Нора Сокавіч «Король воронів»

Розділ 11

Зустрічатися з батьками Нікі Кевіну зовсім не хотілося, проте він чудово розумів, що його думка в цьому питанні нікого не хвилювала. Кевін не виносив самотності — частково тому, що виріс пліч-о-пліч з Ріко і натовпом Воронів, частково через смертельний страх виявитися беззахисним перед ворогом. На щастя для всієї компанії, він перестав уїдливо висловлюватись щодо поїздки, зрозумівши, що з неї можна отримати вигоду.
Коли Ніл тільки почав грати в ексі в Аризоні, тренер Ернандес видав йому звичайну шкільну ключку найпростішої моделі, легку, із сіткою середньої глибини. У Пальметто Ваймак забезпечив його двома ключками тієї ж моделі, тільки трохи вдосконаленої. Легкі за вагою ключки користувалися популярністю у нападників і більшості новачків: завдавати ними прицільного удару було простіше. Нападнику, який за частку секунди повинен обчислити траєкторію кидка, потрібна швидка, чуйна ключка, щоб не витрачати дорогоцінний час на зайві розрахунки.
Кевін же вважав, що, граючи легкою ключкою, Ніл зариває талант у землю. Як тільки він освоїв усі тринадцять «воронячих» вправ, Кевін заговорив про зміну ключки на більш масивну. Тяжкі ключки були в ходу у захисників, оскільки забезпечували більшу силу удару, а м'ячу — високу швидкість польоту. Рідко хто з нападників вибирав такий непростий у використанні інвентар: одні не бажали втрачати маневреності під час обходу суперника, інші не могли як слід прицілитися. Проте за належної майстерності гра важкою ключкою приносила фантастичні результати.
У складі "Воронів" Кевін грав важкою ключкою, а після травми вимушений був змінити її на легку. Ріко Моріяма завжди грав важкою ключкою. До ідеї міняти ключку в розпал сезону Ніл ставився скептично, розуміючи, що звикати доведеться довго, але Кевін і чути нічого не хотів. Завдяки кільком місяцям завзятих нічних тренувань і суворим методам Дея Ніл досяг убивчої влучності, яку здобути самостійно не зумів би й за кілька років. Тепер, коли він навчився бити практично із заплющеними очима, для більш потужних ударів була потрібна масивніша ключка. Настав час додати до швидкості силу, як говорив Кевін.
Найбільший вибір ключок у всій Південній Кароліні був у Колумбії, у магазині «Ексітс». У великих спортивних магазинах штату теж були відділи товарів для ексі, але тільки «Ексітс» повністю спеціалізувався на цьому виді спорту. Тут продавалося все, від базового інвентарю та екіпірування до колекційних екземплярів. Ніл час від часу заходив на сайт магазину, але відвідування в живу буквально привело його до трепету. «Ексітс» розміщувався у чотириповерховому будинку на протилежному від «Райських сутінків» кінці міста. Машин на паркуванні було чимало. Ніл і сам не знав, чому радіє сильніше: величезному вибору, який чекає на нього в цих стінах, або заставленому автомобілями паркуванні — наочному підтвердженню популярності ексі.
— Що за дурість, — вчетверте чи вп'яте за час шляху повторив Аарон. — Ми щойно навели лад у розставленні, а ти знову хочеш усе поламати.
Кевін і вухом не повів. Він навів свої аргументи, коли Аарон висловив невдоволення вперше, і пояснювати все спочатку не збирався. Ніл, який теж переживав із цього приводу, розділяв занепокоєння Аарона, хоч і розумів, що Кевіна не переконати. Він повністю довіряв Дею як наставнику у питанні розкриття свого потенціалу. Якщо Кевін упевнений, що Ніл упорається, Ніл його не підведе. Навіть якщо доведеться подвоїти старання, він зробить те, чого чекає від нього Кевін.
— Цього тижня найзручніше міняти ключку, — сказав він, слідом за Ендрю виходячи з машини. — У п'ятницю граємо проти юристів. Ви зробите їх без мене.
У міру того, як рейтинг «Лисів» зростав, команда юридичного університету Кемпбелла під назвою «Торнадо» падала в турнірній таблиці все нижче і нижче. Серед усіх команд південно-східного округу юристи й раніше плелися у хвості, а зараз перейшли в незавидний ранг аутсайдерів. Цього сезону вони поки що виграли менш ніж половину матчів. Кевін міг впоратися з ними саменький і навіть з заплющеними очима. Питання полягало лише в тому, чи вони викликають хоч якийсь інтерес в Ендрю, щоб він принаймні не заснув на воротах. Все вказувало на те, що за такого суперника голкіпер «Лисів» взагалі не турбуватиметься.
У листопаді гра проти «Торнадо» була для «Лисів» останньою: наступного вікенду випадали канікули з нагоди Дня подяки. Першого грудня у розкладі значився ще один матч, який закривав осінній етап сезону. Далі йшов тиждень підготовки до зимової сесії, тиждень власне іспитів, на яку всі чекали без особливого ентузіазму, а на шістнадцяте грудня було заплановано великий різдвяний бенкет для всіх команд ексі їхнього округу. Думки про це трохи зіпсували піднесений настрій Ніла. Здавалося б, тільки вчора він познайомився з Ваймаком; не встиг озирнутися, а половина сезону вже майже пролетіла. «Лиси» гарантували собі місце у весняному етапі, так що в січні ігор буде більше, і все-таки Нілу нестерпно було думати про те, що для нього все закінчиться так скоро.
Він ще не знав, де проведе двотижневі різдвяні канікули. Швидше за все, близнюки та Нікі нікуди не поїдуть — Кевін просто оскаженіє, якщо його розлучать із «Лисячою норою». Ніл сподівався, що в цьому випадку і він матиме можливість додатково потренуватися. Треба тільки вигадати відмовку для команди, чому він не їде додому.
Коли Лиси увійшли до магазину, побачивши Кевіна продавець на касі мало не захлинувся кавою. Не бажаючи світитися поруч із дуже добре відомою фізіономією Дея, Ніл відійшов убік і почав оглядатися.
Перший поверх переважно займав одяг. Передню частину магазину відвели під шмотки для фанатів; полиці з професійною формою розташовувалися у глибині. Місцеві спортивні знаменитості, які дивилися з рекламних екранів та постерів, демонстрували представлені в магазині колекції.
Ніл пройшовся відділом фанатського мерчу, присвяченого головним командам південно-східного округу. У штаті були лише дві студентські команди ексі першого дивізіону, команда університету Пальметто та збірна університету Південної Кароліни з Колумбії, але окрім них було три команди другого дивізіону та одна команда Великої ліги, колумбійські «Дракони». Матчі Великої ліги проводилися влітку, віддаючи осінь та весну під ігри популярніших університетських та професійних команд.
Ніл дивився ці ігри, але фаворитів не завів. Вся його любов діставалася командам НССА та національній збірній.
— Ходімо. — Нікі ліктем підштовхнув Ніла в бік і мотнув підборіддям у бік Кевіна. — Він застряг надовго.
