Розділ 6

253 17 0
                                    

Згідно з жеребкуванням, розіграним у липні, приймати осінній бенкет випало університету Блеквелла. Для Лисів цей варіант був відносно вдалим — Блеквелл розташовувався всього в чотирьох годинах їзди, — і все ж, запихаючись в автобус у суботу, ніхто особливої   радості з цього приводу не відчував. Автобус виїхав на шосе з тринадцятьма пасажирами на борту: Лисами, адміністрацією команди — тренером та медиком, а також супутниками Аарона та Нікі.
Нікі взяв із собою Джима — одногрупника, разом з яким відвідував заняття з імпровізації; Аарон набрався сміливості та запросив Кейтлін. Ніл не надав цьому особливого значення, доки не побачив, які гроші перейшли з одних рук до інших. Очевидно, Кейтлін стала предметом одразу двох суперечок між Лисами: по-перше, запросить її Аарон чи ні, і, по-друге, як на це відреагує Ендрю. Останнє цікавило Ніла більше. Ендрю перебував у ейфорії від таблеток, але при цьому жодного разу не посміхнувся Кейтлін і не сказав їй жодного слова, а дивився крізь неї, ніби дівчини не існувало й зовсім.
Бенкет планувався як дводенна подія, щоб учасники, які добиралися здалеку, не дарма витратили гроші й час, але Лиси одноголосно вирішили поїхати в суботу ввечері. Шість годин у товаристві команд, які регулярно і грубо висміюють їх перед журналістами, було більш ніж достатньо. Ден запевняла, що навряд чи хтось зі спортсменів ризикне затіяти бійку на офіційному заході — таких відморозків просто не знайдеться, — проте Ніла це втішало слабо. Його напрягали не тринадцять міцних команд, а одна-єдина страшна людина.
Він намагався не показувати цього, а ось Кевін почав втрачати самовладання ще в дорозі, коли вони проїхали перший вказівник на Блеквелл. Ніл почув короткі переривчасті вдихи-видихи: Дей мужньо боровся з нападом панічної атаки. Відваги Нілу це не додало.
Кевін не просто боявся Ріко. Через двадцять хвилин на нього чекала зустріч із колишньою командою у повному складі. Після смерті матері Кевіна тренер «Воронів» Тецудзі Моріяма взяв його під свою опіку. Виховуючи майбутню зірку, він, однак, не дозволяв забувати, що Кевін — лише цінна власність Ріко. Більше нічого Ніл про Тецудзі не знав. Єдиний раз, коли Кевін згадав колишнього тренера, він обмовився та назвав його «хазяїном». Після цього Нілу все стало зрозуміло.
Блеквелл повільно виростав на горизонті, але вже зараз можна було розрізнити контури двох стадіонів. Футбольний стадіон і стадіон для гри в ексі височіли на протилежних кінцях кампуса, наче два гігантські наріжні камені.
— Ей-ей, — відволік Ніла голос Ендрю. — Кевіне, якщо ти так дихатимеш, у тебе щось порветься.
Ніл обернувся. Ендрю навис над кріслом Кевіна, поклавши руки на узголів’я, і зверху дивився на його маківку. Кевін сидів, підтягнувши коліно до грудей і сховавши обличчя у згині ліктя; кісточки стисненого кулака побіліли від напруги. Ніл здогадувався, що трясе його зовсім не через вібрацію двигуна.
— Подивися на мене, — сказав Ендрю. — Все буде добре. Ти ж мені віриш?
— Вірю, — глухо, але з помітною напругою відповів Кевін.
— Брехня, — засміявся Ендрю і подався вперед, щоб подивитися у вікно.
«Лиси» прибули не першими, але й не останніми, як з'ясувалося за швидким підрахунком автобусів. Погляд Ніла зачепили три чорні автобуси, що стояли посеред паркування. Єдиною колірною плямою в цій чорноті була темно-червона пляма навколо силуету ворона. Ваймак розсудливо припаркувався подалі від «Воронів».
Витягнувши ключ із замку запалювання, він підхопив дорожню сумку Еббі та рушив у кінець салону.
— Вивалюйтесь, — скомандував він, і старшокурсники слухняно попрямували до виходу.
Аарон і Нікі дочекалися, поки Ваймак пройде повз їхні крісла, і тільки потім покинули автобус разом зі своїми супутниками. Ніл залишився сидіти.
Ваймак витяг з сумки пляшку горілки та поставив поряд із Кевіном.
— Пий скільки зможеш. У тебе десять секунд. Час пішов.
Кількість алкоголю, яку здатна влити в себе людина, яка потребує «емоційної милиці», просто лякала. Ваймаку довелося силою витягнути пляшку з судомної хватки Дея. Кевін втер рота тильною стороною долоні й подивився у вікно. Зі свого місця він не міг бачити чорні автобуси «Воронів», проте, судячи з зацькованого виразу його обличчя, цього й не потрібно було. Ваймак кинув на Ніла багатозначний погляд. Той усе зрозумів, перестав тягнути час і вийшов з автобуса, залишивши Кевіна турботам Ендрю та тренера з його нетрадиційною медициною.
Еббі відкрила багажне відділення, куди Лиси склали одяг для бенкету. Нікі вже тримав у руках вішалку з костюмом Ніла, яку одразу йому віддав. Ніл акуратно її взяв, намагаючись не пом'яти своє вбрання.
Кевін і Ваймак спустилися сходами автобуса слідом за Ендрю. Тренер повернув Еббі її сумку, почекав, поки Ендрю та Кевін заберуть одяг, і замкнув автобус. Двоє охоронців, які з цікавістю спостерігали за прибуттям «Лисів», перевірили всіх за списком. Після цього один залишився за вхідними воротами, а другий провів їх у кімнату для переодягання.
Оскільки домашня роздягальня була зайнята командою університету Медісон, Лисам довелося тягнутися в гостьову на іншому кінці стадіону.
Коли вони переодяглися, спиртне встигло вплинути на Кевіна. Виходячи з роздягальні слідом за Ендрю, він виглядав набагато спокійнішим. Нікі, втім, раз у раз кидав на Кевіна тривожні погляди: він явно сумнівався, що цей спокій триватиме довго. Нілу теж погано вірилося у витримку Кевіна, але він сподівався на Ендрю.
На дверях однієї з інвентарних комор висіла надрукована табличка: «Університет Пальметто». Лиси залишили свої особисті речі, Ваймак закрив комору, а ключ сховав у кишеню. Після цього тренер знову перерахував підопічних по головах і зміряв Кевіна оцінюючим поглядом, а потім мовчки перевів очі на Ендрю. У відповідь Міньярд широко посміхнувся. Кивнувши, Ваймак зосередив увагу на Нілі.
— А ти, — суворо сказав він, — постарайся поводитися пристойно. Не лізь до нього сьогодні.
— Так, тренере, — озвався Ніл.
