Зима на лимані

Боротьба

Ми стільки днів боролись із собою.

Для нас уже і сонце рвалось вниз.

Наважились таки дістати зброю:

Тебе – до нервів,

А мене – до сліз.

Нам влізла в горло награна безхмарність,

Нам стало сонце гірше за ножі.

А ми шукали знов концептуальність,

Якусь любов, чиюсь глибінь душі.

Спини мене й потік інсинуацій –

Здурманив скроні ладан самоти.

Між нами знову – кілометри станцій,

Між нами знову – зламані мости.

Над містом грає повінь вогнелика.

Ми знову замовчали, як чужі.

Мій любий друже, вороже мій дикий,

Кому ж тепер писатиму вірші?..