Вигнанець. Історія перша. Відьма.

Розділ 3: Зерно правди

Повозка повільно їхала по дорозі, хоч погонич і прискорював коней, щоб ті рухались швидше. Старий чарівник закутався в плащ від вітру та переглядав папері. Як і думав Устим, в паперах з замку Марека нічого корисного не було. Лише замітки, перекази, легенди. Істота, знана людьми, як відьма з'явилась рік тому...
***
— Тоді й знайшли перших вбитих — Жид вкотре стишував голос, наче розповідав Мамаю державну таємницю, а не те, що знали всі люди. Низький, повнуватий, він нагадував бочку на тонких ніжках, з масних чорних кучерів якої стікали ріки поту. Лице покривала щетина, від якої несло часником. — Троє чоловіків з них два діда. Жахлива втрата, жахлива.
***
Два місяці тому, записував Устим, одразу зникло п'ятеро дітей, ще через день – троє чоловіків. Через місяць троє дівчат. Тиждень назад ще дев'ять людей, п'ятеро чоловіків і четверо жінок.
***
- А скільки з них старих зникло останнім часом? — Мамай перебив бідкання Жида.
- Так старі люди тепер за частокіл не виходять. Бояться.
Мамай розрахувався з Жидом за їжу і кімнату, і вийшов з темного шумного шинка, де несло сечею і дешевим пивом. Але спати не пішов. Вирішив пройтись. Село ще гуділо, після почутого сьогодні. Вийти до відьми ніхто так і не наважився. Його кінь тихо фиркав в стайні. Жид вирішив проявити кмітливість, і поки Мамай роздивлявся, що то ревіло в лісі, вирішив пристроїти коня в стайні. Бойовий кінь Мамая ледь не відкусив йому пальців, доки той довів його до стайні. Якесь зло вселилось в того коня — бідкався він, коли Мамай завітав в шинок. Мамай зареготав, а коли він пояснив, що коня так і звати: Зло — реготав вже весь шинок.
Назустріч йому вийшов високий чоловік з дівчиною та ксьондзом, якого довелось вести, настільки п'яний він був.
- Доброго тобі вечора, козаче! — привітався високий чоловік.
Коваль, зрозумів Мамай, дивлячись на могутнє тіло та руки.
- Доброго — недбало відповів він.
Його увагу привернула дівчина, що йшла поряд. Висока, але в той ж час тендітна: в ній було все, що вабило чоловіків. Її карі очі наче бачили його душу. Вона так сором'язливо всміхнулась, що в Мамая аж потепліло всередині.
Ми прокляті — худенький ксьондз в брудному чорному вбранні ледь міг вимовляти слова. Ми прогнівили Всевишнього... Чим саме він не договорив. Його голова опустилась на плече коваля, і він заснув...
***
Устим стомлено протер очі. Нічого крім місцевої легенди про привид дівчини звинуваченої в відьомстві. Але ця була цілком реальна. Вона залишала сліди на землі і могла повалити дерево. Привиди так не можуть. Значить оболонка фізична — вирішив Устим — значить мертва неупокоєна душа в оболонці мертвого тіла. Ніколи не бачив нічого подібного. Тільки чому зараз? Що ж мало статись?
***
Мамай викликався допомогти ковалю, через Ярину, ту красиву дівчину, що йшла поряд з ними. Олег, місцевий коваль, батько Ярини, все розповідав і розповідав. Мамай не слухав. Ксьондз щось ніс про прокляття, але єдине прокляття, що зараз хвилювало козака — це відсутність будь-якої уваги від дівчини.
— Відьма з'явилась десь рік тому — говорив коваль — я якраз з війни вернувся. Був при облозі Каффи. Он, ногу зачепило, тепер кульгаю — він поплескав себе по стегну. Вас пам'ятаю, диво, що ви вціліли, скільки тоді полягло, а заради чого?
— Заради Гетьманщини — інстинктивно випалив Мамай.
— Чи заради гетьмана? — хмикнув коваль.
Мамай не відповів. Для нього не було різниці. Видно для коваля вона все ж існувала. — Спочатку люди лише говорили, що чули плач десь в лісі. Потім говорили, що бачили якусь сіру істоту. А далі ви самі знаєте…
- Коли вона стала нападати?
- Коли два п'яних пришелепки вирішили зловити істоту, про котру пліткували в шинку Жида. Староста навіть нагороду об'явив. Тих двох ми знайшли на галявині, де зазвичай святкують перший день весни. Зібрати їх, або хоч визначити хто з них хто, нам не вдалось. Після цього понеслось. А останнім часом відьма зовсім здуріла. Кидається вже на натовп... Правда тіл більше не знаходили.
- Вона спробувала крові — тихо сказала Ярина — і тепер хоче ще.
- А чи є в лісі розбійники? — Мамай раптом згадав тих двох чоловіків, що вилізли з лісу глянути на нього.
- Аякже — Олег смачно харкнув на землю — Савка Лютий і його браві вояки. Недавно один з них приїздив по припаси. Заплатили багато, видно пограбували якогось вельможу. Але тоді би тут був Марек з людьми.
- Марека не було — вставила Ярина.
- Ви дозволяєте собі торгувати з розбійниками? — розлютився Мамай.
- Савка для багатьох герой. Характерник, а їх знаєте як в народі: хтось обожнює, хтось боїться.
- А хтось ненавидить — Ярина уважно глянула Мамаю в очі.
До чого мудра дівчина — подумав той. Вона наче читала його думки.
- Так що, як підете в ліс, то вважайте, Савку куля не візьме, самі знаєте.
- Мені не вперше битись з характерниками.
Коваль не відповів нічого. Видно чутки про нього добрались і сюди. А до завтра вони підтвердяться і люди інакше дивитимуться на нього. Для них він тепер гірше розбійника. Проте Мамаю було це на руку. Нехай чутки доберуться до Сави, менше доведеться шукати його самого. Все швидко складалось, але дівочі завивання в лісі аж ніяк не вписувались. Він щось пропустив…
Мамай попрощався з ковалем та його дочкою. Вона ласкаво всміхнулась йому на прощання. Мамая наче вогнем обпалило. Він так і стояв доки вони не зникли.
Про справу думай — наказав сам собі, марно сподіваючись забути ті карі очі.
***
В двері кімнати Устима постукали. Заходьте — нетерпляче крикнув чарівник. На поріг зайшов Василь, місцевий староста.
- Просто зайшов запитати, як просувається ваше дослідження — ввічливо спитав він. Устим показав рукою на вільний стілець.
В кімнаті над столом горіли кілька свічок. Сам ж стіл і більша частина ліжка були завалені свитками, паперами та документами — все, що міг дістати, Устим дістав.
- А ваш колега вирішив людей розпитувати — Василь вирішив не чекати доки Устим відповість.
- Хто? Що? Який колега? — не зрозумів Устим.
- Та козак Мамай. Ходить по селу, випитує. Говорять це він спровадив характерника на той світ. Я думав, ви просто обов'язки розподілили. Чарівник за паперами, козак з людьми. Говорять, що завтра зранку він збирається в ліс...
- Знаю, ми з ним домовились про співпрацю — збрехав Устим.
Не можна допустити, щоб хтось завадив йому. Він знайде спосіб зловити її та зробити безпечною для людей. Решта чарівників з Кам'янця заздритимуть до кінця життя.
І боятимуться.
- То ви завтра йдете в ліс? — поцікавився староста.
- Так, авжеж — Устим не звернув уваги, на велику цікавість старости. Як і на те, що він вже давно попрощався і вийшов лишивши Устима на самоті.