Вигнанець. Історія перша. Відьма.

Епілог

На вцілілих людей Мамай наткнувся по дорозі. Село, ще горіло далеко позаду, але сморід доносився всюди. Ліс тепер здавався ще похмурішим. Людей вів ксьондз. Дивно було бачити його тверезим. Він йшов попереду колони, долаючи втому. На одному з возів Мамай побачив Ярину. Він хотів їй щось сказати, але не випустив і пари з уст, коли побачив з якою ненавистю вона глянула на нього.

Це ви винні — люди плювали йому в спину — Ви позбавили нас домівок! Мамай мовчав. Вони були праві. Кілька чоловіків хотіли кинутись на нього, але ксьондз їм заборонив. Це наше прокляття! Він зробив, що міг — грізно промовив він і люди затихли. Мамай порівнявся з ним. Що з чарівником? – ксьондз глянув на нього. Мамай заперечно похитав головою. Шкода – перехрестився ксьондз – ми не забудемо його жертви, хоч такий дощ, що погасив всі вогні – це швидше за все його вина. Мамай хотів було поїхати далі, але стримався.

- Звідки взялась відьма? — запитав він – це прокляття якесь? Чари? Мстивий дух? Що це взагалі таке?
- Вона була тут раніше нас. Раніше дикунів з гір. Це все, що відомо точно. Може навіть одна з древніх людей, хоча ніяких свідчень цього немає? Інше питання, що її розбудило? Або хто?

Мамай не відповів. Він вдарив коня в боки і полишив натовп далеко позаду.

***

Ось і вся історія. Мамай більше не повертався в ті краї. До чарівників він, правда, ставився стриманіше з того часу. Та й люди там не залишались надовго. Говорять там і досі пахне горілим. Болото та ліс забрали сліди існування Древляників. Лише самі сміливі інколи проїжджали там. І кілька з них клянуться, що чули в лісах тихий дівочий плач...

Кінець.