Розділ 2

181 15 0
                                    

Крім загадкової фрази, інших відповідей від Аарона на тренуванні отримати не вдалося. Ваймак перестав тиснути, щойно зрозумів, що питання особисте. Ніл очікував, що старшокурсники порушать тему, вийшовши на поле, де тренер їх не почує, однак вони, за прикладом Ваймака, виявляли тактовність. Час від часу вони з цікавістю поглядали на Аарона та Нікі, але ні про що не питали.
Без Сета, що вічно чіплявся до Кевіна і Нікі, без Елісон, що звикла кричати на всіх підряд, і без Ендрю на воротах з його постійними жарти тренування проходило до того спокійно, що робилося незручно. Час не було витрачено даремно лише завдяки Кевіну та Даніель. Варто було одержимому грою Кевіну опинитися на полі, і відвернути його увагу вже не могло ніщо на світі, а Ден чудово справлялася з обов'язками капітана. Вона підганяла Лисів, коли ті зменшували темп, і заповнювала незграбні паузи розмовами. І все-таки, коли Ваймак оголосив, що тренування закінчено, Ніл явно відчув загальне полегшення.
Зі стадіону всі поїхали одночасно, але Хеммік, як завжди, знехтував правилами дорожнього руху, а тому він і його пасажири дісталися до гуртожитку першими. Нікі припаркував автомобіль у далекому кінці паркування для спортсменів, і всі четверо попрямували до «Лисячої вежі». На півдорозі вони помітили фігуру, що їх очікувала. Ендрю сидів на тротуарі, обхопивши руками схрещені щиколотки, і спостерігав за наближенням товаришів.
— При застуді рекомендується постільний режим, — сухо зауважив Кевін.
— Який ти дбайливий, — посміхнувся Ендрю. — Не плач, Кевіне. Міцний сон, доза вітаміну С і все як рукою зніме.
Нікі присів перед ним навкарачки.
— Гей, ти як, нормально?
— Що за дивні запитання, Нікі?
— Просто хвилююся.
— Тоді це вже проблема. Ну нарешті!
Ніл обернувся: на паркуванні з'явилася вантажівка Метта. Перш ніж для здоровезного фургона знайшлося вільне місце, паркування йому довелося об'їхати двічі. Ендрю жестом наказав Нікі не загороджувати огляд, і той слухняно підвівся і відійшов убік. Дочекавшись, поки Ден, Метт і Рене підійдуть ближче, Ендрю розкинув руки.
— Рене, слава богу! З поверненням. Ходімо, я тебе забираю. Ти ж не проти? От і чудово.
Рене запізно кивнула.
— З собою щось брати?
— Я вже все взяв. — Ендрю підвівся і попрямував до виходу з паркування. Рене повернулася на сто вісімдесят градусів і пішла слідом, наздогнавши його за кілька широких кроків. Ніл кинув погляд на Ден. Її губи стиснулися в тонку ниточку, проте здивованою вона не виглядала і гукати подругу не стала. Метт відкрив рота, збираючись вставити своє слово, але по обличчю Даніель зрозумів, що краще промовчати. Всі ніби завмерли, і тільки коли Ендрю і Рене зникли з очей, Аарон різко розвернувся і попрямував геть, але не до гуртожитку, а по дорозі, що огинала «Лисячу нору» і вела назад до кампуса.
— Так, — нарешті подав голос Метт, — може, вже якось це обговоримо?
Попри спеку, Нікі мерзлякувато зіщулився і мотнув підборіддям у бік входу.
— Спершу треба випити.
Гравці університетської команди ексі займали три кімнати на третьому поверсі. Ендрю зі своєю компанією жив у тій, що ближче до сходів, у наступній жили дівчата, а останню ділили Метт і Ніл — тепер уже без Сета. Коли вони підійшли до дверей, Ден підбадьорливо стиснула пальці Метта з такою силою, що побіліли кісточки, але йому, очевидно, це не допомогло. Він безглуздо витріщався на в'язку ключів, затиснуту в іншій руці, ніби забув, яким ключем треба відчиняти.