Ваймак скептично на нього зиркнув, але розвивати тему не став.
— Тоді ходімо.
На стадіоні Блеквелла панувала зловісна тиша. Усі, хто прибув, уже зібралися на полі. Товстий настил захищав гладко відполірований паркет від подряпин, які могли залишити ніжки столів та стільців. Тут яскраво світили всі прожектори, і лише екрани електронного табло під стелею залишалися темними. Ніл почув слабкий відгомін музики, але переконатися в тому, що йому не здалося, зміг, лише опинившись у внутрішній зоні.
На бенкет з'їхалися чотирнадцять команд, а це означало, що на полі присутні двісті п'ятдесят спортсменів плюс ще чоловік дев'яносто супроводжуючих та службового персоналу. Ніл уперше бачив стільки народу на полі для ексі. Вільного місця між столами залишалося достатньо, і все ж таки Ніла корчило від того, що ігровий майданчик використовують не за призначенням.
Ваймак притримав двері й жестом пропустив Лисів уперед. Одразу за входом стояла маленька група тренерів. Один із них у рупор оголосив про прибуття команди Пальметто. Жвавий гул розмов трохи стих, заскрипіли стільці — дехто з гостей обернувся. Ваймак подивився на Ден, смикнув підборіддям у безмовному наказі рухатися далі, а сам попрямував до колег, щоб обмінятися привітаннями. Еббі пішла за ним, насамкінець окинувши Кевіна задумливим поглядом.
Місця, де мали сидіти гості, були закріплені за ними заздалегідь. На спинках стільців були паперові таблички у кольорах команди із зображенням відповідного талісмана. Знайти короткий ряд, позначений помаранчевим, не було важко, побачити місця «Воронів» виявилося ще простіше. Команди посадили за одним столом, один навпроти одного.
— От мудак, — долинув до Ніла злий вигук Ден, тихий, але виразний. Капітан команди, треба віддати їй належне, не збилася з кроку і рішуче продовжила шлях до столу.
— Як банально, — фиркнув Ендрю. Однак, здавалося, цей поворот подій привів його в захват. — Може, все-таки повеселімося. Ну, Кевіне, не будемо змушувати себе чекати.
Кров відлинула від обличчя Дея, проте він продовжував йти за Ендрю.
Ніл швидко перерахував Воронів — виходило, що ніхто з них не привів із собою пару. І колірну гаму вони теж не урізноманітнили: усі двадцять два гравці були з ніг до голови одягнені в чорне — двадцять хлопців у однакових сорочках та штанах та дві дівчини в однакових чорних сукнях. Ворони навіть сиділи однаково — поставивши правий лікоть на стіл і підперши долонею підборіддя. Будь-яка інша команда на їхньому місці виглядала б по-ідіотськи, але «Ворони» своїм виглядом чомусь вселяли повагу.
— Ріко, — привіталася Даніель, відсуваючи свій стілець, розташований напроти стільця Моріями. — Ден Вайлдс.
Ріко простяг руку з такою пихатою поблажливістю, якою Ніл у житті не бачив: передпліччя витягнуте, кисть розслаблена — точнісінько владика, який очікує, що підданий припаде до його долоні губами. Ніл сподівався, що Ден проігнорує цей нахабний жест, проте вона вклала пальці в долоню Ріко і легко стиснула її. Коли вона відпустила його руку, він усміхнувся.
— Я знаю, хто ти. Хто ж тебе тут не знає? Дівчина — капітан команди першого дивізіону. Досить пристойно справляєшся, попри недоліки.
— Недоліки? Які ж?
— Ти справді хочеш, щоб я почав їх перераховувати? Бенкет розрахований лише на два дні, Геннессі.
Що мав на увазі Ріко, Ніл не зрозумів, зате зрозумів Метт, який злісно процідив крізь зуби.
— Обережніше, Ріко.
Ден торкнулася руки Метта, закликаючи його не нервувати, і зайняла своє місце. Старшокурсники влаштувалися ліворуч від неї, акуратно посадивши Елісон між Рене та Меттом. П'ятірка Ендрю влаштувалась праворуч від капітана в тому ж порядку, в якому вони їхали в автобусі. Ніл виявив себе у неприємній близькості від Ріко; злегка втішало лише те, що їх все ж таки розділяло кілька людей.
На жаль, з'ясувалося, що Ріко — не єдина проблема. Щойно Лиси розташувалися, Ворон, який був праворуч від Ріко, встав і наблизився до дівчини, що сиділа навпроти Ніла. Він мовчки поклав два пальці їй на плече, і цього виявилося достатньо, щоб вона поспішно піднялася і пересіла на крісло, що звільнилося, поступившись місцем навпроти Ніла йому. Щойно він це зробив, решта Воронів ніби ожили і як один відкинулися на стільцях. З прямою спиною залишилися сидіти тільки Ріко, тоді як новий візаві Ніла подався вперед, вивчаючи його поглядом.
Ніл не впізнав цієї людини, але дізнаватись його ім’я не було потреби. Чорна цифра три, витатуйована на лівій вилиці, говорила, що перед ним ніхто інший, як Жан Моро, основний захисник «Воронів» і, ймовірно, давній друг Кевіна. Сьогодні його обличчя безперечно не пашіло приязністю.
— Десь я тебе бачив, — мовив Жан із сильним французьким акцентом.
— На шоу у Кеті, якщо дивився, — повідомив Ніл.
— А точно. Як, кажеш, тебе звуть? Алекс? Стефан? Кріс?
На мить Нілу здалося, що він полетів униз. Земля ніби пішла з-під ніг, у шлунку все перевернулося. Через секунду — хвилину? вічність? — він усвідомив, що не зрушив з місця. Більше того, завмер не дихаючи.
За вісім років у бігах Ніл змінив шістнадцять країн та двадцять два імені. Одне ім'я, згадане Жаном, могло нічого не означати, але три вже не збіг. Це погроза. Ендрю попереджав, що Ріко розкопає минуле Джостена, хоч би як глибоко вони з матір'ю його закопали. Ніл боявся цієї неминучості, але не хотів її визнавати. Іноді минали роки, перш ніж батькові вдавалося напасти на їхній слід. Повірити, що Ріко досяг цього за два тижні, було неможливо.
Повернути повітря у легені виявилося неймовірно важко. Просто диво, що подих Ніла залишався рівним, коли горло стискало смертельною петлею.
— Мене звуть Ніл.
— М-м-м-м? — Жан нахилив голову набік, ніби хотів краще його розглянути. — Щось ти не дуже схожий на Ніла.
— Усі претензії до моєї матері. Це вона мене назвала.
— До речі, як вона поживає? — спитав Ріко
Ніл заглянув у його темні очі й відчув, що прощається із життям. Він спробував відповісти, але тут втрутилася Ден.
— Не провокуй моїх хлопців, Ріко, — роздратовано кинула вона. — Тут для цього не місце.
