Вітер вкотре хоче до неба дістати,
Простягаючи свої руки прозорі.
А блискавка з громом лиш сміється,
Дивлячись зверху, з-за хмар.
"Чому ж ви смієтесь з мене?"-
Запитує вітрець, дивлячись вверх,
Де блискавка з громом сховались
За хмари сіреньки й пухнасті.
"Хіба ти не бачиш, вітрець?"-
Відповідає голос тоненький,-
"Ти до неба не торкнешся ніколи,
Скільки б руки не тянгнув догори."
"Так чому ти не допоможеш мені?
Чому лише дивишся на потуги мої?"-
Знову питає прозорий вітрець,
Дивлячись вверх, у небо безкрає.
"Не місце тобі тут, вітрець, не місце"-
Враз бас рознісся по небі,
Проганяючи птахів і тварин,
Фарбуючи хмарки в чорний.
"Не місце тобі тут, не місце",-
Слабкий шепіт доща з'явився,
Який спустився до вітру, вниз,-
"Не місце тобі там, вітрець."
Цей шепіт тихенький, слабкий,
Бас грому легко заглушає,
Який доповнює блискавиця стрімка:
"Не торкнешся ти неба, вітрець!"