— Він був таким засранцем, — пробурмотів Метт.
— Знаю, — зітхнула Ден.
Метт набрав повні груди повітря і зрештою зважився відімкнути замок. Відчинив двері та відразу відскочив, ще міцніше вчепившись в руку Ден. Похмурий вираз обличчя Даніель змусив Ніла витягнути шию, але щось розгледіти з-за спини Метта було важко. Втім, довго чекати не довелося: Ден зібралася з духом і увійшла першою, тягнучи Бойда за собою. Ніл зупинився на порозі, оцінюючи зміни.
Востаннє він був тут у неділю вранці й то забіг лише для того, аби зібрати сумку для переїзду до Ваймака. У неділю кімната виглядала як завжди, але за минулі дні хтось виніс усі речі Сета. Крім того, зникли третій письмовий стіл та тумбочка, яку Сет перетворив на міністелаж для підручників та конспектів. Зяюча порожнеча між столами Ніла та Метта впадала в око.
Залишивши старшокурсників наодинці з цією новою пусткою, Ніл попрямував до спальні. Двоярусне ліжко Ніла і Метта нікуди не поділося, а ось ліжко Сета забрали. Залишилися лише дві скриньки для одягу — колись вони були запхані під ліжко, а тепер являли світові свою покриту тонким шаром пилу поверхню. Ніби ніякого Сета Гордона тут ніколи й не було, ніби його зовсім не існувало. Ніл подумки запитав себе: чи зникнуть так само легко всі нагадування про нього самого?
Кинувши сумку на комод, він повернувся до вітальні. Ден і Метт сиділи на дивані, тісно притиснувшись один до одного. Метт свердлив очима ту ділянку стіни, де раніше стояв стіл Сета. Ден поглянула на Ніла, але з її вуст не злетіло жодного слова. Чи то розуміла, що він не потребує втіхи, чи просто не знала, що говорити.
Незабаром підтягнулися Нікі та Кевін. Нікі приніс велику майже дволітрову пляшку рому і почату пляшку коли; Кевін дістав із кухонної шафки склянки. Нікі з видимим зусиллям відірвав погляд від спорожнілого простору вітальні. Він поставив напої на кавовий столик, а потім сів, підігнувши коліна, навпроти Ден та Метта. Кевін розмістив на столику п'ять склянок і влаштувався поряд із Нікі.
Встигнувши забрати склянку до того, як Нікі почне розливати алкоголь, Ніл сів у куті столика, звідки бачив усіх одразу. Нікі наповнив склянки, роздав їх Лисам і підняв свій у мовчазному тості. Його ніхто не підтримав, проте Нікі не став довго чекати й одним махом проковтнув половину порції, а потім долив ще й знову подивився туди, де раніше стояв стіл Сета.
— Ну, — невпевнено почав він, — ось, значить, як.
Продовжити йому завадив Метт. На обличчі Метта ясно читалося, що він поки не готовий говорити про Сета, тим паче з Хемміком. Він відволік Нікі, змінивши тему:
— Як вийшло, що Аарон не знав про брата?
Нікі скривився, хоча Ніл не зрозумів, від чого — від питання чи різкого тону Метта.
— Вони ж близнюки. — Нікі зробив паузу, щоб до всіх дійшло, по черзі оглянув незрозумілі обличчя товаришів і недовірливо насупився. — Ну, прикиньте самі. Уявіть себе на місці моєї тітки Тільди. Ось ви б горіли бажанням повідомити Аарона, що здали його брата-близнюка до притулку відразу після народження? Вона сподівалася, що ця таємниця ніколи не відкриється.
— Але Аарон якось дізнався, — подав голос Ніл.
Нікі скупо посміхнувся.
— Так. І з того часу я вірю в долю. Аарон народився і виріс у Сан-Хосе. Мабуть, тітці Тільді набридло зустрічатися з місцевими чоловіками, і вона почала заводити знайомства по інтернету. Аарону якраз стукнуло тринадцять, коли тітка Тільда   зійшлася з тим чуваком з Окленда. Новий дружок вирішив, що їм найкраще зустрітися на футбольному матчі — і весело, і цікаво, і народ навколо, — так що вона посадила Аарона в тачку і помчала в Окленд.