Ніл побачив, що Кевін спілкується з немолодим чоловіком, на грудях якого висів бейджик. У порівнянні з касиром одягнений він був суворіше, і Ніл вирішив, що це черговий адміністратор. Він озирнувся на всі боки у пошуках камер відеоспостереження. Цікаво, чи це касир натиснув кнопку і викликав адміністратора чи той сам побачив Кевіна на дисплеї у своєму кабінеті? У будь-якому разі, блискавична швидкість, з якою адміністратор з'явився в залі, змусила Ніла зіщулитися. Він кивнув і пішов за Нікі нагору сходами.
На другому поверсі продавалося екіпірування, спорядження та супутні товари: взуття, рюкзаки, книги. Між відділами були розставлені стійки з ланцюжками для ключів, брелоками й прикрасами. Аарон і Нікі вирушили вивчати полиці з уціненими товарами, а Ендрю потягнув Ніла на третій поверх.
— Давай ворушись уже, — поспішив він. — Треба якнайшвидше звідси звалити.
— Не терпиться у гості до Нікі? — крокуючи вгору сходами, поцікавився Ніл.
— Не до Нікі, а до його батьків. — Ендрю похитав головою, дивуючись невігластву Ніла. — Це їхній будинок, Ніле, і Нікі в ньому немає місця, причому давно. Чим швидше ми тут упораємося, тим швидше поїдемо назад. Неділями у Колумбії нудно. Ну, ти розумієш, про що я.
— Я не п'ю, так що мені все одно, — знизав плечима Ніл.
— Ніякого командного духу, — фиркнув Ендрю. — Ой леле! О, дивись.
Повторювати двічі не довелося. Усі стіни третього поверху були обвішані рядами ключок. Ніл годинами стирчав на інтернет-сайтах, присвячених ексі, і тому знав, що різноманіття ключок велике, проте милуватися ними на екрані й побачити на власні очі — дві різні речі. Ніл так і завмер на останній сходинці.
Ліворуч від входу розміщувалася каса. Дівчина, що стояла за нею, натягувала на головку ключки сітку. Помітивши відвідувачів, вона прощебетала вітання. Ендрю не дивлячись відмахнувся. Ніл подумав, що треба було б хоч кивнути з ввічливості, але вся його увага була зосереджена на ключках. Голос дівчини вирвав Ніла з заціпеніння, і він поволі рушив по залі.
На першій стіні висіли воротарські ключки. Ендрю дивився вперед, але, проходячи повз, мимохіть проводив по них пальцями, хоча нізащо не зізнався б у своєму інтересі, якби Ніл звернув на це увагу. Всі питання, які Ніл збирався йому поставити, — про апатичний настрій і майбутнє закінчення терапії — зараз були б недоречні. Пробуджена цікавість частково допомогла струсити пелену блаженного захоплення, і Ніл уважніше придивився до пояснювальних написів. Ключки були ранжовані по черзі від найважчих до найлегших, і важкі йшли одразу за воротарськими.
На вибір пропонувалося п'ятнадцять моделей. Більшість — прості, без вишуканостей, хоча поруч на табличках були вказані доступні кольори та варіанти дизайну. Відрізнялися вони виробником, вагою, довжиною та, зрештою, глибиною сітки. Кожну ключку можна було відрегулювати під зріст гравця. Ніл прилип до стіни з найкоротшими. Мініатюрним зростом він був зобов'язаний матері: велетнів серед Хетфордів ніколи не було. Ну, принаймні, він вищий за Аарона й Ендрю, і то добре.
Обмеження за довжиною, однак, не сильно звузило вибір. В руках абсолютно всі ключки здавалися Нілу занадто незручними й важкими, а мізерний ігровий досвід поки не дозволяв розібратися в перевагах сіток різної глибини. Він знав, що нападники частіше вибирають сітку глибше, щоб пронести м'яч якнайдалі, тоді як півзахисники та захисники віддають перевагу неглибокій, адже їхнє завдання — відбирати й передавати м'яча; інші ж нюанси та тонкощі залишалися для нього темним лісом.
Ніл перебрав усі короткі ключки, але так і не визначився. Залишалося чекати, що прийде Кевін та допоможе зробити правильний вибір.
— Якось вони не так лежать у руці, — поскаржився він Ендрю.
— Бідолашний. Тебе пожаліти? — без жодного співчуття озвався той.
— І це у мене немає командного духу? — пробурчав Ніл.
— Ніколи не стверджував, що командний дух є в мене. — Ендрю зі сміхом знизав плечима. — Це ж ти, дурило, пообіцяв Кевіну рити носом землю. Тепер пожинай плоди або випали нахрін поле — вирішувати тобі. Наступного разу будь розумнішим, зрозуміло?
— Я такий не один. — Ніл повісив останню ключку назад на гачок і подивився в очі Ендрю. — Він пояснив мені, чому лишився. Розповів, яку дав тобі обіцянку. То чим ти від мене відрізняєшся, якщо теж уплутався у все це заради ексі?
— Дивись, у чому тут штука, Ніле. — Ендрю нахилився до нього, немовби збираючись поділитися секретом. — Він тебе просить, і ти такий: так, так, так. Він просить мене, а я йому: ні, ні, ні. Просто чекаю, коли він здасться. Рано чи пізно він махне рукою.
— Ти цього справді хочеш? Скільки людей уже віддалилися від тебе через твій стан. Кевін чекає не дочекається, коли скасують твої таблетки. Чи багато навколо тебе таких небайдужих, як він?
— Він не про мене дбає, у нього свої цілі. Переслідує власний зиск. У всякому разі, він йому привиджується.
— То що поганого, якщо він має рацію? Що трапиться, якщо ти прокинешся і зрозумієш, як чудово грати в ексі? Брехатимеш Кевіну аби тільки стояти на своєму, чи зрештою визнаєш його правоту?
Ендрю засміявся.
— Не думав, що ти в нас мрійник. Іноді ти такий дивний.
— Я бачив, як ти грав проти «Воронів». На мить мені здалося, що тобі не все одно.
— О, Ніле.
— Це не відповідь.
— А питання й не було. Було необґрунтоване звинувачення.
— Тоді ось запитання: як за твоєї шаленої тяги до саморуйнування ти досі живий?
Ендрю здивовано схилив голову набік. Чи то вдавав, бажаючи позлити Ніла, чи справді не розумів питання. У кожному разі, висновки напрошувалися сумні. Чому ніхто не помічає такої очевидної речі? Чи помічають, але всім начхати? Усвідомивши ситуацію, Ніл не міг просто відмахнутися від цієї думки. Щоразу, коли Лиси обговорювали майбутнє закінчення терапії Ендрю або коли його прізвище з’являлося в оглядах матчів, наголос робився на небезпеку, яку він представляє для оточуючих. Люди раділи, що рішення суду вберегло їх від Ендрю. Ніхто не думав про те, як уберегти Ендрю від себе.
