Нора Сокавіч «Король воронів»

Розділ 7

Ніл прокинувся на дивані у вітальні Ваймака. Він не відразу зрозумів, де знаходиться, хоча ситуація була такою ж знайомою, як у гуртожитку. Ваймак висадив усю команду на стадіоні, а Ніла перехопив, перш ніж той встиг прослизнути в машину разом з компанією Ендрю. Тренер не став проти ночі вимагати від Ніла пояснень щодо конфлікту на бенкеті — мабуть, сильно втомився, а просто привів його у вітальню і пішов спати.
Ніл відкинув ногами запозичене у Ваймака простирадло і сів. Годинник на полиці був практично завалений купою м'ятих цигаркових пачок, але, судячи зі світла, що проникало в кімнату через щілинки жалюзі, ранок давно настав. Ніл зовсім не здивувався, що стільки проспав, — повернулися вони в Пальметто ген як пізно, — проте поки що почував себе не готовим до нового дня. Він розумів, що ховатися від Кевіна — дурний прояв дитинності, і все ж таки хотів максимально відтягнути зустріч.
Ніл сповз із дивана; позіхнувши, зібгав простирадло. Дзенькіт посуду на кухні підказав, що Ваймак прокинувся і, швидше за все, вже глушить каву. У коридорі, притискаючи до грудей зім'яте простирадло, Ніл завагався — спокуса втекти й уникнути розмови була велика. Зрештою, він, зітхнувши, підкорився неминучості й відвернувся від вхідних дверей. Кинув простирадло в кошик для брудної білизни відразу за дверима хазяйської спальні, по дорозі зайшов у ванну вмитися і приєднався до Ваймака на кухні.
Не відриваючи очей від газети тренер вказав на плиту. Картопля та яйця у сковороді під кришкою ще не охолонули. Ніл загорнув те й інше в коржик — вийшло щось наче буріто — і сів за стіл навпроти Ваймака. Він майже впорався зі сніданком до того часу, як Ваймак дочитав свою газету і відклав її убік. Не бажаючи зустрічатися з ним поглядом, Ніл завзято дивився на тарілку.
— Не хочеш розповісти, чому тебе так і тягне погиркатися з Ріко? — Запитав тренер.
— Він перший почав, — промимрив Ніл з повним ротом коржика.
— Це не означає, що ти маєш опускатися до його рівня. Ти взагалі слухав, коли я розповідав, що він за людина і яка сім'я за ним стоїть?
— Так, тренере.
— Так само ти відповів мені вчора, коли я попередив тебе щодо поведінки. Твоє чергове «так, тренере» більше не пройде. Не бреши мені, коли справа стосується справді важливих речей.
— Нічого не можу з собою вдіяти, — знизав плечима Ніл. Він намагався жувати повільніше, але їжа швидко закінчувалася, і тоді вирішив змінити тему. — Тренере, як у вас вистачає терпіння працювати з нами? Хіба вам не важко день у день прикривати нас і вирішувати наші проблеми?
Ваймак одним великим ковтком допив свою каву.
— Ні-а.
Ніл здивовано дивився на нього, тренер незворушно поглянув на того у відповідь. Ніл втомився від «дивоглядок» першим; він підвівся, щоб забрати тарілку, але Ваймак вихопив її у нього з рук, сунув у посудомийну машину і налив собі другий кухоль кави. За стіл він більше не сів, а притулився спиною до барної стійки й знову поглянув на Ніла.
— Я починаю думати, що неправильно тебе оцінив, тільки поки не зрозумію, у чому саме. Не те, щоб я повністю помилився, але щось у тобі не сходиться.
— Тепер ви говорите, як Ендрю.
— Це його слова і є. — Ніл спантеличено насупився; Ваймак знизав плечима і зробив ковток кави. — Пам'ятаєш, коли я оголосив команді, що «Ворони» змінили округ? Того дня Ендрю ночував тут у мене. Спочатку я вирішив, що його розлютив обман Кевіна, але насправді він набагато більше розхвилювався через тебе. Тоді я пропустив майже всю його балаканину повз вуха, а зараз думаю, що варто було б прислухатися.