Аарон розповідав, що він стояв у черзі за пончиками, коли до нього підійшов якийсь коп, назвав його Ендрю і заговорив, як зі старим знайомим. Аарон спочатку вирішив, що він або божевільний, або просто обізнався, але коп швидко допетрав, що до чого.
— Хіґґінс, — здогадався Метт.
— Так. Як тільки Хіґґінс зрозумів, що перед ним не той брат, він змусив Аарона відвести його до тітки Тільди. Розумієте, Хіґґінс подумав, що тітка Тільда   — названа мати й що система опіки чомусь розлучила Аарона з Ендрю. У нього виникла ідея возз'єднати сім'ю. Загалом, тітка залишила йому свій номер телефону, щоб якнайшвидше відповісти, і відвезла Аарона додому. Не знаю, навіщо вона дала номер. Може, посоромилася відмовити чи не хотіла говорити правду. Хоч би що там було, наступного дня їй зателефонувала названа мати Ендрю, щоб влаштувати зустріч братів, але тітка Тільда   сказала «ні». Вона дала зрозуміти, що не хоче нічого знати про Ендрю: ні як він виглядає, ні як живе, нічого. Вона навіть взяла з тієї жінки обіцянку більше ніколи їй не дзвонити.
Нікі прикінчив другу склянку і налив собі третю.
— Але Аарон зрозумів, хто дзвонить, і йому так не терпілося з'ясувати подробиці, що він не чекав, поки мати закінчить розмову. Щойно тітка Тільда   підняла слухавку на кухні, він побіг у спальню, де стояв паралельний телефон. Отак усе й випливло назовні. — Нікі подивився на свій напій. — Аарон сказав, що це був найгірший день у його житті.
— Господи, — жахнувся Метт, — я його розумію. Він зізнався матері, що підслухав?
— О так. Потім вони про все поговорили. Але тітка Тільда   була категорично проти будь-якого спілкування з Ендрю, тому Аарон сам потай зателефонував до поліції Окленда. Він знайшов координаторів програми ПАЛ та попросив їх передати його контактні дані Ендрю. А через два тижні отримав електронкою лист, який звучав щось на кшталт: «Пішов нахуй».
Метт стомлено потер скроні.
— Так, це схоже на Ендрю.
— Деякі люди не змінюються, — знизав плечима Нікі.
— І як же Ааронові вдалося вмовити Ендрю? — Запитала Ден.
Нікі подивився на неї з подивом.
— Ніяк.
— Стривай, — не зрозуміла Ден. — Що означає «ніяк»?
— Аарон більше не намагався йому писати. Не знаю, хто розповів названимбатькам Ендрю про Аарона — сам Ендрю чи той коп, Філ Хіґґінс, — але названа мати Ендрю надіслала Ааронові листа. Хотіла, щоб навесні Аарон знову спробував зв'язатися з Ендрю; говорила, типу, на канікулах вони всі замоталися, вдома багато чого по-новому, таке інше. Коротше, Аарон сидів і чекав, та й дочекався. У березні Ендрю загримів у колонію, а Аарон потроху передумав знайомитись із братом. Через два місяці тітка Тільда   продала будинок у Сан-Хосе та разом з Аароном переїхала до Південної Кароліни.
— То коли вони таки зустрілися? — не могла втямити Ден.
— Мій батько дізнався про Ендрю п'ять років тому, виходить ... — Нікі почав загинати пальці, — років чотири з половиною плюс-мінус. Батько поїхав до Каліфорнії поговорити з названими батьками Ендрю та відвідати його у колонії. Через місяць він привіз до нього Аарона, хоча я не вважаю це півгодинне побачення під наглядом за повноцінне знайомство. По-справжньому вони зустрілися через рік, коли Ендрю випустили по УДЗ (Прим. Ред. Умовно-дострокове звільнення) і мій батько мало не силоміць змусив сестру забрати другого сина додому.