— Ти казав, що Кес ніколи не завдала б тобі шкоди й могла дати хорошу освіту, але ти сам перешкодив усиновленню. Хіґґінс прилетів з іншого кінця країни, щоб з'ясувати щось, пов'язане з твоїм минулим, але ти відмовляєшся йому допомогти. Ти вийшов із колонії та вбив матір Аарона заради його захисту, але замість того, щоб налагодити з братом стосунки, поводишся з ним як із чужим. Ти не хочеш, щоб Нікі страждав через батьків, але при цьому й у свою сім'ю не пускаєш. Кевін пообіцяв зробити з тебе гравця екстракласу, а тобі й пальцем поворухнути ліньки. Так у чому справа? Боїшся несподіваного щастя або справді отримуєш задоволення, відчуваючи себе бідолахою?
— Подивись сюди, Ніле. — Ендрю вказав на своє обличчя. — Я схожий на бідолаху?
Нілу хотілося зірвати з губ Ендрю цю усмішку, але повністю звинувачувати його у зухвалій відповіді було б неправильно. За Міньярда говорили таблетки. Цього не змінити, проте навіть розуміючи причини поведінки Ендрю, Ніл не міг з ним спілкуватися. Залишалося лише тримати себе в руках. Якщо Ендрю вдасться спровокувати його, розмові кінець. Саме цього Ендрю і домагався, а отже, дратуватися не слід.
— Ти постійно вгашений, — сказав Ніл, — і якщо не під таблетками, то бухаєш і закидаєшся порошком. Кому ти робитимеш боляче після відміни ліків?
Ендрю знову засміявся.
— Згадав, чому ти мені не подобаєшся.
— Дивно, що ти забув.
— Я не забував. Просто відволікся. Я відразу сказав їй, що залишати тебе — помилка, але вона не повірила. Ну, і що ми маємо? Вряди-годи мені не хочеться навіть нагадувати, що я попереджав. Ти мені всі веселощі обламав.
— Рене?
— Бі.
Ніл похолов.
— Що ти їй про мене наговорив?
Дивлячись на вираз його обличчя, Ендрю розплився в задоволеній усмішці.
— Розмови лікаря та пацієнта — це конфіденційна інформація, Ніле. Та не лякайся так, я не розповідав їй твою сумну історію. Ми просто балакали про тебе. Чуєш принципову різницю? Я сказав, що від тебе більше проблем, ніж користі. Вона дуже хотіла з тобою зустрітися, але ділитися зі мною враженнями не хоче. У сенсі не може. Медична етика, всі справи. Але я знаю, що ти сподобався їй. У Бі слабкість до безнадійних випадків.
— Я не безнадійний випадок.
Марне заперечення вирвалося само собою. Прикривши долонею рота Нілу, Ендрю посміхнувся:
— Брешеш. Але це робить тебе таким цікавим. І небезпечним, до речі. Мені варто пам'ятати про це. Можливо, я зовсім не такий розумник, яким я себе вважав. Навіть не знаю, радіти чи засмучуватися.
На язику у Ніла крутилася відповідь, точна й уїдлива, і все ж таки він стримався — мало чого, раптом Ендрю ще не закінчив глумитися. Відповідь справді була на поверхні, Ніл її відчував, але усвідомити до кінця не міг. Можливо, Ендрю теж це вловив, бо навіть у каламутному хімічному дурмані вважав за краще не розвивати тему. Його глузлива усмішка дала зрозуміти, що обидва ледь не перейшли небезпечну грань. Він відсторонився, залишивши на губах Ніла лише спогад про тепло своєї долоні, і пішов геть.
— Піду пошукаю Кевіна, де він там застряг.
Ніл провів його поглядом, тяжко зітхнув і знову повернувся до ключок. Ендрю назад не прийшов, зате за хвилину з'явився Кевін. Ковзнувши очима по табличках, він зняв із гачків п'ять ключок.
— Нагорі можна випробувати їх, — сказав він. — Ходімо.
Дівчина за стійкою взяла відро з м'ячами, ключ і провела хлопців через двері за касою. Вузький прохід ділив четвертий поверх на два невеликі тренувальні майданчики. Дівчина відімкнула одну з них. Відклавши ключки убік, Ніл зняв зі стіни захисне екіпірування, що надавалось в «Ексітс». Обтяжений нагрудник, одягнений поверх футболки, нагадав Нілу кевларовий бронежилет, яким мати забезпечила його в Європі. Відігнавши цю думку, він натягнув шолом та краги. Кевін заніс усередину м'ячі та ключки й залишив його одного.
Мало того, що ключки було незручно тримати, так ще й бити ними виявилося просто неможливо. Кожна важила вчетверо, якщо не вп'ятеро більше, ніж та, що видав Нілу Ваймак. В руку вони лягали інакше, а замах виходив повільним і незграбним. Попри це, від звуку, з яким м'ячі відскакували від стіни, по венах розтікалася якась темна енергія. Рикошети були схожі на маленькі вибухи. Можна було лише здогадуватися, як відгукнеться кидок, якщо вкласти в нього силу та швидкість. Такими ударами можна розбомбити ворота, і голкіпер при цьому тільки мовчки блиматиме очима.
Ніл перепробував усі ключки по кілька разів, прислухаючись до відчуттів і намагаючись визначити найзручнішу. Незручними, як і раніше, здавалися всі, але з кожним замахом він все ясніше розумів, яка точно не підійде. Одна виявилася просто великою, йому до неї не звикнути, ще дві він відкинув після третього кола. Вибрати між двома останніми він не міг, тому відніс їх Кевіну. Той ретельно оглянув обидві ключки, покрутив так і сяк, вивчаючи вигини головок. Нарешті, він вручив одну касиру.
— Ми беремо цю модель.
Ніл повісив екіпірування на стіну, зібрав м'ячі та ключки й дочекався, поки дівчина закриє приміщення. Вони спустилися на третій поверх і повернули чотири ключки на місце. Касир простягла Нілу квитанцію з підтвердженням замовлення. «Ексітс» доставить його відразу після того, як ключку пофарбують у кольори Пальметто. Ніл зрадів, що на цьому все, проте з'ясувалося, що потрібно вибрати ще один із чотирьох запропонованих варіантів дизайну. Завагавшись, він зупинився на найпростішому і вписав у папірець адресу «Лисячої нори».
— А в наявності такі є? — тим часом спитав Кевін. — Нам потрібна звичайна тренувальна ключка третього розміру.
— Повинні бути, — кивнула дівчина. Ввела дані в комп'ютер, пробігла поглядом по екрану і пішла на склад.
На той час, як вона повернулася, Ніл усе заповнив. Касирка просканувала ключку і ввела в систему цифри з квитанції Ніла. Побачивши нарешті вартість покупки, він мало не заглитнувся. За ці гроші можна було полетіти до Англії.
— Там, мабуть, зайвий нуль, — сказав він французькою.
— Хочеш мати краще — плати, — незворушно відповів Кевін.
— Тоді не братимемо всі три. Скажи їй, що ми відмовляємося від тренувальної ключки.
— На фарбування та доставлення піде тиждень, — заперечив Кевін. — Ми не можемо гаяти стільки часу. Якщо тренеру не сподобається ціна, нехай всі запитання ставить мені, хоча, гадаю, він уже зрозумів, що я коштую недешево. Увечері поїдемо на стадіон, трохи наб'єш руку перед завтрашнім тренуванням.