— Ми з Ендрю намагаємось налагодити довіру, — повідомив Ніл. — Ну типу того.
— Він стверджує, що ти є патологічним брехуном, — сказав Ваймак. — І я починаю йому вірити.
— Так вже мене виховали, — знизав плечима Ніл.
— Спробуй сказати правду бодай раз, — запропонував Ваймак. — Розтлумач мені, чому хлопець, який поспішив переїхати сюди, щоб бути подалі від батьків, і який відсахнувся на пів метра, вирішивши, що я збираюся його вдарити, просто зі шкіри пнеться як старається дістати Ріко Моріяму? Здається, у тебе не повинно бути проблем з інстинктом самозбереження.
Ніл згорбився на стільці й провів долонею по краю стільниці. Ваймак заслуговував на пояснення, але брехати страшно не хотілося.
— Ріко — мій ровесник, — насилу видавлюючи слова, почав він. — Якби ви уявляли, на що здатні мої батьки, то стало б ясно, чому я не довіряю чоловікам приблизно того ж віку, що й мій батько. Розумом, — Ніл тицьнув пальцем у скроню, — я розумію, що ви не завдасте мені шкоди, і реагую суто рефлекторно. Вибачте.
— Гей, розумнику, я не просив вибачатися.
— Так, тренере, — машинально відповів Ніл і з досадою скривився.
— М-да, ти ще той тип. — Ваймак сів за стіл. — І батьки в тебе, мабуть, люди непрості.
— Ваші, певно, теж, якщо ви стільки з нами возитеся, — зауважив Ніл.
— Були, — кивнув Ваймак.
— О, — зніяковів Ніл, — так вони померли?
Здавалося, тренера потішила його нетактовність.
— Моя мати померла від передозу майже десять років тому, а батько загинув у тюремній бійці того року, коли я тільки-но влаштувався на роботу в Пальметто. Я не спілкувався з ними з того часу, як виїхав зі столиці.
У Ніла тьохнуло серце.
— Ви родом із Вашингтона?
— Цікаво, що тебе зацікавив саме цей факт моєї біографії.
Брехня завжди давалася Нілу легко, але ще ніколи не викликала таких докорів сумління, як зараз.
— Я народився в Александрії (Прим. Ред. Місто в штаті Вірджинія, розташоване за 10 км від столиці США). Мама якийсь час працювала у столиці. Просто подумав, кумедно: ми обидва звідти й обидва тепер тут. Іноді світ здається мені таким великим, а потім бац, і він виявляється зовсім маленьким.
— Хай там як, пам'ятай: ти на цьому світі не один. У тебе є команда, хоча, звичайно, це палиця з двома кінцями. Вони в будь-який час дня і ночі прийдуть до тебе на допомогу, якщо покличеш, і підтримають тебе, якщо потрібно, але водночас кожен крок буде мати наслідки й для них. Чим сильніше ти ворогуєш із Ріко, тим більше ускладнюєш життя своїм товаришам.
— Як це вийшло з Сетом. Знаю, — кивнув Ніл.
Ваймак невідривно дивився на нього нескінченно довгу хвилину, потім тихо, надто тихо, запитав:
— Що, мать твою, ти щойно сказав?
До Ніла запізно дійшло, що Ендрю не поділився своєю теорією з тренером.
— Якось дивно все збіглосяза часом, правда? Я образив Ріко в прямому ефірі, похвалився нечисленністю нашої команди, і тієї ж ночі Сет помер від передозу, а я замість нього потрапив у стартовий склад. Навіть Кевін вважає, що все це підлаштував Ріко.