Нікі покрутив склянку в руках.
— Дивно, так? Якщо так прикинути, вони знають один одного лише три з половиною роки.
— Так, заплутана історія, — кивнув Метт.
— Так, і це ще згладжена версія, — сказав Нікі. — Ось, звідки Аарон і Ендрю знають Хіґґінса. Поняття не маю, з якого дива він знову зателефонував Ендрю, але питати не збираюсь. Життя Ендрю в прийомній сім'ї — щось типу забороненої теми. Я її не торкаюся, якщо тільки він сам про це не зав’язує розмову.
— А раптом щось трапилося? — припустила Даніель. Не схоже було, що Хіґґінс просто скучив. Раптом копи розкопали якісь минулі грішки Ендрю і тому його можуть не допустити до матчів? Може, Філ своїм дзвінком хотів попередити Ендрю про розслідування?
— Ендрю сам із цим розбереться, — відрізав Нікі.
— Звучить не надто обнадійливо, — зітхнула Ден.
Зрештою Нікі та Кевін залишилися вечеряти зі старшокурсниками. За весь час з початку червня, відколи «Лиси» зібралися в кампусі в повному складі, Ніл уперше бачив, як хтось із компанії Ендрю спілкується з рештою членів команди. Ніл пов'язав це з відсутністю близнюків. Він чув, як Нікі дорікав Аарону за звичку кузенів триматися окремо, проте Аарона його нарікання анітрохи не зачепили. Сьогодні ж, коли поряд не було ні Аарона, що вічно його відволікав, ні Ендрю, який, немов пастух, не дозволяв йому відбиватися від стада, Нікі був вільний робити все, що заманеться.
Виходити на вулицю не хотілося, тому Лиси замовили доставку їжі, а щоб уникнути подальших неприємних розмов, Ден включила фільм. Кіно закінчилося раніше, ніж повернулися близнюки, але Нікі вважав, що на сьогодні досить випробовувати долю.
— На добраніч, — попрощався він після того, як допоміг прибрати зі столу.
— Побачимося вранці, — сказала Ден, зачиняючи двері за ним та Кевіном.
Відпустивши дверну ручку, вона кинула на Метта здивований погляд.
— Це було дивно.
— Так, — погодився Метт. — Цікаво, чи є шанси зібратися разом ще раз?
— Метт... — Ден замовкла і кинула погляд на порожнє місце біля стіни, де раніше стояв письмовий стіл Сета, ніби не наважувалася вимовити наступну фразу вголос. — Як думаєш, чим це обернеться для нас цього сезону?
Враховуючи, що Ваймак цілеспрямовано відбирав у команду лише важких підлітків, «Лиси» з першого дня були вкрай роз'єднаною групою. Вони були командою, але не розуміли принципів злагодженої гри, а ієрархію встановлювали грубою силою. Проте з початком тренувань у червні дев'яносто відсотків конфліктів у команді спалахували з вини Сета, який будь-якої хвилини був готовий почати сварку з Кевіном, Нікі або близнюками. Сет не хотів взаємодіяти з ними ні на полі, ні за його межами, змушуючи інших Лисів приймати ту чи іншу сторону.
На обличчі Метта застиг насторожений вираз — він ніби сумнівався, чи варто заводити цю розмову так скоро після смерті Сета, але все ж таки відповів:
— Не надто сподівайся. Плювати їм на Сета. Він все одно б нікого навколо себе не згуртував.
— Але?.. — підказала Ден — і вона, і Ніл почули це «але» в інтонації Метта.
— Але-е, — згідно протягнув Метт, дивлячись на Ніла, — у нас нарешті є своя людина.
Ніл спантеличено подивився на обох.
— Ви про що?
— Таке вже одного разу було. З Кевіном, — пояснив Метт. — Вони заявили на тебе свої права і тепер мають намір потягнути за собою на дно кролячої нори.
Ден поклала руки на плечі Ніла і серйозно поглянула йому у вічі.
