Вампір Мого Серця (2)

Глава 13

В глибині душі, я відчувала себе винною перед дочкою. В мене не було вибору і тому я так поступила. Все те, що було розказане в книзі - мої помилки за які я страждаю кожного дня. Її такі невинні оченята кожного разу дивляться на мене, коли я закриваю очі і поринаю в сон. Зараз в мене інша доля і інші проблеми. Я ніколи не була так близько до найрідніших мені осіб. Кожного дня, я помічаю то Макса, то Міранду. Вона не знає де я, але я завжди знатиму де і з ким вона. Навіть знаю про Луку - сина Макса. Він такий схожий на свого батька, а сам Максим занадто суворий з ним. А я його колись так кохала... І зараз так безмежно кохаю.

Підходжу до моста на якому я вже 10 хвилин стою і дивлюся в далечінь. Ніхто не знає мене, а я їх. Прохожі деколи поглядають на мене з цікавості чи то з дивацтва? Так, я змінилася. В мене не те довге блондинисте волосся, а таке каштанове та з білою смужкою на прядці, ті самі очі - блакитні, як небо, неймовірна зовнішність від якої всі жінки позаздрять мені. Але мені це все одно не допомагає. Він все одно мене знайде, де б я не була і з ким.

Кожного разу озираюся, щоб мене ніхто неочікувано не злякав або вдарив по голові... Мої споглядання вдалечінь зацікавили одну жінку. Вона невпевненно підійшла до моста і стала вдивлятися так як я. Але ця жінка не так легко мала піти і все ж таки запитала мене:

— Чому така вродлива та молода жінка стоїть тут і дивиться на воду? - почуті слова цієї жінки застали мене усміхнутися.

— Можливо вона, і вродлива, і молода, але вона в глибині душі відчуває провину перед... Не важливо, - ледь не розказала я своєї таємниці.

— Ви чомусь сумна? Це пов'язано з вашою дочкою? - від її раптових слів я здивувалася ще більше. Тепер я повернула голову до неї і почала з цікавості розглядати її з ніг до голови. Жінка виглядалп доволі поважно з її голосу та тонкого голосу, в неї були глибокі сірі очі, статна фігура та невисокого зросту. І зараз я впізнала в неї Єву. Та сама Єва, яка колись приїхала в гості до нас... А точніше до Віктора.

— Єва. Це ти, - сказала я і точно не помилилася, вона усміхнулася мені і також повернулася до мене обличчям.

— А я думала ти не впізнаєш мене. - сказала вона та усміхнулася.

— Як ти впізнала мене? Я ж не... - сказавши це вона засміялася на що я здивовано почала кліпати віями.