Київ, Київ, Київ... Що собі залишив?
Вже з тобою сонце навіть не встає.
Та нехай дороги розтерзають тишу,
Але ж сіре небо синім не стає...
Час летить, а грудень - добиває вічність,
Через клапті світу дивиться асфальт.
Так було не завжди, так було щорічно:
Без об'яв на стінах і в рядках із шпальт.
Києве, з тобою все ж ми трохи схожі:
Нашими серцями витирають бруд.
Але в тебе, любий, серце битись може,
А мене за стукіт поведуть на суд.
Київ, Київ, Київ... В тебе ноги босі,
Пасма посивіли й шкіра вся в рубцях.
І живеш ти, милий, в чистім безголоссі,
Коли навіть світло гасять у серцях.
Говори. Підводься. Ще додаться сили.
В тебе вічність довша, то й живи на страх.
А коли від неба посивіють крила,
Нагадай цим людям, що ти досі птах.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Міста. Потяги. Вокзали
PoetryТам, де шляхи перетинаються. Там, де звичні речі набувають інший сенс. Думки вголос, нічне натхнення або просто поезія відстаней.