Кевін вручив дівчині корпоративну карту і поставив акуратний підпис у чеку, потім прибрав те й інше в кишеню, щоб пізніше відзвітувати перед Ваймаком. Тренувальну ключку він простягнув Нілу. Тепер, коли Ніл знав її вартість, ключка в руках здалася йому в сотню разів важчою. Кивнувши у відповідь на бадьоре прощання касирки, Кевін повів Ніла до сходів.
Аарона та Нікі вони знайшли на першому поверсі, Ендрю курив на вулиці. Ніл поклав ключку поруч із собою на заднє сидіння — не хотів запихати таку дорогу річ у багажник. Ендрю або забув про їх сварку в магазині, або завдяки таблеткам знову змінив настрій: пропустивши пальці крізь сітку нової ключки Ніла, він перевірив натяжку. Ендрю ні про що не питав, та в цьому не було потреби — по дорозі з магазину Нікі буквально засипав Кевіна питаннями про ключку. Спочатку Ніл вважав це щирим інтересом, але невдовзі через напружену інтонацію зрозумів, що Нікі страшенно нервує.
Їхати до батьківського будинку було недалеко. Хемміки жили у двоповерховому котеджі у південному передмісті Колумбії. Поки Нікі паркувався на узбіччі, Ніл з-за плеча Ендрю глянув у вікно. Зовні все виглядало чудово. Газон, засіяний соковитою зеленою травою, акуратно підстрижений, автомобілі на паркуванні — новенькі та чисті, сам котедж пофарбований у блідо-блакитний колір, а віконниці — у темний відтінок. Звичайний будинок звичайної родини середнього класу. Саме тому реакція всіх трьох братів здалася Нілу надзвичайно дивною. Коли Нікі заглушив мотор, запанувала гробова тиша, мовчав навіть Ендрю.
Нікі побарабанив пальцями по керму.
— Мабуть, даремно ми приїхали.
— Ну це ж треба, дійшло, — фиркнув Ендрю, вибираючись із машини. — Пізнувато давати драла.
Ніл поклав ключку на сидіння і вийшов слідом, але, тільки-но він зістрибнув з підніжки, як Ендрю пірнув у салон і забрав його нове придбання. Покрутив у руках, примірявся із замахом, оцінюючи вагу, потім закинув на плече і рушив до автомобілів.
Нікі вискочив з машини як ошпарений.
— Ендрю, ти що задумав?
— Для святоші у нього надто шикарне авто, — зауважив Ендрю. — Потрібно це виправити.
Нікі наздогнав його і вихопив ключку. Ендрю міг би її й не віддавати, але, очевидно, жах на обличчі Нікі приніс йому куди більше задоволення. Задоволений ефектом, він розреготався і театральним жестом пропустив його вперед. Нікі повернув ключку Нілу.
Ніл і Кевін перетнули двір і встали неподалік галявини. Аарон та Ендрю зупинилися на брукованій доріжці. Вперше за весь час, скільки Ніл їх знав, близнюки трималися пліч-о-пліч. Нікі майже хвилину зволікав на ґанку, перш ніж наважився подзвонити у двері, а зробивши це, відразу ступив назад. Ендрю через плече блиснув Нілу посмішкою, Ніл у відповідь лише хитнув головою.
Двері відчинила Марія Хеммік. Вона виявилася вищою, ніж уявляв Ніл, але подібність між нею та сином одразу впадала у вічі. Коли Ніл при першій розмові відзначив сильну різницю у зовнішності близнюків і Нікі, той жартома звинуватив у цьому матір. Ендрю й Аарон були блідими й світловолосими, тоді як Ніколас успадкував смагляву шкіру матері-мексиканки, а ще її очі й вигин рота. Щоправда, сьогодні Нікі посміхався не так, як завжди: надто скупо та ввічливо, майже натягнуто.
— Міг би й не дзвонити, — замість вітання мовила Марія.
— Це більше не мій будинок, — нагадав Нікі.
Марія підібгала губи, але сперечатися не стала. Відійшла убік, впускаючи гостей з холоду в теплий коридор. Коли всі увійшли, вона зачинила двері й обернулася до них обличчям. Тепер найближче до господині стояли Ніл і Кевін. Вона приязно кивнула їм, хоча упізнання в її погляді й не майнуло.
— Ви, мабуть, Кевін і Ніл. А мене звуть Марія.
Кевін розтягнув губи у професійній, призначеній для публіки посмішці й сказав:
— Приємно познайомитися.
Далі Марія подивилася на близнюків і, ні секунди не затримавши очей на Аароні, одразу ж усміхнулася Ендрю.
— Аароне, давно не бачилися.
— Аарон — це я, — сказав Аарон.
Погляд Марії перемістився з усміхненого Ендрю на настороженого Аарона і назад.
— Так, звичайно, — сказала вона, хоч прозвучало це невпевнено.
— Мамо, Ендрю вже третій рік проходить лікування, — з легким відтінком роздратування нагадав Нікі.
Ендрю негайно розставив усе по місцях, обдарувавши Марію найяскравішою і хижою усмішкою, на яку був здатний під дією таблеток.
— Доброго дня, Маріє. Боже, яка чудова зустріч! До чого ж приємно, що ти знову впускаєш нас у дім. Я думав, ти випросиш у суді захисний припис. Так що трапилося, нерви здали?
— Ендрю, — крізь зуби простогнав Нікі.
Щоки Марії спалахнули.
— Верхній одяг можете залишити тут. — За вузькими дверцятами праворуч від неї виявилася шафа з дюжиною вільних плічок.
Коли гості роздяглися, Марія жестом запросила їх слідувати за нею.
— Сюди, будь ласка.
— Невже ти навіть не скажеш племінникам… — почав було Нікі, але питання завмерло у нього на губах, як тільки він увійшов на кухню і побачив батька.
Лютер Хеммік був високим, худим як тріска чоловіком із суворим обличчям. Волосся у нього на голові залишилося небагато, проте він носив акуратно підстрижену, темну з сивиною борідку. Навіть на відстані Ніл роздивився, які напружені були плечі Лютера — возз'єднання з родичами явно тішило містера Хемміка не більше ніж Нікі. Нілу хотілося сподіватися, що хвилювання Лютера пов'язане з його наміром відкинути старі забобони.
Марія відразу попрямувала до плити й зайнялася частуванням, швиденько позбавивши себе необхідності підтримувати бесіду. Навіть не подивившись у бік дружини, Лютер зосередив усю свою увагу на гостях. По Кевіну та Нілу він лише ковзнув байдужим поглядом.
Ніл виразно помітив, що Ендрю Лютер розглядав довше, ніж рідного сина. Вважав він племінника лише побічно причетним до смерті сестри чи у глибині душі звинувачував цілком і повністю, Нілу залишалося лише припускати. Нікі згадував, що вихід Ендрю з колонії лише посилив депресію Тільди та її потяг до наркотиків. Можливо, Лютер шкодував, що взагалі дізнався про існування Ендрю.
Ніл спробував відволіктися, роздивляючись обстановку. На стінах були розвішані мініатюрні розп'яття та біблійні цитати в рамочках, а кухня в цілому виглядала як ідеальна картинка з каталогу. Біля квадратного столу стояло всього два стільці, задні двері були відчинені. Дверний отвір захищала сітка, але крізь неї Ніл чудово бачив терасу. Там стояв стіл більший, вже накритий.
