Вампір Мого Серця (2)

Глава 8

Поки я роздумувала, то він додав:

- Ти будеш жити в своїй квартирі, - нарещі до мене дійшло.

- Що? - вдала, що не почула цих слів.

- Так. Міро, я з твоїм татом поговорили і він вирішив купити тобі квартиру, щоб ти жила самостійно, - відповіла тітка.

- А якже коледж? Чи я буду жити неподалік? - на емоціях відповіла я.

- Якраз за 10 хвилин від коледжа, знаходиться гуртожиток. І ти там будеш жити, - в мене настрій погіршився.

- Але чому?! Ну, так до коледжа близько, але чому саме він? Це покарання? Тату, чому я буду жити саме в гуртожитку? - почала кричати я.

Вони переглянулися один на одного і я зрозуміла в чому справа.

- Значить Рита, розказала тобі? Добре, я не проти. Але якщо ти мене хоч любиш і цінуєш, то добре знаєш, що гуртожитки - це пекло, - додала я і розвернулася та попрямувала кімнату.

Грюкнула дверима і плюхнулась на ліжко. Занадто важко це все для мене. Я ж не якась річ, яка має бути готова до будь чого, я жива і виявилось моя тітка не така вже "свята", підла та наївна. Нічого, скоро я дізнаюся геть все про них і про таємницю мами...

Я взяла в руки телефон і набрала номер. Йшли гудки. Згодом почувся знайомий голос.

- Лука, може зустрінемось?

- Міранда? Гаразд, давай в парку? - сказав він.

- Чекаю тебе за 20 хвилин, - відповіла я і вибила не дочекавши відповіді.

Я піднялася з ліжка і підійшла до шафи. Що ж речей в мене не багато. Я почала складати їх в сумку. Звісно взуття не помістилося і тому я залишила їх тут. Відкрила двері й попрямувала до виходу. Мій погляд зупинився на обличчі тата. Він хотів щось сказати, але я відповіла перша:

- Дякую, за вашу підтримку, але для мене це занадто. Не дзвоніть мені і не шукайте, - розлючено відповіла я і вийшла з цієї квартири. Він щось кричав мені в спину, але моя голова вде була зайнята думками.

Напевно комусь здається дивним, чому в мене така поведінка, але я так не вважаю, будь хто, б так поступив... Тепер нехай Лука мені допомагає, він же сам дав мені свій номер і нехай допомогає тепер мені. Я доїхала до парка за 5 хвилин. Звісно на таксі.

Йдучи з валізою по тротуарі, я ще не знала, як пояснити йому. Як він відреагує на такий вчинок? І все ж таки мені вже є 18 і я маю повне право покинути дім і жити самостійно. Піднявши погляд, я побачила чорняві очі які дивилися на мене з... цікавості? Що?