Білосніжка

Глава 11.

Зі своєї нової спальні він зважився вийти лише через годину.  Сокджин весь цей час не турбував його, даючи час побути одному, і Чімін був йому вдячний за можливість трохи адаптуватися, звикнути до нових запахів та навколишнього оточення, хоча б у межах кімнати.

 Вийшовши зі спальні, Чімін пройшов до вітальні, за вікнами якої вже потемніло.  Вигляд на сутінкове місто, що тоне в сірому серпанку, все ще лякав, незважаючи на те, що більша частина панорами була прикрита.  Швидко прошмигнувши повз вікно, ближче до дивану, Чімін дістався кухні, де і виявив Сокджина.  Той смажив щось на сковорідці, захоплено маніпулюючи двома лопаточками.  У джинсах і просторій зеленій кофті, поверх якої був одягнений фартух, він виглядав молодше за свої роки і ніяк не скидався на людину, яка володіє борделем.

 - Прийшов на запах?  — помітивши його, посміхнувся Сокджин.

 - Так, - Чімін ніяково пом'явся біля холодильника і підійшов ближче.  — Дуже смачно пахне.  Може, мені чимось допомогти?

 - У мене вже все готове.  Сідай за стіл, зараз вечеряти будемо.  Я сьогодні приготував свої фірмові тонкацу, тобі сподобається, — перевертаючи на сковороді щось ароматне, Сокджин знову зосередився на приготуванні.  — Я сьогодні взяв вихідний на цілий день.  Якщо хочеш, ми можемо сходити погуляти районом.

 Чімін не хотів нікуди виходити, йому й так вистачало вражень від переїзду.

 - Якщо можна, я хотів би побути тут, - нерішуче промовив він.

 — Звичайно, можна, — не засмутився Сокджин.  — Наїмося до відвалу, подивимося якусь дораму під попкорн та морозиво.  Як тобі ідея?

 Чімін несміливо усміхнувся, спіймавши його погляд, і кивнув:

 - Мені подобається.

 - Тоді так і зробимо.

 Вечеря була, дійсно, дуже смачною та ситною.  Чімін ніколи не їв нічого подібного і був у захваті від їжі.  Сокджин невимушено розмовляв увесь час, жартував і розважав, створюючи легку, дружню атмосферу.  Це нагадало про час, коли Сокджин приходив у квартиру Юнгі та проводив із ним час.  Під кінець вечері Чімін трохи розслабився і відверто насолоджувався вечерею у суспільстві омеги.  З Сокджином було цікаво і весело, він так заразливо сміявся, травлячи якісь дивні каламбури, що Чімін починав сміятися слідом.