— Нікі, — нарешті привітав Лютер. — Аарон, Ендрю.
Нікі немов язик проковтнув, тоді як Аарон проявив ввічливість:
— Привіт, дядьку Лютере.
Лютер невиразно посміхнувся і знову поглянув на Ніла та Кевіна.
— Я батько Нікі. Можете звати мене Лютером. Ласкаво просимо у мій дім.
— Спасибі за запрошення, — озвався Кевін.
— Це можна залишити тут, — сказав Лютер, дивлячись на ключку в руці Ніла. Дочекавшись, поки той притулить її до стіни, він жестом вказав на задні двері. — Проходьте, розташовуйтесь. Обід буде з хвилини на хвилину.
Нікі вивів усіх на задній ґанок. Терасу оточували невисокі бортики та тонка сітка. По кутках було розставлено теплові лампи. Через сітку назовні йшла частина тепла, але водночас вона не пропускала всередину холодний листопадовий вітер, тому тут було навіть затишніше, ніж у будинку.
Навколо столу стояло вісім стільців — по три з боків і по одному в торцях. Судячи з мереживних серветок на обох кінцях столу, господарі збиралися сісти один навпроти одного, а гостей посадити по обидва боки від себе. Нікі сів посередині, залишивши стільці ліворуч і праворуч вільними, Аарон зайняв місце між Нікі та Марією. Кевін і Ніл посадили Ендрю між собою, щоб за ним наглядати; Ніл сидів ближче до Лютера, Кевін — до Марії.
За частуванням господарям довелося ходити на кухню тричі. Сівши за стіл, вони схилили голови. Ніл не зрозумів, що відбувається, поки Лютер не почав молитися. Ніл теж опустив голову, хоч і пізніше, і спідлоба зиркнув на Ендрю. Той навіть не вдавав, що молиться, тоді як Кевін з іншого боку від нього з ввічливості повторював слова молитви. Закинувши одну руку на спинку стільця, другою рукою Ендрю постукував зубцями вилки по столу, відверто перебиваючи Лютера.
Звичайно, Лютера це дратувало, але, мабуть, він давно навчився не чекати на шанобливе ставлення з боку Ендрю. Завершивши молитву, Лютер випростався і почав накладати собі їжу з найближчої страви. Інші сприйняли це як знак на початок трапези, а Нілу довелося чекати, поки наповнять свої тарілки або Лютер, або Ендрю. Помітивши, що він сидить склавши руки, Лютер спитав:
— Ти вірянин?
— Ні, — сказав Ніл.
Лютер помовчав, чекаючи на продовження, проте Ніл дивився на нього, не кажучи ні слова. Нарешті Лютер несхвально насупився:
— Чому?
— Я хотів би не порушувати цієї теми, — відповів Ніл. — Не хочу вплутуватися в конфлікт.
— Та ти що! — посміхнувся Ендрю. — Ти ж у нас завжди такий категоричний.
— Не розумію, як моє питання може викликати конфлікт, — сказав Лютер Нілу.
— Тату, ти справді хочеш почати саме з цього? — втрутився Нікі. — Може, спитаєш, як у нас справи, як успіхи у навчанні чи як просувається сезон? Вчора у нас була виїзна гра у Флориді. До речі, ми перемогли.
— Вітаю, — механічно промовив Лютер.
— Ага, від щирого серця, — зауважив Нікі швидше з сумом, ніж з образою.
Повисла ніякова тиша. Нікі перервав її, мляво поцікавившись:
— Коли перефарбували кухню?
— Два роки тому, — відповіла Марія. — Людина, яка робила ремонт, — парафіянин нашої церкви. Симпатично вийшло, так? — Коли Нікі схвально кивнув, вона перевела погляд на чоловіка, шукаючи підтримки, потім сказала: — То яка спеціалізація, Ніколас?
Десь у глибині душі Ніл вважав, що Нікі перебільшує, розповідаючи про відчуження між ним та батьками, проте ось, будь ласка: він уже на другому курсі, а батько з матір'ю досі не знають, який напрямок він вибрав. Незрозуміло, чи запитала Марія, бо справді хотіла більше дізнатися про сина, чи просто підтримувала розмову. Ніл сподівався на перший варіант; другий виходив якимсь зовсім сумним. Нехай у його матері був жорсткий характер і важка рука, але вона любила Ніла, люто і віддано. Вони були двома половинками нещасного цілого, нерозлучними спільниками.
— Маркетинг, — сказав Нікі. — Двоюрідна сестра Еріка працює у PR-компанії у Штутгарті. Вона сказала, що влаштує мене у свою фірму, якщо я закінчу універ із хорошими балами.
— Ти збираєшся повернутися до Німеччини? — Марія кинула на чоловіка стривожений погляд.
Підборіддя Нікі завмерло, і все-таки дивлячись у вічі матері, він сказав:
— Так. Там в Еріка кар'єра. Я не маю права просити його все кинути заради мене, та й сам би цього не хотів. Мені подобається жити в Німеччині, це надзвичайна країна. Вам варто якось відвідати нас.
— Нас, — луною відповіла Марія. — Значить, ви все ще… — Вона розгублено замовкла.
— Так, ми все ще разом, — закінчив Нікі за неї. — Я повернувся, щоб подбати про Ендрю та Аарона, а не тому, що розійшовся з Еріком. Я його кохаю. Завжди кохав і кохатиму. Коли ви вже це зрозумієте?
— Коли ти вже зрозумієш, що це погано? — подав голос Лютер. — Гомосексуалізм — це…
— Лютере, — втрутився Ендрю. Він більше нічого не сказав, але Лютер глянув на нього з побоюванням.
— Я його кохаю, — рішуче повторив Нікі. — Невже це для вас нічого не означає? Чому ви не можете порадіти за нас? Чому не даєте йому жодного шансу?
— Ми не можемо потурати гріху, — сказала Марія.
— Ви не зобов'язані любити гріх, але ж ви повинні прощати й любити грішників. Хіба не в цьому суть віри?
— Суть віри в тому, щоб дотримуватися заповідей божих, — відрізав Лютер.
— Але людина не буває однозначно поганою чи хорошою, — жалібно промовив Нікі. — Я теж не такий, і таким не буду. Навіщо ви нас покликали, якщо знову заводите стару пісню?
Глибокий сум у голосі Нікі анітрохи не зачепив Лютера.
— Нещодавно з'ясувалися деякі обставини, які змусили нас переглянути ситуацію, — сухо промовив він. — Ми вирішили відновити добрі стосунки між усіма членами нашої родини. — Він глянув на Марію, та радісно закивала. — Хоч і розуміємо, що цей шлях буде довгим і тяжким. І сьогодні ми запросили вас сюди, щоб разом обговорити перші кроки.
— Просвіти нас. — Ендрю подався вперед, наче йому не терпілося почути відповідь. — Якщо перший крок не в тому, щоб проявити терпимість, яким же його бачить парочка ханж?
Лютер спокійно витримав пильний погляд племінника.