— Я просто проявив люб’язність, — відповів Ріко. — Ти ще не бачила, як я вмію провокувати.
Жан глянув на Кевіна.
— Привіт, Кевіне.
— Жан, — тихо відповів Дей.
На губах Жана грала лінива посмішка, але в його сірих очах завмер мертвий холод. Ні один, ні другий більше не вимовили ні слова і лише свердлили один одного пильними поглядами. Незабаром Ендрю це набридло, і він подався вперед.
— Жан, — гукнув він. — Привіт, Жан. Жан Вальжан. Гей. Е-е. Вітаю.
Жан невдоволено засопів, але все-таки глянув на Ендрю. Міньярд простяг йому руку, і Жанові вистачило дурості взятися за неї. У Ендрю навіть кісточки побіліли — з такою ненавистю він стиснув пальці Ворона. Моро не зміг приховати болючу гримасу, і спокійний вираз обличчя змінився злим вищиром. Ендрю на це лише посміхнувся ще ширше.
— Я Ендрю. Ми раніше не зустрічалися.
— І слава богу, — відповів Жан. — Вся ваша команда — ганьба першого дивізіону, ну а ти й саме твоє існування зовсім образливі. Воротар, якому начхати, заб'ють йому гол чи ні, не має права торкатися ключки. Твоє місце на лаві запасних — сиди там і кривляйся, ні на що інше ти не здатний.
— На мою думку, це трохи аж занадто, — зауважила Рене. — Тобі не здається?
Дівчина праворуч від Ріко голосно пирхнула.
— Якщо на твоє місце у воротах поставили ось цього, то в тебе точно руки із дупи. Не терпиться подивитися на тебе у грі. Певно, можна вмерти зі сміху. Ми б взялися випивати за кожен забитий тобі м'яч, та боїмося померти від алкогольного отруєння.
— Ой, як було б сумно, — з неприкритим сарказмом відрізала Ден.
— Наші команди зустрічаються вперше, — незворушно мовила Рене, наче й не чула обміну грубощами. — Навіщо починати з поганого?
— Чому б ні? — знову пирхнула дівчина. — Ви погані у всьому. Серйозно, невже виставляти себе на посміховисько так весело?
— Нам явно живеться веселіше, ніж вам, — сказала Рене.
Ніл почув у її інтонації посмішку. Просто разюче, як їй вдавалося зберігати таку приязність. Страх згорнувся в шлунку Нілу крижаною грудкою, але образи, що сипалися від Воронів, поступово пропалювали в льоду дірку. Тримати рота на замку і не втручатися в розмову вимагало від нього неймовірних зусиль. Що довше він мовчав, то дужче його розпирало. Краще б він успадкував витримку матері, ніж буйний темперамент батька, промайнуло в його голові.
— Веселощі для дітей, — заявив Жан, відвернувшись від Ендрю.
Якщо він і збирався сказати ще щось, то забув про це, коли уважніше придивився до Рене. Поки Моро відволікся, Ендрю розтис хватку, але Жану знадобилася ще секунда-друга, щоб це усвідомити та прибрати руку. Ріко зробив ледь помітний рух, проте Ніл так гостро відчував його присутність, що вловив це. І Жан теж — судячи з того, як швидко до нього повернувся дар мови.
— На цьому рівні вже оцінюється майстерність, якої у вашої команди, на жаль, немає. Ви не маєте права грати проти нас.
— Тоді не було чого міняти округ, — подав голос Метт. — Вам тут не раді.
— Ви забрали те, що вам не належить, — сказав другий Ворон. — І цього сезону поховаєте себе власними руками.
— Ми нічого не забирали, — заперечила Ден. — Кевін хоче бути з нами.
Ворон, що сидів навпроти, розреготався.
— Тільки не кажи, що справді віриш у це. Кевін у вас тільки тому, що хтось, зрештою, повинен був показати вам, що таке справжнє ексі. Якби він залишився другим тренером, може, і навчився б миритися з вашими поразками, але тепер, на полі, до кінця сезону він з вами не витримає. Ми знаємо його краще, ніж будь-хто з вас, і знаємо, як його вибішує ваша бездарність.
— Ми теж, — сказав Аарон. — У висловлюваннях він себе не обмежує.
До Кевіна нарешті повернулася здатність говорити.
— Так, вони знають, що я відчуваю, але одними словами нічого не виправити. Команда, з якою треба багато працювати, потребує більш відповідального підходу.
— Ти не залишишся з ними, — сказав Жан. Це прозвучало не як пророцтво, а радше як наказ. — Радимо прийняти нашу пропозицію, поки вона ще чинна. Кевіне, факти є факти. Твоє ручне звірятко було і завжди буде баластом. Час...
— Що? — Ендрю витріщився на Кевіна. — Ти завів ручного звіра, а нам нічого не сказав? Де ти його тримаєш, Кевіне?
Жан роздратовано відмахнувся.
— Не перебивай мене, сирітко Доу.
Нікі, що сидів поруч із Нілом, видав короткий обурений вигук, проте Ендрю у відповідь на цю дивну образу лише посміхнувся.
— Молодець, спроба зарахована, але прибережи своє красномовство для іншого разу. Хочеш підказку? Не можна ще більше принизити того, хто й так на самому низу. Так що не марнуй час, ні свій, ні мій.
— Годі! — Ден сердито клацнула пальцями. — Припиніть. Ми на офіційному заході, тут однієї адміністрації людей двадцять. Ми зібралися для того, щоб познайомитись, а не щоб лізти у бійку. Якщо не можете сказати нічого хорошого, краще зовсім мовчіть. Обох команд стосується.
— Тому ваша нова дитинка сидить так тихо? — Ріко жестом показав на Ніла. — Не може сказати нічого доброго?
— Дай йому спокій, — глухо промовив Метт.
— Минулого разу він тримався куди сміливіше, — не вгавав Ріко. — Може просто викаблучувався перед публікою? Гей, я до тебе звертаюсь. Язика проковтнув?
Пальці Нікі під столом вп'ялися в стегно Нілу — безмовне і відчайдушне попередження не відкривати рота. Залишивши на тильній стороні долоні Хемміка напівкруглі сліди нігтів, Ніл почав рахувати до десяти. На рахунку чотири Ріко знову подав голос.
— Ну й боягуз, — з розчаруванням протягнув він. — Прямо, як його матуся.
— Коротше, я зрозумів, — сказав Ніл. — З тебе вирощували суперзірку, і тобі, мабуть, було дуже, дуже тяжко. У тобі бачили лише ресурс, але не людину, щось абсолютно марне за межами поля. Так, звучить жорстко. Ми з Кевіном постійно обговорюємо твої численні комплекси, якими обдарував тебе тато.
— Ніле! — З тихою люттю в голосі процідив Кевін.
