Зима на лимані

Міська вежа

Лютнева мряка. Біла панорама.

На вежі сковзько. Коло ніг – туман.

Несла сюди свою вечірню рану,

Боялась – наберу ще більших ран.

Але минулось. Ранок будить простір,

Гудуть автівки – нам і невтямки.

Нам хороше, нам затишно, нам просто

Над прірвою на відстані руки.

Туман внизу, у грудях - завірюха.

Ще мить – і серце вистрибне, втече.

Спини його! І слухай, слухай, слухай,

Як ми стаємо мрякою-дощем...