— Не забирайся так глибоко, гаразд? Інакше забудеш про нас. Стій однією ногою в норі, а іншою — на поверхні, разом із нами. Ти станеш тією ланкою, яка об'єднує команду. Без компанії Ендрю нам до фіналу не дійти. Дай слово, що постараєшся.
— Навряд чи з мене вийде ця ланка, — зізнався Ніл.
— У тобі точно є щось, що цікавить Ендрю, — зауважив Метт, — а куди піде Ендрю, туди рушать і інші. Просто тисни на нього сильніше, ніж він тисне на тебе.
На словах все здавалося легко і просто, проте Ніл усвідомлював, що це не так.
— Я спробую.
— Чудово. — Насамкінець Ден ще раз підбадьорливо стиснула його плечі. — Більшого в тебе ми не просимо.
Даніель плюхнулася на диван і притягла до себе Метта. Ніл сів за свій стіл і спробував зробити бодай частину домашніх завдань. Ішов лише другий тиждень навчання, а він уже відставав. Він узявся було читати підручник з хімії, але вже через пару абзаців голова почала важчати. Здолавши ще три сторінки, Ніл зрештою здався і відштовхнув книгу вбік.
— Ніле? — гукнула його Ден.
— Чому хімія така дуже складна? — спитав він, переходячи до наступного завдання.
— Якщо дізнаюся, тобі скажу першому, — пообіцяла Ден. — Можеш звернутися за допомогою до Аарона, у нього біологія та хімія — профільні предмети.
Ніл подумав, що краще отримати «незарах», ніж провести зайву годину в товаристві Аарона. З іспанською він впорався швидше, зате історія навівала на нього нестерпну нудьгу. Він кинув підручник історії поверх підручника хімії та тупо дивився на завдання з англійської. Сяк-так здолавши його, Ніл поліз у рюкзак за підручником математики й раптом виявив, що Ден і Метт не зводять з нього очей.
— Скільки у тебе предметів? — нахмурилася Даніель.
— Шість, — відповів Ніл.
— Жартуєш? Навіщо тобі стільки?
Ніл перевів погляд на Метта.
— Так було написано у каталозі.
Ден закотила очі.
— Ця програма розрахована на чотири роки навчання. А у твоєму контракті прописані п'ять років, і взагалі-то не випадково. Усі розуміють, що освоїти повний курс дисциплін, постійно беручи участь у змаганнях, неможливо. Чотири, — Ден показала чотири пальці. — Чотирьох предметів для студента денної форми достатньо. У цьому семестрі більше не набирай, гаразд? Подумай, які предмети для тебе найважчі, і відмовся від них. Ти не зробиш краще ні собі, ні нам, якщо всохнеш від навчання.
— І що, можна так просто відмовитися? — здивувався Ніл.
— У перші два тижні — так, — кивнув Метт. — Де твій розклад? Дай подивитися.
Ніл витяг з теки листок і простяг Мету. Ден поплескала долонею по дивані, запрошуючи Ніла сісти поруч, забрала розклад і розташувала його так, щоб усім було видно.
— Дивись. — Вона показала пальцем на список занять понеділка, середи та п'ятниці. — Тут і зайвий вдих зробити ніколи. З такими навантаженнями довго не витримаєш. Коли я навчалася у старших класах, то на додачу працювала в нічну зміну і була капітаном шкільної команди ексі. Чесно? Я мріяла здохнути. Не хочу, щоб з тобою сталося те саме. Метт казав, що ви з Кевіном ще й влаштовуєте нічні тренування. Ти взагалі колись спиш?
— На лекціях, — зізнався Ніл.
— Погана відповідь. — Ден жартівливо стукнула його по лобі. — Май на увазі, середній бал за семестр ніхто не скасовував.
— Ден повторює цю фразу щороку, — з-за її плеча подав голос Метт. — Якщо твоя мета стати профі й потрапити до збірної країни, всі ці предмети тобі взагалі не знадобляться. Навчання в універі — лише засіб для досягнення мети та можливість грати в ексі, так що зайвий раз не рви причинне місце. Зараз увімкну ноут, зайдемо на університетський портал.