Не зважаючи на нього, Ніл продовжував:
— Розумію, у твоїй психічній неврівноваженості та безмежній манії величі винен не лише ти. Крім того, ясно, що ти чисто фізично не здатний розмовляти з оточуючими, як усі нормальні люди. Проте це не означає, що ми зобов'язані вислуховувати все те лайно, що з тебе ллється. Жаль — це, звичайно, привід багато в чому тебе виправдати, але свій ліміт на жалість ти вичерпав приблизно шість образ тому. Так що, будь ласка, прошу тебе, заткни вже свого рота та не чіпляйся до нас.
У Воронів разом впали щелепи. Порушивши свою ідеальну симетрію, вони приголомшено вирячилися на Ніла. Погляд Ріко міг би заморозити розжарене пекло, проте Ніл був такий засмучений, що не боявся. Нервовий зрив накриє його згодом. А зараз він перегнувся через стіл до Ден — та сиділа, сховавши обличчя в долонях.
— Ден, я сказав йому «будь ласка». Я постарався бути чемним.
— Метт, — хрипко видавила вона, — Метт, приведи тренера. Тренера сюди. О Боже.
Метт кулею вилетів з-за столу.
— Ти що несеш? — Видихнув Жан.
Ніл подивився на нього тільки тому, що почув у його голосі скоріше жах, ніж злобу.
— Не було чого втягувати мене в цю розмову. Я й мовчки почував себе непогано.
Жан повернувся до Кевіна і гнівно затараторив французькою:
— Що це за хрінь?
— Його ворожість — це особиста вада, з якою нам усім доводиться уживатися, — повідомив Кевін.
— Уживатися? — луною повторив Жан, наче його обурила сама думка. — Ще чого! Ти повинен був розібратися з ним ще два тижні тому, коли він вибухнув уперше. Ми сподівалися, ти поясниш йому, як треба поводитися. Чому він досі не знає свого місця?
— Ніл не бере участі в іграх Ріко, — заявив Кевін. — Він Лис.
— Він не Лис!
— Кумедно, — сказав Ніл французькою. Жан, який не очікував, що їхню розмову хтось розуміє, трохи розгубився. — Я точно пам'ятаю, що у моєму контракті прописано: команда університету Пальметто.
— Контракт нічого не змінює, — відрізав Моро. — Чи ти забув, хто тебе купив?
— Купив? Мене? — Не зрозумів Ніл. — Ніхто мене не купував.
Кевін з підозрою насупився і подивився на Жана.
— Ти про що?
У Жана витягнулося обличчя.
— Тобто ти не знаєш. — Закид повис у повітрі. Моро переводив здивований погляд з Ніла на Кевіна та назад. — Як ти можеш не знати, Кевіне? Навіщо ще взяв його в команду?
— Має великий потенціал, — відповів Дей.
Жан розреготався, і в його сміху явно чулися істеричні нотки.
— Боже бережи вас, дурні убогі! Тільки Господь вам допоможе. Просто в голові не вкладається, як за своєї безнадійної тупості ви обоє дожили до таких років.
Голос Ваймака, що загримів ззаду, змусив Ніла здригнутися від несподіванки:
— Що ви тут влаштували, чорт вас забирай?
Ніл озирнувся: тренер стояв за спиною. Метт підійшов до свого місця, але за стіл не сів. Не зважаючи на Ваймака, Жан напівобернувся і швидко затараторив японською. Про що б він там не говорив, але його слова стерли з обличчя Ріко кам'яний вираз. Він кинув уважний погляд на Ніла, потім на Кевіна і лише потім відповів Жану. Той безпорадно розвів руками. Подивившись на обох, Кевін обережно вимовив щось японською.
Не давши йому домовити, Ваймак махнув рукою Лисам:
— Вставайте. Еббі домовляється з адміністраторами, щоби нас пересадили за інший стіл.
Ніл охоче підкорився, але далеко не зміг піти. Тільки-но він відсунув стілець, як Жан перегородив йому шлях і жестом приманив ближче. Ніл ледве встигав за його французькою і все ж таки розібрав більше, ніж хотілося б.
— Трохи згодом Ріко займе кілька хвилин твого часу, — повідомив Жан. — Раджу тобі поговорити з ним, якщо не хочеш, щоб усі дізналися, що ти син М'ясника.
Почувши ім'я батька, вимовлене вголос, Ніл ніби отримав удар під дих, але звук, який видав Кевін, що стояв поруч, був ще гіршим. Ніл інстинктивно впер долоню йому в груди, відштовхуючи його подалі від столу. Дей позадкував так швидко, що мало не впав. Ніл на нього не дивився, але почув, як той прохрипів:
— Це неправда.
— Заткнися, — прошипів Ніл, сам не знаючи, до кого з двох звертається. — Більше ні слова.
— Давай, біжи, — сказав Жан. — Це ти вмієш найкраще, чи не так?
Ваймак залишився вирішувати питання з «Воронами»; Лисів з-за столу як вітром здуло. Прямуючи через все поле до Еббі, вони привертали чимало цікавих поглядів, проте їм було не до того: вся команда не зводила очей з Кевіна та Ніла. Еббі та тренер блеквеллців перевели «Лисів» до нового столу, який спочатку відводився тренерам. Змінивши дислокацію, команда опинилася на задвірках заходу, проте Ніл не сумнівався, що його товариші цьому раді.
Вони розсілися в колишньому порядку, тільки тепер Кевін розвернувся наполовину і пропалював Ніла очима. Дей таки звернув на себе його погляд, схопивши за підборіддя залізною рукою. Ніл хотів смикнути, але зрозумів, що це не матиме сенсу. Він дивився на Кевіна, чекаючи, коли той його впізнає. За очікуванням маячив нудотний страх. Ніл стиснув кулаки, сховавши їх під стіл, щоб ніхто не бачив, як у нього трясуться руки.
Кевін відкрив рота. Ніл не хотів його слухати. Він не знав, що саме зараз скаже Дей і, головне, якою мовою, а тому заговорив першим — тихо, насилу видавлюючи слова, французькою:
— Ні, Кевіне, не тут. Поспілкуємося завтра. Наодинці.
Кевін завагався.
— Ендрю знає?
— Не все. Мого імені він не знає.
— А хто ти — знає?
— Сказав, ні. — Ніл вивернувся з хватки Кевіна. — Тут ми цього не обговорюватимемо.
Кевін ще кілька секунд дивився на нього, потім схопився з місця так різко, що мало не перекинув стіл. Тієї ж секунди поруч з ним виросла стривожена Еббі. Здавалося, Кевін геть-чисто забув людську мову — він жестом вказав на двері, закликаючи Еббі слідувати за ним, і рушив до виходу. Еббі зробила крок, потім запнулась у нерішучості.
— Ідіть, ідіть уже, — обома руками замахав на неї Ендрю. — Приведіть його назад, коли нап'ється. А Ніл лишиться з нами. Правда ж, Ніле?
