Глава 15

95 12 2
                                    

Pov автор
*Події того дня: будинок Макса та Луки*
В той момент в кімнату зайшла Кіра - елегантна та вишукана жінка з рожевим каре. Всі підняла свій погляд на неї. Жінка оглядала всіх присутніх в пошуках своєї племінниці. Але крім переляканих поглядів, вона дівчину не побачила. Міранда стояла спиною до неї і тому не розуміла, чому всі так пристально дивилися на двері у вітальню. От, голос Макса заставив дівчину переживати;

- Кіро? - тихим та переляканим голосом сказав він.

На секунду дівчина завмерла в передчутті чогось поганого. Та згодом відчула як з ніг до голови пройшовся дивний порив вітру. Вона не змогла триматися на ногах, а просто впала на підлогу. Лука вчасно вхопив її і вже почав кричати на інших;

- Тато, потрібно везти її в лікарню! Вона не могла просто так впасти. Кіро чого ти приїхала?! - на емоціях кричав він тримаючи її на колінах.

Всі були здивовані і перелякані. Кіра теж здивувалася, але зробила вигляд що не почула того, що сказав Лука. Половина розійшлися, а інша половина поїхали в лікарню. Несподіваний приїзд Кіри змусили Луку переживати. Тим часом, коли вони приїхали в лікарню вже, то побачили розлюченого Віктора, який ніби відчував, що вони приїдуть сюди.

- Що ви зробили з Мірандою?! - кричав він від злості.

Лука тримав її на руках і косо глянув на дядька. Макс заступився за сина і твердим голосом відповів.

- Що ми з нею зробили? А може, що ти з нею зробив? Вікторе, а хіба я не правий? Ти сам розумієш, що це не МИ з нею зробили, а ти сам зробив так щоб все це сталося. Спочатку ти батька вбив, потім втратив Лідію, а зараз і дочку. Скажи, як ти називаєшся татом в її очах? Мені соромно за тебе. - сказавши це, Віктор мовчав і не міг більше слухати, а мовчки пішов геть навіть не глянувши на Міранду.

Макс не здивувався цьому, а разом з Лукою і Мірандою пішли до реєстрації. Дівчину поклали в палату, а Макс мав справи і тому Лука залишився з нею.

*Минуло пару днів*
Дівчину виписали з лікарні. З Вірою вона не бачилася і не говорила. Віктор намагався якийсь час з'явитися в життя Міранди, але, вона немала бажання говорити або бачити батька. Все дійшло до того момент, коли одного дощового дня в її життя з'явилася Лідія. Саме, так. Лідія.

Макс з Лукою поїхали по справам, а дівчина залишилася в будинку сама. Нікого вона не чекала і тим паче не могла навіть уявити собі, що побачить ту жінку, яка колись, давно, втекла з її життя. Візит Лідії був несподіваний і хвилюючий. Вона стільки років приховувалася в одному й тому самому місці, а її ніхто і не намагався знайти або зв'язатися з нею. Вона втекла не через Віктора, а через Міранду, - дочка набагато могутніша за неї, вона це з'ясувала, коли вперше взяла її на руки при народженні. Дівчина навіть не підозрює в собі якусь силу чи дар. Все що вона знає про себе то це те, що вона не вампір і не перевертень. Людського в ній теж немає, вона ніби помилка природи, створена не вампіром і не людиною. Ця сила глибоко в її душі, вона набагато добріша, допитливіша, розумна за інших.

Біля самих дверей будинка, жінка з капюшоном на голові, пильно прислухалася. Дощ що лив на дворі так і давай про себе знати, і тому ніхто не міг бачити жінку, яка вже 10 хвилин стояла біля дверей не наважуючи постукати. І от, коли жінка зрозуміла, що хтось пильно вдивляється їй в спину, то вона ледь видала з себе бодай якесь слово:

- Вікторе, ти не змінився, - промовила вона і вже з усмішкою на обличчі повернулася обличчям.

Але це точно не був Віктор, а... Макс. Чоловік стояв непорушно в очікуванні чогось, розглядав її і не міг повірити своїм очам.

- Ну, привіт, Лідія... Зол, - видавив він з своїх вуст.

Низького зросту, в темному одязі, та ледь виднілися білі пасма з-під капюшоном, вона легенько усміхнулася, очі засяяли ніби вона цього момента все житті чекала.

- Макс. Як же час минув, - тихо прошепотів вона.

Він відвів свій погляд в бік, в пошуках когось чужого, а тоді повернувся до неї і одним рухом взяв її за руку і повів до автомобіля.

- Роки не повернути. Що ти тут робиш? - сказав він на ходу.

- Я хотіла побачити її. Бачу вона все знає вже. Ти так її охороняєш від Віктора, що дозволив жити в себе. Чому? - її слова були трішки загадковими, вона сама знала на це відповідь, але щось її бентежило.

- Я ж казав тобі, що не залишу Міранду на вулиці чи у Віктора. Я тобі пообіцяв, пам'ятаєш? - вже зупинився він біля самісіньких дверей автомобіля.

Вона дивилася на нього як тоді, коли вперше познайомилася з ним. Його погляд тягнув до себе і все більше було бажання знову відчути, коли тебе хтось любить, піклується про тебе, підтримує. І в той момент він різко впився в її солодкі вуста.

Вампір Мого Серця (2)Where stories live. Discover now