— Перший крок — виправлення помилок минулого. Ось чому ви тут.
— Ну ні, — заперечив Ендрю. — Я тут тільки тому, що Ніл все чіплявся і чіплявся до мене, поки я не погодився поїхати. Тож мене можете викреслити.
Лютер насупився. Марія на іншому кінці столу примирливо підняла руки й сказала:
— Давайте поїмо. На порожній шлунок такі розмови йдуть тяжко. Пообідаємо і тоді поговоримо. А потім усім в нагороду десерт. Пиріг уже у духовці. Яблучний, Ніколас, твій улюблений.
Після суворих слів Лютера ця пропозиція перемир'я була жалюгідною, проте Нікі був готовий відчайдушно чіплятися за будь-який проблиск надії. Він кивнув і уткнувся носом у тарілку. За столом якийсь час панувала тиша, яку зрештою порушив Аарон. Він почав розпитувати родичів про невідомі Нілу місця і людей — очевидно, тих, з ким познайомився вісім років тому, коли Тільда   перевезла його до Колумбії. Тема була нейтральна, тому Лютер та Марія з легкістю її підтримали, а у Нікі з'явився час заспокоїтись.
Ближче до кінця обіду Ендрю встав і пішов до будинку. Лютер відсунув стілець і пішов за ним, щоб поговорити наодинці. Ніл чув їхні голоси через сітчасту ширму, але слів не міг розібрати. Він напружено прислухався, побоюючись сутички, і поривався навіть піти до них, але розумів, що його поява покладе край розмові. Лютер сказав, що хоче виправити помилки минулого, і якщо він мав намір вибачитися, то Ендрю слід його вислухати, хотів він того чи ні.
Мабуть, таки не хотів, здогадався Ніл, тому що Ендрю поступово підвищував голос. До Ніла долітали уривки слів, проте Марія теж почала говорити голосніше, щоб заглушити їхню сварку. Ніл мало не шикнув на неї, але в цей момент зрозумів, що вона цікавиться у Нікі, як минає ігровий сезон. Як би він не прагнув дізнатися, про що говорить Ендрю, ще сильніше йому хотілося, щоб Нікі помирився з матір'ю, тому він не втручався і мовчки свердлив очима задні двері. Якщо Лютер закричить від болю, вони почують.
Лютер повернувся на терасу один, похмурий і пригнічений, але в іншому неушкоджений. Ендрю не прийшов. Лютер знову сів за стіл і зосередив увагу на Аароні. Ніл чекав на повернення Ендрю, подумки відраховуючи секунди, а потім і хвилини. Незабаром подіє чергова таблетка, і гнів Ендрю зміниться апатією. Ніл дочекається цього, а тим часом подумає, на які питання Ендрю захоче отримати відповіді в обмін на подробиці розмови з Лютером.
Марія пішла на кухню перевірити пиріг і повернулася із задоволеним обличчям.
— Ще п'ять хвилин і буде готовий, — повідомила вона.
Ендрю не було. Ніл на мить припустив, що Міньярд міг сісти в машину і поїхати, але зрозумів, що той ніколи не сідає за кермо під таблетками. Він просто не міг: збудлива дія ліків робила його надто нервовим, заважала фокусуватися на дорозі. Наступної миті Ніл згадав про свою ключку на кухні та дорогу машину Лютера, припарковану біля будинку.
Він підвівся, і всі погляди відразу звернулися на нього, тому довелося сказати:
— Приберу зі столу.
— Ми з Кевіном допоможемо. — Аарон багатозначно глянув на Нікі. — А ви поки що побалакайте без нас.
Ніл зібрав тарілки — швидко, але без зайвої метушні, щоби нічого не розбити. У Кевіна одна рука залишалася вільною, тому він відчинив двері й вийшов першим. Ніл поспішив за ним, ледь не наступаючи на п'яти. У кухні він відразу ж пошукав поглядом ключку і, на превелику радість, виявив її на місці. На зміну полегшенню прийшли розгубленість і тривога: Ендрю тут не було.
— Ніле, — гукнув його Нікі, коли двері за Аароном уже майже зачинилися. Ніл залишив тарілки на столику та визирнув на терасу. — Ендрю там випадково не… — Нікі запнувся і перейшов на німецьку: — Прослідкуй, щоб він не розбив нічого цінного, гаразд?
— Як грубо, Ніколас, — дорікнула Марія. — Будь ласка, говори мовою, яку розуміють усі.
— Я знайду Ендрю, — пообіцяв Ніл англійською.
— Немає потреби хвилюватися, — у спину сказала Марія. — Навпаки, те, що він затримується, — добрий знак. Ендрю повернеться, як тільки поговорить із Дрейком.
У Ніла тьохнуло серце.
— Що?
— Сьогоднішній обід — це не зовсім наша ідея, — пояснив Лютер. — До нас звернувся по допомогу один зі зведених братів Ендрю. Декілька років тому вони розійшлися не на добрій ноті. Води з того часу збігло багато, і ця людина побоюється, що їхні стосунки з Ендрю безнадійно зіпсовані. Його розповідь змусила нас замислитись над власними сімейними проблемами, і ми вирішили один одному допомогти.
Слова Лютера звучали в голові Ніла невиразним гулом, поверх якого накладався голос Хіґґінса, який наполегливо просив Ендрю про допомогу. Розслідування щодо Річарда Спіра нічого не дало, сказав тоді коп. Річард — не той, кого Хіґґінс хотів посадити за ґрати; не той, кого боялися назвати прийомні діти Спірів. Хіґґінс знайшов нового підозрюваного, але Ендрю викинув поліцейського з Південної Кароліни, щойно почув ім'я Дрейка.
— Дрейк, — сказав Ніл. — Його прізвище — Спір? Син Річарда та Кес?
Лютер глянув на нього із сумнівом.
— Ендрю тобі розповідав про нього?
Стукнувши дверима, Ніл метнувся через всю кухню. Ендрю вже немає досить довго. Або Дрейк мертвий, або Ендрю в біді. Ніл не знав, що на нього чекає, але втручатися у конфлікт беззбройним не збирався. Вплутуватися у бійки в нього виходило добре, а ось перемагати в них не дуже. Проте це зовсім не означало, що він неодмінно зазнає поразки. Потягнувши за собою Аарона — той стояв ближче, ніж Кевін, — і схопивши ключку, Ніл вилетів у коридор.
— Гей, що за хрінь? — обурився Аарон, проте Ніл люто на нього зашипів.
На сходах він відпустив Аарона, тому що не міг волочити його за собою і розраховувати, що той не волатиме. Ніл навіть думав, що Аарон розвернеться і піде, але незрозумілий поспіх підбурював його цікавість. Ніл намагався крокувати оббитими килимовим покриттямсходами якомога тихіше, Аарон рухався за ним практично безшумно. Очевидно, він провів у цьому будинку достатньо часу і пам'ятав усі скрипучі сходинки.
На другому поверсі були відчинені всі двері, крім однієї. Десь на відстані чулися глухі удари об стіну. Ніл смикав ручку зачинених дверей, виявивши, що ті замкнені, рвонувся до наступної — подивитися, з якого матеріалу вона зроблена. З'ясував: звичайна фанера, облицьована ДВП, — пробити нескладно.