Ніл витратив усі слова на Кевіна, тож просто кивнув. Еббі поспішила за Деєм, на ходу подивившись у бік столу «Воронів» і комусь махнувши рукою. Ніл простежив за її поглядом і побачив Ваймака. Тренер прямував до Лисів, обличчя його було чорнішим за хмару. Ніл міцніше стиснув кулаки, змушуючи себе вгамувати тремтіння в пальцях.
— Ніле. — Ден зайняла місце, що звільнилося, Кевіна. — Ти в порядку?
— А що, схоже? — замість нього відповів Ендрю.
Ден ледь не спопелила його поглядом, проте широка посмішка Міньярда свідчила, що її гнів не справив на нього враження. Вчепившись за край столу, Ендрю відхилив стілець, балансуючи на задніх ніжках — так, щоб Ден не загороджувала йому огляд і той міг бачити Ніла. Ніл подивився на нього тільки тому, що цієї хвилини не знаходив у собі сил зустрітися поглядом з кимось іншим. Ендрю прикрив рота долонею і, не завдавши собі клопоту стишити голос, заявив:
— А я попереджав.
— Міньярде, сядь нормально, — прогарчав Ваймак, з’явившись за спиною Ден.
Ендрю перебільшено голосно зітхнув і хитнувся на стільці у зворотний бік.
— Ти обіцяв чи ти не обіцяв мені не розпочинати розбірок з ним? — накинувся Ваймак на Ніла.
— На захист Ніла… — висунувся Нікі з іншого боку.
— Тебе не питають! — гаркнув тренер. — Ніле, відповідай.
Ніл уже подумки рахував кроки до свободи: їхній стіл стояв найближче до виходу з поля. Треба лише пройти через внутрішню зону та роздягальню. Паркан навколо стадіону обнесений колючим дротом для захисту від хуліганів та злодіїв, але можна піти тим самим шляхом, яким «Лиси» сюди прийшли. Зупинять його охоронці чи ні — це вже як пощастить. Добре одягнений хлопець, що стрімголов тікає з урочистого бенкету, явно викличе у них підозри. А от якщо придумати відмовку — наприклад, його послали в автобус за Кевіном, — то повз охорону можна йти спокійним кроком. І тоді залишиться лише знайти таксі, оскільки добиратися автостопом цього разу немає часу. Він повернеться до гуртожитку та дістане з сейфа теку. Йому потрібні гроші та шифри. Можливо, настав час зателефонувати.
Збудований у голові Ніла маршрут раптово обірвався. Він розтис кулак і поторкав кишеню штанів. Через тонку бавовну чітко проступали контури мобільника.
— Ніле, якщо тобі тут зовсім несила, так і скажи, — звернувся до нього Ваймак. — Еббі підшукає для тебе тихе місце, посидиш там до кінця бенкету. Вийди надвір, подихай повітрям.
Можливість була чудова, тільки скористатися нею Ніл не міг. У цьому випадку йому справді доведеться бігти, і він уже не повернеться. Врятуватися втечею непросто, хоч і простіше, ніж довіритися Ендрю. І все ж таки Ніл пам'ятав тягар ключа на долоні, тепло металу, нагрітого в руці іншої людини. Він пам'ятав обіцянку Ендрю захищати його життя до кінця сезону.
— Ні, — нарешті знайшов голос він. — Я знав, що це станеться, я просто не був готовий. Я в порядку.
— Чим тобі допомогти? — спитав Ваймак.
Ніл здивовано підняв очі й за втомленим поглядом тренера зрозумів, що своє здивування проявив занадто відверто. На секунду він відчув провину — незрозуміло за що — і тут же її в собі придушив. Зараз у нього багато інших турбот і емоцій теж вистачає — розбиратися з такою дивною штукою, як почуття провини, ніколи.
— Не знаю, — відповів він.
— Коли знатимеш, звертайся.
— Добре, тренере.
Поява ще однієї команди дозволила відволіктися. Трохи згодом підійшов і Кевін — набравшись горілки по самі брови, тримався він куди бадьоріше. Після того, як зібралися всі чотирнадцять команд, тренер Блеквелла виголосив коротку промову про поточний сезон. Офіціанти подали частування, і всі почали їсти під звуки приглушених розмов і рідкісного сміху. Зараз, коли на спортсменів не давило напруження гри, спілкування складалося легше.
Від усіх потрібно було лише не підіймати небезпечних тем і уникати сутичок із суперниками.
Тринадцять тренерів перейшли за стіл до «Воронів». «Лисам», які зайняли їх місця, довелося вести світські бесіди з другою половиною тренерського складу. Втім, це виявилося легше, ніж Ніл очікував. Бувши професіоналами, тренери висловлювали свою думку більш стримано. Здебільшого розмову підтримували Ден і Кевін: Даніель — завдяки невгамовному ентузіазму, а Кевін — завдяки тому, що під впливом алкоголю випромінював суцільну чарівність. Ніл був цьому тільки радий, бо до розмов душа в нього не лежала, проте час від часу хтось із тренерів звертався з питанням і до нього.
Після трапези всі столи забрали. Вони були складані, тому їх становили один на інший по три штуки вздовж довгої сторони поля. Зі стільців спорудили вежі — такі високі й хиткі, що вони загрожували перекинутися. Звільнивши місце, організатори бенкету постаралися зробити ситуацію менш формальною — так, щоб кожен знайшов чим зайнятися. Побачивши волейбольну сітку, натягнуту на полі, призначеному виключно для ексі, Ніл скривився, проте всіх інших таке блюзнірство анітрохи не збентежило. Команди перемішалися і всі розійшлися хто куди. На іншому кінці включили динаміки: заграли популярні композиції, і половина поля перетворилася на імпровізований танцмайданчик.
— Вперед, — наказав Ваймак підопічним. — Веселіться. Або не веселіться — мені начхати. Головне — жодних бійок. Засвоїли?
Більшість Лисів умовляти не довелося. Ден та Метт поспішили приєднатися до волейбольної команди, Аарон та Нікі потягли своїх супутників танцювати. Елісон почувала себе не зовсім добре, тому Рене вивела її на повітря освіжитися. За столом залишилися тільки Ніл, Ендрю та Кевін. Ваймак зміряв їх вичікувальним поглядом.
— У вас проблеми зі слухом? Ще раз повторити?
— Ох, тренере... — Ендрю безпорадно підняв руки. — Ви не уявляєте, як ми веселимось, просто відпад. Дайте хвилинку віддихатися, бо серце з грудей вискочить.
— Даю вам тридцять секунд.
