“Хто ти?”- вкотре випливає питання,
Яке подавляти сил вже нема.
“Чого же ти хочеш? Яке бажання твоє?”-
Ось відлуння від питання в першій строці.
“Не знаю”,- вкотре чути шепіт моєї душі.
Я дійсно вже не пам'ятаю, хто я є.
Я загубилась між безліччю масок,
Які я створила своїми ж руками.
Але я знаю істину одну -
Не знайду я себе вже ніколи,
Бо маски були створені з мене
І я саморуч розібрала себе.
Можливо, я ще знайду себе?
“Ні. Ніколи.”- шепіт лунає з моєї душі,–
“Ти розібрала себе саморуч
І вже не повернеш ніколи.”
Шепіт цей заткнути я вже не можу,
Тому він повторяє знову і знову фразу одну:
“ Ти тільки створиш маску нову
Ти тільки створиш маску нову...”
