Надприродний застосунок для акторів [без обмежень]

Розділ 49. Жахастичні шашлики (4)

[Тортик в моїй руці більше не такий апетитний.]

Шматок торта вже був у його роті. Сє Чи не знав, ковтати його чи випльовувати.

Він перестав жувати й напружено поставив тарілку з тортом на журнальний столик. Після цього знову поглянув на стіну. Тінь шматка торта худого мавпія вернулась до нормального стану, й тінь Ґао Ле знову з'явилася біля його ніг. Сє Чи не знав, чи те, що він щойно побачив, було тільки ілюзією, чи реальністю, але він був упевнений, що Ґао Ле більше не людина.

Ґао Ле або обдурив Сє Чи таким методом, щоб налякати і помститися, або приховував справжній вигляд торта. Перше було краще. Якби це було друге…

Обличчя Сє Чи нічого не виражало. Марно було про це думати. Вимога в другому акті полягала в тому, щоб з'їсти торт. Застосунок ще нічого не повідомив, а це значить, що він з'їв недостатньо.

«Брате, всі труднощі ми повинні проходити разом, правильно?» – Сє Чи говорив дуже тихим голосом – «Допоможи своєму надзвичайно милому братику з'їсти це.»

Сє Сінлань заявив:

«Ти маленький лиходій.»

Це був компроміс. Сє Чи безсоромно усміхнувся.

«Я братів маленький лиходій.»

Сє Сінлань, який щойно вийшов, злегка усміхнувся. Він підвів очі й подивився на Ґао Ле, який підходив до нього, з легкою холодністю в погляді. Ґао Ле підійшов, і дивна усмішка зникла. Її замінив боягузливий погляд. Його голова була низько опущена, й він виглядав так, ніби не хотів нічого говорити.

— Не мозоль мені очі. Загубись, якщо не маєш що сказати, – Сє Сінлань спокійно доїдав торт.

Ґао Ле підняв голову й запитав:

— Торт смачний?

Він зморщив обличчя, але тон його був легким і похмурим. Сє Сінлань відчув у цьому злість й кепкування й посміхнувся. Він збирався сказати «нормальний» через вимогу другого акту. В той момент мобільний телефон завібрував. Сє Сінлань подивився, що там.

[Ви виконали вимогу другого акту «з'їсти торт». Залишайтеся тут ще на хвилину, щоб дізнатися чинну інформацію. Після цього ви перейдете до наступного акту.]

Сє Сінлань подивився на торт у своїй руці. Потім він оглянув Ґао Ле зверху вниз, перш ніж незрозуміло посміхнувся. Йому більше не потрібно було їсти торт і він не міг змінювати сутність хулігана. Він має грати до кінця.