Вже через двадцять Кевін вийшов з-за столу у супроводі Ендрю та Ніла. Він зробив неквапливе коло по полю, поспілкувавшись з усіма командами, крім «Воронів». І неважливо, що суперники думали про «Лисів»; при наближенні Кевіна будь-яка розмова вмить стихала. Дей не ліз зі шкіри, проявляючи люб'язність, але і свою звичайну гордовитість намагався стримувати. Зрештою, Нілу довелося обмінятися набагато більшою кількістю рукостискань, ніж хотілося б. Протягнути руку Ендрю Міньярду наважувалися лише деякі, та й на тих він дивився з такою усмішкою, що вони зніяковіло відмовлялися від свого наміру.
Було не те щоб весело, але принаймні цікаво; присутність Кевіна багатьох по-справжньому надихала. Ніл не знав, скільки часу вони провели за розмовами про минулі матчі та професійну лігу ексі, тільки в якийсь момент обернувся і бічним зором помітив Елісон. Він подивився на годинник: виявилося, що їхня трійця нарізає кола вже майже дві години. За годину бенкет завершиться — всім треба підготуватися до насиченого завтрашнього дня.
Ніл знову глянув на Елісон. Вона нерухомо стояла на краю танцмайданчика наполовину до центру поля, і її руки безсило звисали вздовж тіла. Втім, ні, не зовсім нерухомо: згодом Ніл помітив, що Елісон повільно повертає голову, за кимось спостерігаючи. Цікаво, що її привабило? Ніл витягнув шию, придивляючись до натовпу.
Буквально за кілька секунд він зрозумів, у чому справа. «Ворони» у повному складі йшли з іншого кінця поля у напрямку Кевіна, причому рухалися клином, немов зграя птахів, що летять на південь.
— Ендрю, — покликав Ніл.
— О, нарешті. — Ендрю встав поруч із ним. — Кевіне, дивись, у нас, здається, приємна компанія.
— Перепрошую, — вибачився Кевін перед брекенріджськими Шакалами, з якими вів жваву розмову.
Уловивши, як змінився голос Дея, Ніл сподівався, що брекенріджці цього не помітили. Кевін залишив їх і зайняв місце з іншого боку від Ендрю. Ніл сунув руки в кишені, ховаючи стислі кулаки з побілілими кісточками. Ріко зупинився досить далеко, але ще через секунду-другу задум Воронів став зрозумілим: клин продовжував рух, поки не взяв трьох Лисів у кільце. Ніл ковзнув поглядом по обличчях, прикидаючи, хто зробить перший крок.
Того, що трапилося далі, він точно не очікував. Виринувши незрозуміло звідки, поруч із Кевіном з’явилася Рене. Вона простягла одну руку під лікоть Кевіна, а іншу простягла Жанові.
— Ти Жан, правда? А я Рене Волкер. Раніше все якось не виходило поспілкуватися.
Розгубленість пробила кам'яну маску Моро; його обличчя спотворила гримаса досади, але руку Рене він таки потис.
— Жан Моро.
— Ніл Джостен, — гукнув хтось.
Довіривши Кевіна турботам Рене, Ніл обернувся на голос. Ліворуч від нього тісною купкою стояли двоє хлопців та дівчина. Той, що назвав Ніла на ім'я не простяг руки для вітання, а знущально посміхнувся.
— Ми — основні нападники «Воронів». Хочемо, щоб ти побачив, як виглядає справжня лінія нападу.
— Нападу чи образи? — За спиною Ніла виріс Метт. Якщо Рене і могла з'явитися випадково, то Бойд точно ні. Старшокурсників попередила Елісон, здогадався Ніл.
— Метт Бойд, основний захисник «Лисів», той, хто розстріляє ваші ворота вже цього жовтня. Приємно познайомитися. — Він простяг руку, але не здивувався, коли її ніхто не потис. — Я так бачу, що приємно тільки мені.
— Ще б пак, — пирхнув Ворон, — враховуючи, що твоя подружка — повія.
— Стриптизерка, — поправила Ден, обіймаючи Метта за талію і недбало помахуючи своїми туфлями на гострій шпильці, ремінці яких висіли в неї на пальці. — Сподіваюся, ваших розумових здібностей вистачає на те, щоб розрізняти ці дві професії. Інакше, хлопці, я побоююся за вашу успішність в універі.
Ніл намагався не витріщатися на неї. Він відкинув би грубий коментар Ворона як нахабну брехню, якби не спокійна відповідь Ден. Ніл запізно згадав: адже вона говорила, що у старших класах була змушена підробляти ночами. Він тоді вирішив, що вона працювала касиром в якомусь цілодобовому супермаркеті або нічним адміністратором у мотелі. Вона справляла враження дівчини, якій не подобається, коли її сприймають як сексуальний об'єкт. Ніл не мав звички копатись у чужому минулому, але за цією новиною явно крилася якась історія.
— Геннессі, так? — посміхнувся один із нападників. — Яке слушне ім'я для такої сильної духом дівчини.
— Ми навіть трохи засмутилися, що ти сьогодні не виступала, — підхопив другий. — Так хотіли подивитись твоє шоу. — Він повільно обвів її сальним поглядом.
Метт в сказі смикнувся, збираючись скрутити шию зухвальця, проте зумів себе стримати. Ніл захопився його силою волі, але потім побачив, що Ден застережливо вчепилася йому в стегно. Вона, безперечно, не хотіла, щоб через неї трапилася бійка. Ковзнувши вперед, Даніель закрила собою Метта і наблизилася до Ворона. Нападник усміхнувся Мету з-за її плеча, нахилився до неї й шумно втягнув ніздрями повітря.
Ден коротко і зло дала гострими шпильками йому в пах. Він завив і зігнувся навпіл. Ворони, що стояли по обидва боки від нього, мимоволі скривилися; хтось поспішно відвів очі.
— Так, Геннессі, — з дивовижною незворушністю підтвердила Ден. — Порадує тебе, якщо ти готовий заплатити, але, якщо перейдеш межі, вранці добре не буде. Вибач, бренд є брендом. Сподіваюся, на перший раз ти відчув достатньо, єбаний ти кусок гівна!
Не чекаючи відповіді, вона розвернулась і знову встала поруч із Меттом, притулившись до його плеча. Ніл не знав, чи вона таким чином вибачалася перед Бойдом за те, що не дозволила йому вирішити питання кулаками, чи навпаки дякувала за можливість розібратися з Вороном самостійно. Так чи інакше спина Метта, як і раніше, залишалася напруженою.
— То що там щодо ввічливості, Ден? — Не втримався Ніл.
— Роби, як я кажу, а не повторюй за мною, салаго, — розреготалася вона.
— Кевін Дей, — загримів чийсь голос, і всі Ворони, як по команді, обернулися.
Простеживши за їхніми поглядами, Ніл побачив чоловіка, який виступив на передній план, і по спині у нього пробігся холод, від якого волоски на потилиці стали дибки.
