W: Між двох світів

Розмова

Коли ми з Семом дізналися, що наш потерпілий прийшов до тями, то зразу ж захотіли його провідати. Та не так все просто, як гадається... Сема пустили до Дані, а я не могла увійти, бо не була родичем чи, хоча би, другом пацієнта. Тим більше, у мене з собою і документів не було, та й надворі ніч, а Даня після операції. Я уже забула про будь-яку надію, як мене закликав Сем до палати. Він сказав, що Даня домовився з лікарем.
Коли я уже була в палаті, то хлопець показав очима Сему, що нам потрібно поговорити тет-а-тет.
То й на краще, бо Сем міг би з глузду з'їхати, якби чув нашу розмову:
-В мене до тебе є кілька питань- промовила я
-В мене також.
-То питай. А поки ти формулюєш питання, то запитаю я. Ти пам'ятаєш своє дитинство?
-З чого таке запитання?
-Так пам'ятаєш чи ні?
-Ні... голос у нього посумнішав, так і хотілось підійти і обійняти, що я й зробила.
Отже правда, він-герой коміксу, а пам'ятає тільки з того моменту, коли вийшла перша частина.
Поки я думала, то почула якись схлип, неначе плакало маленьке дитинча. Так мило плаче Даня.
-Еуу... ти чого, ти ж хлопець, ти так ніколи себе не ведеш.
-Просто... те, що... всхлип... я пам'ятаю... всхлип...це болючі спогади... Забудь, яке ти ще хочеш задати запитання?
-А, точно! А звідки ти знаєш моє ім'я?
-Ти мені снилась, і доволі часто
-???
-А ти? Звідки ти знаєш, що мене звати Даня?
-Розумієш, як би це пом'якше сказати, в мене в світі є комікс, де ти-головний герой. Ось ти і затягнув мене сюди.
Я знаю про тебе все, що було з тобою років так з п'ятнадцяти по сьогодні. Тільки... Я не знаю, що ти робиш вночі, така фішка коміксу: вдень ми знаємо тебе, як свої п'ять пальців, а ніч-пора тільки для тебе.
-Аааа... ну.. це дає відповіді на всі мої питання. То ти кажеш, що ця ніч тільки НАША.
-Ні! Я кажу, що ця ніч залишиться між НАМИ!
-Угу. А куди ти думаєш іти? Ти без документів, у тебе немає грошей, ніч надворі.
І правда, куди мені йти, на годиннику була третя ночі, я й забула про час. Я так захотіла спати, ще й не їла нічого від ранку
- І що будеш робити?
Я ніяково знизала плечима. Правда, що робити?
-Давай так, надіюся лікарняна їжа не така й погана, з'їж мою порцію а потім-баїньки)
-Що? Ну з'їсти твою порцію я з'їм, а спати де я буду?
-Як «де»? У мене ж V.I.P.палата, тут ліжко велике.
Я була надто знесилена, щоб спорити, та й що може статися він ж гей - подумала я.
Даня посунувся на другу половину ліжка, а я лягла на тепленьке ліжечко поряд з ним. Не пройшло й хвилини часу, як ми обоє позасинали.