Хочу Пити

Триматиму твою руку. (Лілу)

Мене можна назвати везучою? Чи може навпаки, я невдаха з невдах? Рорі забула про ту ніч, а точніше про мене тієї ночі, як же це добре. Вона не боїться мене, це втішає і дає надію.
- Можеш назвати своє ім'я?!

Вона дивилася мені в очі, своїми зеленими чаруючи мене все більше. Чому я це все відчуваю, може через те що ми за такий короткий термін, вже встигли врятувати одна одну, або через те що її кров солодка, це мене вабить і змушує бути до неї ближче, а можливо тому що ми просто дві юні дівчини які знайшли щось особливе одна в одній, те що помітно лише нам.
- Лілу, так мене назвав мій рідний тато. Його зараз немає з нами.

- Мені прикро, вибач що підняла цю тему.

- Не має за що вибачатися, я сама тобі про це хочу розповісти, тим паче я так зрозуміла ти також росла без одного з батьків.

- І як ти це зрозуміла, чим я себе видала?

Вона посміхалася але печаль не покидала її погляду.
- Це не ти.)

Мені хотілося розрядити обстановку, щоб нікому з нас не було боляче від спогадів.
- Коли ти потрапила до лікарні з тобою були лише твої брати і наскільки я пам'ятаю, вони чекали на твого батька, тільки на нього, не на обох. Ось чому я зробила такий висновок.
- Та ти Шерлок просто). Тепер взагалі починаю себе ненавидіти ще дужче.

- Що?! Чекай чому?! Я щось не те бовкнула? Не хочу тебе ранити своїм базіканням.

Вона посміхнулася так ніжно і щиро, що серце пропустило удар, так воно в мене є, як і у всіх моїх рідних. Але це вже інша історія.

- Я була дурною, коли дивилася на тебе зверхньо, справді мені шкода. Ти заслуговуєш більшого ніж глузування і знущання хуліганів.
До речі як ти опинилася там зімною? Мої брати повірили тобі, але моє серце говорить що ти сказала їм не правду.

Звичайно ж вони мені повірили, я ще не зустрічала людей які б не піддалися силі мого навіювання. Але їй про це говорити не варто, тоді вона зрозуміє що я робила це і з нею також, а зараз я не зможу їй більше брехати, тому краще просто нічого не говорити.
- Дай мені перепочити, я справді дуже злякалася за твоє життя і коли прийде час, або ти згадаєш що було, тоді ми поговоримо, домовилися?)
- По рукам! А зараз підйом. Ходімо до тематично парку, мої мене в неволі так довго тримали що я вже дахом їхати почала, ти це ж звісно відчула коли я на тебе накинулася.

Її щоки залив рум'янець. Мила до чортиків, хоча до цього мені здавалося що Рорі дуже серйозна і правильна, це також було чудово але така вона подобається мені більше.

- Ти не зробила нічого із того, чого б я сама не прагнула. Хоча визнаю я була здивована, ну десь перші дві секунди, а потім просто пішла за своїми відчуттями і пазл склався.

Вона взяла мене під лікоть і ми направилися до тематичного парку. Та виявилося що він на тему монстрів. От я стою, монстр який збирається прогулятися містечком з монстрами, чи реально це могло зімною статися, здається це схоже на парадокс.
І Рорі приклала до цього руку))).

- Сміх та й годі.
- Що говориш?)
- Ні ні, я просто згадала про своє. Може знайдемо інше місце для розваг?!

Очі моєї красивої подруги округлилися а брова поповзла догори.
- Аааа. Ти боїшся монстрів?)) Нічого я триматиму твою руку, не має причин боятися.

Це так мене насмішило, бо єдиний монстр якого мені варто було боятися, це я сама.
- Тримай.

Я вручила їй свою руку і здається в той момент свою душу.
- Тільки міцніше тримай, добре? Хочу відчувати твій теплий дотик всю прогулянку.))

М'які подушечки пальців, ніжно пройшлися по моїй долоні. Вона хотіла виглядати сміливою, але час від часу все ж таки кричала від несподіванки і занадто реалістичного гриму акторів, в ці хвилини слабкості вона притискалася до мене міцніше.
Я вже почала поважати цей парк, та хотіла 5 зірок, на сайті із замовленням квитків, поставити.
Та моя компанія кудись зникла, та ще й дуже швидко.
- Що відбувається?
Страх знову мене охопив, здалося що все повторюється, що я знову не вберегла її. Паніка заповнювала мій мозок, руки тремтіли.
Коли вирішила прислухатися до відчуттів, закрила очі та спробувала уловити запах Рорі.
- Дивно...

Мене силоміць затягли до темної кімнати, ні одного промінчика сонячного світла, лиш свіча яка скоро догорить.
Я схопила за горло того хто це зробив.
- Крихітко легче! Хоча якщо ти після цього...
Не давши договорити, я заволоділа її вустами, ось чому її серце так шалено калатало, вона намагалася знайти тихе місце щоб побути наодинці.

- Це так приємно, здається я починаю ставати залежною!

- Лілу я вже давно на тебе запала, але не розуміючи свого серця ходила колами. Більше цього не буде.

Рорі міцно затисла мене в своїх обіймах.
- Ти можеш лишитися сьогодні в мене? Або, я хотіла б побувати у тебе.
- Мені здається краще не треба, я боюся що можу нашкодити тобі.

- Що за дурниці, якщо не хочеш просто так і скажи.

- Ні я хочу, але...

- Ніяких але! Я вже викликала таксі!
Мука продовжується, як стримати себе я не знаю! Та я дуже хочу до неї, тому Лілу візьми себе в руки!