Аарон уже збирався постукати в неї кулаком, але Ніл перекинув йому ключку. Аарон інстинктивно її впіймав. Витративши пів секунди на підготовку, Ніл ударив ногою у двері біля замку. Тріски розлетілися на всі боки; він ривком висмикнув п'яту, що застрягла в гострих уламках.
— Єбаний в рот… — вирвалося в приголомшеного Аарона, проте Ніл з усієї сили вдарив знову.
Цього разу двері відчинилися, і він упав усередину. Спіткнувшись, зробив два кроки, відновив рівновагу, а коли підняв голову, його очам відкрилося побоїще.
Дрейк щось сказав — Ніл не зрозумів що. Пізніше він згадає: Дрейк грубо запитав, якого хріна вони вдерлися в кімнату. У той момент, проте, голос Дрейка здавався йому безглуздим ревом, або, може, цей звук був гуркотом, з яким довкола Ніла розвалювався його світ.
На те, щоб усвідомити те, що відбувається, у нього пішла всього секунда, але за цю секунду подробиці страшної картини намертво, назавжди закарбувалися в його пам'яті. По обличчю Дрейка тяглися криваві смуги — сліди нігтів жертви, що відчайдушно захищалася. Всім своїм масивним тілом, мускулистим і покритим татуюванням, Дрейк навалився на Ендрю, втискаючи його в матрац; однією рукою він тиснув йому в потилицю, уткнувши обличчям у залиту кров'ю подушку, іншою міцно тримав за зап'ястя, притиснувши до ліжка, так, що знекровлені пальці страшенно побіліли. Занадто багато крові, надто багато оголеного тіла. Розуміючи, що — що — означає це видовище, Ніл все ще не вірив своїм очам. Але це не завадило йому кинутись на Дрейка.
Аарон виявився швидшим.
Він пронісся повз Ніла так стрімко, що мало не збив його з ніг. Здоровило Дрейк міг би убити обох навіть зі спущеними штанами, але, заплутавшись у простирадлах, не встиг вчасно схопитися. Чекати на нього Аарон не збирався; він заніс ключку над головою і так сильно розмахнувся, що крізь натягнуту сітку просвистіло повітря. Головка влетіла Дрейку в скроню, вдавивши око, і з вологим хрускотом встромилася в череп.
Кров Дрейка забризкала не тільки Аарона та стіну, а й щільно задерті штори на сусідньому вікні. Тіло разом зі зім'ятими простирадлами скотилося з іншого боку ліжка і глухо шльопнулося на підлогу. Після цього пролунав металевий стукіт ключки, що вислизнула з безвольних пальців Аарона. Ніл не дивився на нього, не дивився на Дрейка — взагалі не бачив нічого й нікого, крім Ендрю.
Ендрю лежав на матраці обличчям униз, в одній футболці, весь у крові й суцільно в темних плямах, які загрожували перетворитися на страшні синці. Він, як і раніше, чіплявся за узголів'я, наче приклеєний, і при цьому сміявся. Подушка заглушала сміх, проте Ніл все одно його чув, і від цього звуку у Нілу підкошувалися коліна. Він хотів заткнути вуха, щоб позбутися тортур, але було пізно: гуркіт кроків на сходах вказував, що на шум біжить Кевін.
Ніл кинувся до ліжка, заліз на нього з боку Ендрю, вхопився за край простирадла і рвонув на себе, висмикуючи з-під трупа Дрейка. Щойно він встиг сяк-так прикрити Ендрю закривавленою тканиною, як у кімнату увірвався Кевін. Чи багато встиг побачити Дей, він не знав — просто не знаходив у собі сміливості озирнутися, але, судячи з різкого стуку, Кевін з жахом відсахнувся і вдарився об одвірок, а за мить зник.
Кевін кулею пронісся вниз сходами, лише дивом примудрившись нічого собі не переламати. Само собою, він поспішав за Нікі та Лютером. Ніл знав, що Кевін викличе поліцію, і думка про те, що разом із поліцією приїдуть медики, трохи послабила тугу грудку у горлі, хоча зсередини його, як і раніше, било.
— Ендрю, — покликав він, — принаймні так йому почулося. Власний голос здавався чужим. — Ендрю. Ендрю, ти…
Запитати про самопочуття не повертався язик — Ніл не був настільки жорстоким. Він лише хотів попросити Ендрю припинити сміятися, але при кожній спробі вимовити хоч слово до горла підкочувала нудота. Ніл тримався з останніх сил, стискаючи простирадло, яким накрив Ендрю до самих плечей.
— Щось раптом стало тихо, — здивовано зауважив Ендрю. Він нарешті відпустив узголів'я ліжка і почав стискати й розтискати пальці, ніби в нього затекли кисті. Потім уперся кулаками в матрац і спробував сісти, але завмер на півдорозі: його знову пробивало на регіт. — Ой-ой-ой, яка неприємність. Все це мені зовсім, зовсім не подобається.
Ніл відчував, як під простирадлом Ендрю б'є тремтіння, проте його тіло і розум ніби працювали на різних частотах. Ендрю знущався з власного болю, посміхаючись широко і хижо. Ніл хотів сказати, щоб він не рухався, але Ендрю таки сів. Простирадло загрожувало зіслизнути з плечей, тому Ніл запнув її щільніше. Збентежено дивлячись на Ніла, Ендрю навіть не чинив опір. Його обличчя було перемащене кров'ю; бурий синець з напівзгуслої крові спускався з розсіченої скроні через всю щоку до самого підборіддя.
Зловивши погляд Ніла, Ендрю повідомив:
— Здається, у мене струс. Ну, або новий симптомчиквід таблеток, про яку мене забули попередити. Коротше, якщо я на тебе блювану, це не те щоб навмисне.
Ніл подумав, що програє першим у війні із власним шлунком.
Усі старання Аарона вимовити ім'я брата увінчалися лише здавленим, невиразним набором звуків, але Ендрю вистачило й цього. Ендрю, який увесь час, що Ніл його знав, практично ігнорував існування близнюка, моментально глянув на Аарона, висунув руку з-під простирадла і жестом підкликав того до себе. Аарон заліз на ліжко і простяг руку до брата. Ендрю спробував відсунутись, але шлунок зрештою не витримав. Він нахилився вперед. Ніл йому в цьому допоміг, і його вирвало.
— Ендрю… — покликав переляканий Аарон. Він з відчаєм чіплявся за брата, наче боявся, що той зникне, якщо його відпустити. — Ендрю, я не… Він…
Кілька разів сплюнувши, Ендрю спробував перепочити.
— Тихше, тихше. Дивись на мене, — сказав він, хоча знову прийняти вертикальний стан і подивитися на Аарона йому вдалося не одразу. Він торкнувся закривавленої футболки брата. — Тут усе залито. Що він із тобою зробив?
— Це не моя кров, — пояснив Аарон. — Не моя. Ендрю, він…
Ендрю торкнувся скроні Аарона, ніби розраховував знайти там таку саму рану, як у себе.
— Він тебе торкнувся?
— Він ...