Поки Метт діставав ноутбук, Ніл аналізував свій розклад і прикидав варіанти. Для нього головним було не те, які дисципліни забирають найбільше часу, а саме їх радила прибрати Ден; головне — без чого він може обійтися в принципі. Ніл вважав за краще не повідомляти товаришів по команді, що розраховує провчитися в Пальметто лише рік. Якщо він покине якийсь предмет, то розпрощається з ним назавжди. Вибір, таким чином, падав на історію та хімію – їх Ніл терпіти не міг. Англійську і риторику він теж не дуже любив, проте знання в цій галузі могли стати в пригоді пізніше, коли він знову опиниться в бігах. Іспанська — штука, безумовно, корисна, а математика принаймні цікава.
Після того як ноутбук завантажився, Метт передав його Нілу, і той увійшов у профіль на порталі університету. Перегнувшись через Ден, Бойд вказав пальцем потрібні посилання.
— Так краще? — посміхнулася Ден, коли оновлений розклад з’явився на екрані. — Дивись: між історією та риторикою в тебе було одне вікно, а тепер аж дві вільні пари. Сюди, коли хочеш, можна поставити додаткові заняття. Щовівторка і щочетверга у тебе всього одна пара в першій половині дня, так що до тренування залишається багато часу на сон і домашку. По-моєму, добре виходить, га?
— Так, дякую, — сказав Ніл, якого сон цікавив значно більше за домашні завдання.
— Не дякуй, просто не забувай про нас. Ми — твоя команда, — нагадала Ден. — Ми завжди поруч, якщо треба допомогти з навчанням чи тренуваннями, або якщо захочеш поговорити. У всіх нас за спиною свій досвід, свої травми та переживання, але підтримка потрібна кожному, просто треба навчитися її приймати. Тепер у тебе є ми.
Що на це відповісти? Ніл і сам не знав, що більше напружувало: те, що Ден говорила щиро і він їй вірив, або те, що він все одно не зможе скористатися запропонованою допомогою. Його особисті демони Лисам не по зубах. Єдиний, кому Ніл наважився довірити якусь напівправду, — це Ендрю Міньярд, і зробив він це лише у пориві відчаю.
На щастя, стукіт у двері позбавив його необхідності відповідати. Ніл почав підійматися, але через ноутбук на колінах забарився, і Метт його випередив. Ніл припускав, що це хтось із сусідів коридором, приятелів Сета, але на порозі стояла Рене. Мет відійшов убік, пропускаючи її до вітальні. Ден під боком у Ніла тихо вилаялася собі під ніс, проте слів він не розібрав — його увагу привернула несподівана кульгавість Рене.
— Даремно ти на це погоджуєшся, — сказала Ден.
— Знаю, — коротко відповіла Рене.
Поки Метт порпався на кухні, вона зайняла місце, що звільнилося на дивані. Незабаром Метт повернувся з пакетом льоду, і Рене, вдячно посміхнувшись, приклала його до кісточок правої руки. Коли вона почала розминати пальці, куточок її рота трохи смикнувся від болю, але в іншому обличчя випромінювало спокій. Ніл очікував, що Метт і Даніель почнуть схвильовано метушитися навколо неї, проте вони ні про що не питали.
— Якщо назріває проблема, краще одразу скажи, — попередила Ден.
Рене похитала головою.
— Для нас проблеми не буде. У будь-якому разі, питання суто особисте. Завтра він прийде на тренування.
Нілу здалося, ніби він потрапив у якийсь паралельний всесвіт.
— Ендрю тебе вдарив?
— Так, кілька разів, — підтвердила Рене. — Я забула, яка у нього швидка реакція, коли він під дією таблеток.
Ніл обвів очима усмішку Рене, різнокольорові кінчики волосся, ланцюжок із хрестиком на шиї. Він остаточно заплутався. Рене попереджала, щоб він не вважав її такою вже чудовою, проте, на думку решти, Вокер була справжньою душею команди. Скільки Ніл її знав, вона тільки те й робила, що всіх мирила. Досі здивування викликала лише її дивна дружба з Ендрю.
