Нитка знову здригнулась,
Ведучи її туди, куди хочуть.
Знову і знову нитки граються,
Змінюючи її рухи постійно.
На її обличчі усміхнена маска,
Яку одягнули інші давно.
А вуста заклеєні чимось,
Не даючи їй кричати "допоможіть".
І сліз її ніхто не побачить,
Адже маска постійно на ній.
І відчую в рухах її не побачать,
Адже нитки все вкотре сховають.
Та в душі її ще горить той вогник.
Маленький вогник. Вогник надії.
Надії того, що нитки обірвуться,
І вона буде на волі. Без маски.
