Вечірній морок львівської задуми
Куйовдить плин моїх старих думок.
Я знов без Львову наковталась суму,
Рахую в морі тисячі зірок.
Рахую час. Він перший і забутий.
Чекаю ніч - вона в моїй душі.
Скажи, мій Львове, де я мушу бути,
Щоб не писати дощові вірші?
І де мій час зупиниться для злету?
То на якій із стародавніх площ?
Ти, Львове, кращий за нову планету,
У тебе добре просто через дощ.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Міста. Потяги. Вокзали
PoetryТам, де шляхи перетинаються. Там, де звичні речі набувають інший сенс. Думки вголос, нічне натхнення або просто поезія відстаней.