Тренер Тецудзі Моріяма, безумовно, був найвпливовішою людиною у світі ексі — власне, як і годилося, з огляду на те, що саме він і покійна мати Кевіна, Кейлі Дей, винайшли цей спорт тридцять років тому. Він особисто обрав університет Едгара Аллана місцем, де було зведено перший студентський стадіон для гри в ексі, і з того часу тренував на ньому «Воронів». Тецудзі Моріяма заснував КРЕ — Комітет з регламенту ексі — і на додачу носив статус консультанта міжнародного рівня, а також володів двома професійними командами. Він був живою легендою.
А ще — втіленням диявола: жорстоким дядьком Ріко та молодшим братом голови мафіозного клану Моріяма.
— Хазяїне, — видихнув Кевін; у його голосі прозирав страх. — Давно з вами не бачились.
Моріяма махнув рукою Воронам, і ті нарешті розбили стрій, розосередившись між Лисами стіною чорних шат та кам'яних облич. Ніл уже не бачив Метта і Ден — нападники просто відтіснили його убік. Уважно спостерігаючи за Тецудзі та Кевіном, він цього майже не помітив. Моріяма простяг руку, і Кевін слухняно вклав у неї долоню. Тецудзі підняв її вище, роздивляючись нерівні білі шрами.
— М'ясник, — тихо промовив хтось французькою.
Ніл озирнувся. Обійшовши натовп, неподалік від нього стояв Жан. Він коротко хитнув головою, і Ніл, слідуючи за його поглядом, побачив Ріко, який щойно вийшов за двері. Ніл не став обертатися і перевіряти, чи хтось із Лисів помітить його відхід, а відразу попрямував до виходу. Опинившись у внутрішній зоні, він встиг помітити, як Ріко зник у домашній роздягальні блеквеллців. Набравши повні груди повітря, щоб заспокоїти нерви, Ніл рушив за ним.
Коли він увійшов, Ріко перевіряв, чи немає у роздягальні сторонніх. Ніл зупинився на порозі й, схрестивши руки на грудях, чекав. Перевірка не забрала у Ріко багато часу; владним жестом він наказав Нілу перейти до головної кімнати. Вона була така велика, що могла повністю вмістити роздягальню Лисів у Пальметто, і дивани в ній мали відповідні розміри. На підлозі лежали декоративні килимки з емблемою команди Блеквелла — вухатим зайцем, на стінах висіли фотографії команди. Вивчивши кілька фото, Ріко зневажливо пирхнув.
Він обернувся обличчям до Ніла, і їхні погляди зустрілися. Нарешті Ріко посміхнувся. Ця усмішка вселяла жах, але слова, що за нею пішли, прозвучали набагато страшніше:
— Скільки літ, скільки зим, Натаніелю.
Груди обпалило страхом. Ніл ледве міг дихати. Він молився лише про те, щоб власне обличчя його не видало. Розуміючи, що вже пізно, він таки сказав:
— Мене звуть Ніл.
— Ще раз збрешеш мені — пошкодуєш. — Ріко зробив паузу. — Уяви, як я здивувався, коли прийшли результати. Відбитки пальців, — додав він, знущально скрививши губи. — Кеті віддала мені твою склянку як сувенір. Всього лиш за посмішку і поцілунок. Схоже, вона стає справжньою акулою.
Всередині у Ніла все стиснулося в тугу грудку. На початку шоу він взяв із рук Кеті Фердинанд склянку води, а після закінчення зйомок безтурботно залишив її на столі, вирішивши, що склянки віднесуть помічники Кеті. Мати за таке відлупцювала б його до півсмерті. Вкласти стільки часу і коштів, щоб замести сліди, а потім пустити все нанівець через гру нервів!
— Поясни мені ось що. — Ріко повільно рушив назустріч. — Жан стверджує, що Кевін не знав, хто ти. Побачивши реакцію Кевіна, я схильний вірити Жанові. Мабуть, я можу це зрозуміти, враховуючи, яким Кевін стає сліпим, коли справа доходить до ексі. Я навіть можу пробачити йому те, що він намагався захистити тебе. Але тобі чудово відомо, хто ти такий, тому мені дуже цікаво: що ти, по-твоєму, робиш?
— Просто намагаюся вижити. — Ніл обхопив себе руками з такою силою, що ледь не хруснули ребра. — Якби я знав, що наші сім'ї ведуть справи, я не підписав би контракт з Пальметто.
Ріко наблизився, і Нілу довелося зібрати всю свою волю в кулак, щоб не відсахнутися. Він і не підозрював, що Ріко Моріяма майже одного з ним зросту — далися взнаки японські гени. А Ніл своїм невисоким зростом завдячував мініатюрній матері. Проте, всупереч розмірам, Ріко випромінював агресію та смертельну небезпеку. Здавалося, різниця між нападниками не п'ять сантиметрів, а всі двадцять.
— Брешеш, — коротко кинув Ріко.
— Не брешу. — у голосі Ніла майнула нотка відчаю, і за це він себе зненавидів. — Я не хочу створювати проблем твоїй сім'ї. Як і своїй. Сезон скінчиться, і я зникну. Обіцяю.
— Не хочеш створювати проблем моїй сім'ї, — луною повторив Ріко, наче розжовуючи фразу. — Ти вже обійшовся нам у цілий статок і вісім років суцільних проблем.
— В сенсі? — підняв брови Ніл. — Гроші, які я взяв, належали батькові.
— Включаєш дурника? Ти дуже помиляєшся, якщо думаєш, що це тобі допоможе.
— Ні, не вмикаю. — Ніл не витримав і зробив крок назад. — Мати сказала мені, що то гроші батька. Про вас вона й словом не згадала. Якби я знав, що то ваші гроші...
— У твого батька жодного цента свого не було! — гаркнув Ріко.
Слова застрягли у Ніла в горлянці; він ошелешено дивився на Моріяму. Той, свердлячи поглядом, вишукував у його обличчі ознаки брехні. Якого б висновку він не дійшов, це лише сильніше розпалило його злість. Схопивши Ніла за плечі, Ріко жбурнув його об стіну. Від удару потилицею у Ніла клацнули зуби.
— Ніколи не повірю, що вона нічого не сказала. Стільки років у бігах, і ти жодного разу не спитав, чому ви тікаєте?
Ніл подивився на Ріко з недовірою.
— Ти бачив мого батька? Я гадаю, питати немає потреби.
У коридорі грюкнули двері.
— Ніле? — покликав Метт.
До того як Бойд зайде до кімнати, залишалося лише кілька секунд, але Ріко цього вистачило. Він нахилився до вуха Ніла і стишив голос, при цьому вклавши в нього всю отруту, що накопичилася:
— Ти втік не від батька, Натаніелю, а від його господаря.
Думка про те, що М'ясник може комусь підкорятися, просто не вкладалася в голові.
— Він не мав господаря.
Ріко відійшов назад за мить до того, як у дверях виріс Метт. Кинувши на нього лютий погляд, Бойд став поруч із Нілом.