— Рене та Ендрю — спаринг-партнери, — пояснив Метт.
Очевидно, для нього і Ден це в принципі не звучало дико — на відміну від Ніла, якому не спадало на думку нічого іншого, як прямо запитати, навіщо лагідній та милій християнці битися на кулаках з товаришем по команді, позаочі визнаним небезпечним соціопатом. Він спантеличено поглянув на Метта, проте той, бачачи його сум’яття, лише посміхнувся. Ніл перевів погляд на Ден, але вона займалася рукою Рене. Нарешті Рене підвела очі й зглянулась над ним.
— Ніле, я звернулася до віри нещодавно. Ендрю мої релігійні переконання не хвилюють; для нього важливіша та людина, якою я була раніше. У нас із ним більше спільного, ніж ти думаєш. Тобі ж тому зі мною некомфортно?
Ден і Метт з цікавістю подивилися на Ніла. Очевидно, весь цей час вони не помічали, як старанно він уникав залишатися з Вокер наодинці. Проігнорувавши спрямовані на нього погляди, Ніл сказав:
— Мені некомфортно, бо я не розумію тебе. Ти для мене загадка.
— Можна ж і спитати, — спокійно відповіла Рене.
— Так просто? — здивувався Ніл.
— Я не пишаюся своїм минулим, але якщо його приховувати, рани ніколи не затягнуться. Коли відчуєш, що готовий до розмови, дай знати. Я хочу, щоб між нами не було непорозуміння. Вип'ємо по чашці кави, поговоримо про все, що тебе цікавить. А зараз... — Рене сперлася здоровою рукою на підлокітник дивана і встала, — я мрію тільки про гарячий душ та ліжко. Просто з ніг валюсь.
Ден взяла подругу під руку і подивилася на хлопців.
— Можете переночувати в нас, якщо хочете. Якщо вам здається, що… — Вона не закінчила, але погляд, яким вона обвела кімнату, казав більше за всякі слова. — Для тебе, Ніле, у нас є футон.
— Я залишусь тут, — похитав головою Ніл. — Але в мене нічне тренування з Кевіном, тож забирайте з собою Метта.
— Впевнений? — спитав Метт.
— Так, — кивнув Ніл. — Зі мною все буде гаразд.
Метт завагався, потім цьомкнув Ден у щоку.
— Дочекаюся, поки за ним зайде Кевін, і прийду. Побачимось.
Він провів дівчат до дверей і зачинив їх. Після їхнього відходу кімната відразу стала в тисячу разів більшою. Між Нілом та Меттом повисла важка, як камінь, тиша.
— Щось він затримується, — промовив Метт у незграбній спробі порушити мовчанку. — Може, Ендрю зовсім озвірів і ваше тренування накрилося?
— Може.
Ніл сів за свій стіл. Зазвичай Кевін заходив за ним о десятій, а Ендрю чекав їх у машині, але сьогодні Ендрю кілька годин був відсутній з Рене. Було вже за одинадцяту. Витріщаючись на годинник, Ніл позіхнув у кулак. Треба просто піти до Кевіна і запитати, буде тренування чи ні. Він вирішив, що за півгодини так і зробить. За сім хвилин до спливу відведеного часу Кевін нарешті з'явився на порозі.
— Давав би ти йому хоч іноді поспати, — сказав Метт, теж виходячи в коридор, щоб перейти до кімнати дівчат.
— Відіспишся, коли виграємо фінал, — кинув Кевін.
Ендрю, як завжди, чекав у машині. Попри денну сварку, зараз між ними не відчувалося жодної напруги. Коли Кевін і Ніл сіли в салон, Ендрю не промовив жодного слова і так само мовчки відвіз їх на стадіон. Можливо, він був знесилений після поєдинку з Рене, а може, йому було глибоко начхати. Ніл думав про це, дивлячись, як Ендрю сходами підіймається на трибуни.
— Ну, де ти там? — покликав Кевін з-за дверей.
Ніл відігнав думки про Міньярда і слідом за Кевіном вийшов на поле.

Нора Сокавіч «Король воронів»Where stories live. Discover now