Хочу Пити

Взяти штурмом дім

- Чому ти тут Рорі?! Як знайшла мій дім?
- Ти ще й запитуєш?! Втекла і смієш питати мене чому я тут? Я навіть незнаю що відповісти. З другим питанням все значно простіше, згадай хто мій брат і зрозумієш хто я. Чекаю пояснень Лілу!
Дівчина мала втомлений вигляд.
- Тобі справді не варто тут бути! Моя сім'я, ти не зрозумієш просто тобі тут не місце!
- Твої рідні доволі милі, особливо Віолетта! І де мені місце не тобі вирішувати, зараз я тут і це головне. Грем сказав що ти погано почуваєш себе, чому, що трапилося поки ти мене чекала?
- Вже все добре, мама дала ліки і мені стає краще, але тобі все ж варто піти, я наберу тебе коли одужаю.
- Кому ти брешеш? Ти взагалі рідко коли дзвониш, ще рідше ми бачимося, я втомилася чекати! Відсьогодні беру все в свої чарівні рученята. Готуйся люба.
Вона стрімко вилетіла з кімнати, навіть не притримавши двері, ті в свою чергу грюкнули.
- Яка ж вона запальна.
Посмішка заграла на її вустах. Що ж задумала ця вогняна дівчина?)

До кімнати знову увійшла Віолетта.
- Мила здається вона не лишить тебе в спокої, так що зізнайся поки не пізно.
- Навіщо мамо, я просто буду ігнорувати її, вона награється і відступить.
- Люба моя не все так просто, коли вона вилетіла з твоєї кімнати ми всі підскочили, в неї енергії просто вагон такі люди так просто не здаються і ще одне, після того як вона тебе побачила її аромат змінився незнаю чи ти це відчуваєш, але вона закохана. Скажи їй правду.
- І що буде коли я зізнаюся?
- Одне з двох, або вона піде як ти і хочеш або лишиться, чого певно ти хочеш всеж таки більше. Я бачу твої страждання, коли скажеш їй правду стане легше.
- А якщо ні?
- Я буду поряд, ми все витримаємо. Якщо щось піде не так, зітру їй всі спогади про тебе. Домовилися?
- Ні, тільки якщо вона сама захоче нічого не пам'ятати.
- Згодна, так буде чесно по відношенню до твого першого кохання.
- Мамоооо...
- Все відпочивай, навідаюсь пізніше.

Вона поцілувала доньку і вийшла. Треба було все обдумати та скласти план на випадок якщо все піде шкереберть.
- Сімейні збори!
- Без Лілу?
- Так Греме без неї.
- Значить мова йтиме про гарненьку гостю?)
- Синку це не розвага, все серйозно. Якщо Лілу все ж таки відкриється а ця дівчинка не прийме її, ми маємо скласти план подальших дій.
- Вб'ємо її?
- О Боже ні! Лілу нам не пробачить. Я запропонувала стерти їй пам'ять, та вона сказала запитати її згоди, але я не впевнена що вона так просто здасться, треба вмовити її любою ціною залишити все що вона тут почує і побачить в таємниці.

- Тато! Хлопці?! Агов хто є?
- Чого волаєш?
- Лютере я сьогодні не ночуватиму вдома!
- З якого це переляку?!
- Лілу, вона захворіла буду наглядати за нею!
- В неї що батьків немає?! Ні це занадто, вже те що вона хвора мало тебе спинити, хочеш також злягти?!
- Це не вірус, скоріше щось душевне, я маю бути поряд. Пробач але я не запитувала я просто повідомила про те що мене сьогодні вдома не буде, пробач.

Вона пішла на гору збирати речі, бо мала намір пробути в домі Лілу допоки та не стане на ноги.

Вже спускаючись вона знов натрапила на брата.
- Немає сенсу тебе відмовляти?
- Ні.
- А як же її родина, можливо їм буде незручно.
- Я буду чемною дівчинкою.
- Якщо щось трапиться дзвони, благаю! І зараз скинь мені геолокацію, це не обговорюється!
- Добре!
Вона скинула брату місце знаходження будинку і обійнявши його вийшла до під'їзду.
- Не хвилюйся, я скоро повернуся.
- Бережи себе маленька тиранка!)

Вперше прийшовши до цього будинку, через хвилювання і злість Рорі навіть спочатку не розгледіла його сповна. Тепер же їй навіть стало трохи незручно, по шкірі йшли мурахи. Будинок в готичному стилі наче випливав з фентезійних романів. Величний сірий загадковий обплетений місцями виногдадною лозою а з іншого боку диким плющем. Так гарно що аж лячно.
- Та хто я така щоб боятися, не з'їдять же вони мене, ха. Це сім'я моєї коханої людини, надіюсь вони приймуть мене.
На стук в двері знову вийшов дворецький, так ця сім'я на іншому рівні, пронеслися в її голові.
- Мене чекають.
- Так панночко проходьте.
- Можно просто Рорі.
- Так панно Рорі.
- Без панно.
- Слухаюсь панно.
- Я ж прошу називайте...
- Авроро це не просто його робота, це стиль його життя.) Ми вже ціле століття просимо його бути не таким ввічливим, але що поробиш це його вибір.
- Століть?
Очі дівчини розширилися. Віолетта звучно розсміялася.
- Жартую мила. Лілу чекає.
- О добре, то я підіймуся?
- Звісно, вечерю принесу вам в кімнату пізніше. Розважайтесь.))

Ось і настав цей момент, вони разом в одній кімнаті і без посторонніх.
- Ти знов тут?! Така вперта.
- Коли це стосується тебе, то я буду впертою до кінця! Час поговорити.
Рорі відкинула плед і забралася до Лілу в ліжко, знову вкрившись вона захопила її в міцні обійми і поцілувала.
- Це такі розмови?!
Лілу відірвалася від її вуст.
- Пробач не втрималася. Повернемося до розмови!