Ендрю боляче смикнув його за волосся.
— Відповідай. Він тебе торкнувся?
— Ні, — відповів Аарон.
— Я його вб'ю, — пообіцяв Ендрю.
— Він уже мертвий, — втрутився Ніл.
— Тепер зрозуміло, чому стало тихо, — зауважив Ендрю, — але я не це мав на увазі. О, нам навіть не треба нікуди йти. Він уже сам іде сюди.
До Ніла дійшло, що Ендрю говорить про Лютера. На сходах знову почувся тупіт — Кевін підіймався явно не один. Здавалося, він веде за собою цілу армію, хоча, можливо, у вухах у Ніла просто стукотіло серце. Він обернувся: у дверях з'явилися Кевін і Нікі.
Окинувши поглядом залиту кров'ю кімнату, Нікі метнувся до ліжка, з жахом вигукнув:
— Господи боже!
— Не треба. — Ніл застережливо виставив долоні.
Почувши його або просто зрозумівши, що на ліжку місця вже немає, Нікі підійшов ближче і простягнув до Ендрю руки. Ендрю хотів відсмикнути голову, але через нудоту і слабкість не встиг, і Нікі обхопив його обличчя долонями.
— Ендрю, що сталося? — схвильовано спитав він. — Як ти? Господи, скільки крові! Ти…
— Нікі, — сказав Ендрю, — мені треба поговорити з твоїм батьком. Ти маєш дві секунди, щоб забратися з дороги.
Ніл не зрозумів, яким чином Ендрю роздивився Лютера за спиною у Нікі, але чоловік стояв на порозі кімнати. Нікі перевів погляд з обличчя Ендрю на забруднені простирадла, потім — на закривавлене тіло на підлозі. Побачивши, що сталося з Дрейком, Нікі болісно скривився і видав якийсь нелюдський звук. По венах Ніла ніби розтеклася отрута, а Ендрю лише засміявся.
— Раз, — почав він відлік.
— Нікі, відійди, — порадив Ніл.
Нікі прибрав руки й тяжко присів навколішки перед ліжком. Тепер Ендрю безперешкодно бачив Лютера і, хоч знав, що той уже тут, прикинувся здивованим. Наступної миті на його обличчі розквітло майже захоплення. Ніл йому повірив би, якби Ендрю так само міцно не тримав брата за волосся.
— А, Лютер, — бадьоро промовив він, — добре, що сам прийшов. Позбавив мене необхідності спускатися. Слухай, може, з такої нагоди розкажеш, як тут виявився Дрейк? Прямо не терпиться почути пояснення. Сподіваюся, причина вагома.
— В ім'я Господа, що тут… — хрипко почав Лютер.
— Ні, ні, — перебив Ендрю, — навіть не питай. Тобі краще знати. Тобі краще знати, — злісно повторив він і хотів податися вперед, але захитався і не впав лише завдяки Нілу, який утримав його за плече. — З усього виходить, я мав рацію щодо нього. Чи ти досі вважаєш це жахливим непорозумінням? Давай, повтори ще разок, що через розхитану психіку я просто не розумію, що таке справжня братня любов. Переконай мене, що такі стосунки є нормальними.
Нікі виглядав так, ніби його вдарили під дих. Аарон здригнувся всім тілом. Кевін з другого кінця кімнати дивився на Ендрю, як на привида. Сам же Ендрю ніби не помічав, який ефект справили його слова, і, дивлячись на Лютера, зло посміхався.
— До речі, про непорозуміння, — вів далі він. — Скажи, я щось плутаю чи ти обіцяв мені поговорити з Кес? Запевняв, що я буду останнім із прийомних дітей, але якщо не помиляюся, після мого визволення з колонії вона взяла ще шістьох. Шістьох, Лютере! У математиці я не сильний, але навіть мені здається, що шість — це більше, ніж нуль. Як на твою думку, скільки з них було вдома, коли Дрейк приїжджав на відпустку? А тепер ти впустив його до свого дому, пустив під один дах із рідним сином та з моїм братом. І це після всіх моїх старань убезпечити їх від нього? — Ендрю знову сильно смикнув Аарона за волосся, мимоволі притягнувши ближче до себе, потім розтиснув пальці. — Як тільки я прийду до тями, Лютере, я порву тебе на шматки. Вважай це єдиним попередженням.
Аарон побілів від жаху.
— Значить, це траплялося й раніше… — Він вимовив це тихо, наче боявся, що слова обернуться правдою, і втупився в брата так, ніби бачив уперше в житті. Ендрю не вшанував його поглядом у відповідь, і врешті-решт Аарон знову перевів очі на Лютера. — Це вже траплялося, і ти про це знав. Ти знав, що він творить, і все одно привів його.
— Це правда? — прошепотів Нікі, не маючи змоги відвести погляд від Ендрю і подивитися на батька.
Лютер відкрив рота, потім знову закрив. Його обличчя нічого не виражало. Почекавши ще кілька секунд, Аарон процідив:
— Пішов геть звідси. — І, бачачи, що Лютер зволікає, гаркнув: — Геть, я сказав!
Під сміх Ендрю Лютер позадкував до виходу. Розбиті двері не зачинялися повністю, і все ж таки він як міг спробував прилаштувати її на місце. Ніл почув віддалене виття сирен. Секундою пізніше Ендрю теж обернувся на звук. На мить замислився, потім добре потягся і відпустив Аарона. Одну за одною розмотав чорні пов'язки на руках і перекинув їх Нілу.
Він щось сказав, проте Ніл його не чув, дивно витріщаючись на бліді передпліччя, пошматовані шрамами. Картина була така знайома і лякаюча, що Ніл узяв Ендрю за зап'ястя і почав придивлятися, впевнений, що йому здалося, але Ендрю вільною рукою перехопив його руку.
— Ендрю…
— Просто щоб ти знав: уб'ю.
Його залізна хватка дивно не в'язалася з усмішкою людини, одурманеної таблетками. Але Ендрю не блефував. Ніл знав, що, якщо зараз не випустить його зап'ястя, той зламає йому руку. Ледве розтиснувши пальці, Ніл торкнувся шкіри Ендрю. Намацав заглиблення та горбки пошкодженої тканини, і серце в нього впало. Ендрю висмикнув руку, завбачливо повернувши її внутрішньою стороною до себе.
— Позбався їх, — кинув він. — Копи не люблять, коли хлопці на зразок мене носять зброю.
У кишені Ніла пов'язки не поміщалися, тому він перехилився через матрац і запхав їх між пружинним блоком та дерев'яним каркасом. Ковзнув поглядом по обличчях Нікі та Аарона: ні один, ні другий нічого не помітили. Аарон невідривно дивився на двері, ніби чекав повернення Лютера, а Нікі хоч і сидів, втупивши очі в Ендрю, проте, судячи з приголомшеного виразу, був за тисячу кілометрів звідси. Обидва вони були Ендрю рідними, але, як виявилося, знали про нього не більше за інших.
— Ендрю, — знову покликав Ніл.
— Зроби ласку, — попросив той, — помовчи трохи. Усі помовчіть.
Нілу не залишалося нічого іншого, крім як чекати прибуття швидкої та поліції.