— Що тут відбувається?
Не звертаючи на нього уваги, Ніл уперто повторив:
— Він не мав господаря.
Ріко мовчки показав пальцем на себе.
Ніл здивувався. Розум відмовлявся складати останні шматочки пазла. Те, в чому Ріко хоче його переконати, просто неможливо. Ім'я М'ясника було одним із найгучніших на всьому східному узбережжі. Влаштувавшись у Балтіморі, він контролював територію від Вашингтона до Ньюарку. Люди в його підпорядкуванні відрізнялися безмірною відданістю своєму босу,   а він сам — садистською любов'ю до витончених розправ. Ніхто не вказував М'яснику, що робити. І все ж спалах гніву Ріко не виглядав удаваним, та й обманювати Ніла йому не мало сенсу, тим паче що Кевін з легкістю міг підтвердити або спростувати його слова.
І він би підтвердив — Ніл це відчував, але поки що не був готовий до розмови з Кевіном. Якщо Моріяма справді настільки могутні, що здатні притиснути головорізів на кшталт М'ясника, то Ніл і зовсім покійник.
— Я тобі не вірю, — сказав він і сам почув у власному голосі страх, що марно хотів приховати.
— Те, що ти все заперечуєш, дратує навіть більше, ніж твоя непоінформованість, — процідив Ріко. — При нагоді попроси Кевіна у двох словах пояснити тобі ситуацію — так, щоб ти усвідомив її своєю маленькою голівкою. І знай своє місце. Нахабства від тебе я більше не потерплю. Зрозумів?
Ніл уже бачив себе в труні — то чому б не вбити в кришку останній цвях?
— Так. Я зрозумів, що ти кінчений мудак.
Ріко ступив до нього з викривленим злістю обличчям, але Метт перегородив йому шлях рукою.
— Ріко, дай спокій моїй команді. Тільки спробуй ще раз затіяти бійку на цьому бенкеті, і я подбаю, щоб тебе відсторонили від ігор. Розважатимешся, пояснюючи причини журналістам.
Ріко на нього навіть не поглянув. Він не відривав погляду від Ніла ще з пів хвилини, доки не придушив у собі гнів. Його очі все ще блищали диким блиском, проте голос пролунав спокійно і впевнено:
— Ти приповзеш до мене на колінах, благаючи про прощення, тільки пробачення тобі не бачити. Не можу дочекатися цього дня.
З цими словами Ріко вийшов. Тільки коли двері за ним зачинилися, Метт опустив руку і різко повернувся до Ніла, охоплений гнівом і тривогою одночасно.
— Ніле!
Похолоділого від жаху Ніла трясло з голови до ніг, але тремтіння в голосі він все ж таки зумів угамувати. Сховавши руки в кишені й судомно стиснувши телефон, він недбало промовив:
— Мабуть, Ріко я не подобаюсь. Навряд чи варто переживати із цього приводу.
Метт задер голову, намагаючись стриматися.
— Тренер тебе вб'є.
— Йому не обов'язково знати про це.
— Це не жарти. Ріко від тебе не відчепиться.
— Він чіплявся не лише до мене. До Ден теж.
Потемніле від гніву обличчя Метта підказало, що він не скоро про це забуде.
— Нехай чіпляється, скільки влізе. Якщо він когось і вибісить, то тільки мене. Ден не соромиться свого минулого. З тобою інша історія. — Він тицьнув пальцем у Ніла. — Не знаю, що там наговорив тобі Жан, але Кевінові довелося напитися в друзки, щоб це переварити.
— Справа не в тому, що сказав Жан, — збрехав Ніл. — Кевіна засмутили мої слова. Я кинув в обличчя Ріко, що ми з Кевіном постійно над ним кепкуємо, і не дав Кевінові порозумітися з Жаном. Тобто висловився за нього, а потім заткнув йому рота. Конкретно йому підісрав, хоч і не жалкую про те, що зробив.
— Ну ти й крендель! — розреготався Метт. — Давай-но забиратися звідси, поки тренер не просік, що нас немає.
Вони рушили назад на стадіон та приєдналися до команди. Воронів поблизу не було, мабуть, після розмови з Нілом Ріко відкликав свій загін. Ден і Рене стояли біля стіни в компанії Кевіна та Ендрю, трохи пізніше до них підійшла й Елісон, тоді як Аарон і Нікі загубилися десь на танцмайданчику. Ніл пошукав поглядом Ваймака і знайшов його у центрі поля: тренер розмовляв із Тецудзі Моріямою.
— О, Ніл повернувся, — прокоментував Ендрю. — А я вже й не чекав.
Ніл вийняв руку з кишені й розтиснув кулак. Ендрю спершу вивчив очима телефон на його долоні, потім обличчя.
Не дивлячись на нього, Ніл сказав німецькою:
— Я вирішив питання по-іншому.
Ендрю зі сміхом хитнувся на п'ятах. Усміхався він так широко, що Ніл бачив це навіть бічним зором.
Він вважав, що Ендрю відповість англійською, адже спектаклі на публіку приносили йому значно більше задоволення, але поки що Міньярд вирішив підіграти.
— Як цікаво. І як несподівано. Боляче було?
— Після розмови з Кевіном буде набагато болючіше.
— Тільки не сьогодні, — відмахнувся Ендрю. — Віддам йому тебе завтра.
Ніл сховав телефон у кишеню. Піднявши очі, він упіймав на собі погляди старшокурсників. Знаючи, що пізніше Метт розповість їм свою версію, він не здивувався, коли ні Ден, ні Рене не поцікавилися в нього, у чому справа. Натомість Метт подивився на Ніла і поцікавився:
— То скільки мов ти знаєш?
— Ну, так, парочку, — ухильно відповів Ніл і змінив тему, звернувшись до Ендрю: — Що ще за Доу?
— А, так це я, — відповів той. — Я потрапив у систему опіки без прізвища, тому мене просто записали Доу. Ну, як Джон Доу — будь-який безіменний чувак, розумієш? Розумники, ага. Я змінив прізвище, коли мене взяли до прийомної сім'ї. Тепер зрозуміло? Нікі тобі про все це ніби розповідав.
Нікі нізащо б не зізнався, що сказав зайвого. Ніл вважав тему надто делікатною, щоб обговорювати її з Ендрю у його вгашеному стані, а тому відповів неясним:
— Тільки загалом.
Ендрю лише посміхнувся і завершив розмову. Ніл полегшено зітхнув і ще більше потішився тим, що ставити питання про Ріко товариші по команді не стали.
Нарешті настав час їхати. Ваймак зібрав своїх підопічних і, коли всі переодяглися в зручніший одяг, рушив у зворотний шлях. Всі Лиси вирубилися вже за кілька миль, і тільки Ніл до самого будинку напружено розмірковував про Ріко та свого батька.

Нора Сокавіч «Король воронів»Where stories live. Discover now