тоді...

Однак, Ун Ґам припинив говорити.

«Що я маю спитати?»

Він покликав хлопця до себе, але уявлення не мав з чого почати. Це вперше, коли він опинився у такій безглуздій ситуації.

— Що тут відбувається?

Він задав найочевидніше питання.

Почувши питання, Чхон Мьон озирнувся і безтурботно відповів.

— Нічого незвичайного.

— ...що?

— Ми всього лиш вирішили, що з сьогоднішнього дня кожного ранку тренуватимемось разом. Але оскільки для нас це було вперше, ми трохи перестарались. Мабуть тому, що всі були дуже вмотивовані.

«Вмотивовані?»

Ун Ґам подивися на дітей позаду Чхон Мьона. Вони відчайдушно розмахували рухами, все ще міцно стискаючи роти.

Та коли Чхон Мьон ледь повернув голову в їх сторону, вони негайно опустили руки.

«Що це за поведінка така?»