— Навіть Кевін, — луною озвався Ваймак. — Можна не питати, чия це теорія, — і так ясно. Поглянь на мене, Ніле, поглянь та послухай. У Сета було багато проблем і не було ключів до їх вирішення. Ми завжди знали, що то буде диво, якщо він дотягне до випуску. За чотири роки в університеті він ловив передоз тричі. Четвертий став останнім. Мені однаково, що наговорив тобі Ендрю. Мені однаково, що там думає Кевін. Якщо — а це великий знак питання, Ніле, — якщо Ріко справді причетний до смерті Сета, то вся вина лежить лише на ньому одному. Це він вирішив згаяти свою дрібну злість на Сеті, він перейшов межу. Він, а не ти. Чуєш? Не смій звинувачувати себе у загибелі Сета. Це слизька стежка. Краще дивися під ноги й рухайся вперед.
— Так, тренере.
Ваймака відповідь явно не переконала, проте давити він не став.
— Тож чи варто нам обговорити вчорашнє?
— Ні, тренере.
— Тоді не розсиджуйся. Ендрю сказав, що ви домовилися вранці зустрітися на стадіоні. Я тебе підкину. — Ваймак одним ковтком допив решту кави й рушив до виходу.
За час короткої поїздки до стадіону Ніл, що сидів на місці переднього пасажира, не промовив ні слова. На паркуванні стояли лише два авто — машина Ендрю та мінівен прибиральників. Ваймак висадив Ніла біля тротуару. Перш ніж той зачинив двері, тренер пальцем поманив його ближче, перегнувся через сидіння і глянув у вічі.
— Передай Ендрю, щоб тримав свої гівняні теорії при собі.
— Так, тренере.
Ніл зачинив дверцята і, не чекаючи, поки Ваймак поїде, рушив геть. На дверях службового входу набрав код, що змінювався щотижня, і пройшов коридором до роздягальні. Світло скрізь горіло, але приміщення пустували, тому він вирушив одразу на поле. У самому його центрі, на відбитку лисячої лапи, самотньо сидів Кевін, одягнений у джинси та футболку. Ніл подумки запитав, чи довго Кевін ось так просидів, чекаючи, поки він виспиться.
Ендрю знайшовся швидко: він бігав угору-вниз трибунами. Ніл кинув сумку біля лави запасних і попрямував до Кевіна.
Побачивши Ніла Дей не підняв голови й на його появу взагалі ніяк не відреагував. Ніл сів навпроти, на відстані витягнутої руки, і подивився в обличчя Кевіну, намагаючись роздивитись у ньому правду, яку, як і раніше, не хотів знати. Куточок рота Кевіна страдницьки сіпнувся — неминуча розмова, безперечно, не приносила задоволення і йому, — і від цього Нілу стало зовсім млосно.
— Чому Ріко сказав, що купив мене? — поставив він перше запитання.
Кевін мовчав так довго, що Нілу вже почало здаватися, ніби все це — лише поганий сон, проте Кевін зрештою заговорив.
— Ти ж не він, правда? — Голос був тихий, ледь помітний. — Будь ласка, скажи, що ти не Натаніель.
Почувши своє справжнє ім'я, Ніл стиснув зуби, але болісну гримасу приховати не вдалося.
— Не називай мене так. Не має значення, ким я був. Зараз я Ніл.
— Якби все було так просто, — жалібно сказав Кевін, уже трохи голосніше. — Чого ти приїхав сюди?
— Більше не було куди. Тоді, в Аризоні, я подумав, що ти прилетів, бо впізнав мене, але по твоєму вигляду зрозумів, що це не так. Я подумав, що можу залишитись, поки ти мене не згадаєш.
— Ти вирішив. — В інтонації Кевіна прослизнуло щось схоже радше на істерику, аніж на глузування. — Ідіот єбаний.
— Я був у розпачі.
— Не можу повірити, що твоя мати на це погодилася.
— Вона мертва. — Кевін відкрив рота, проте Ніл не дав йому заговорити. — Померла рік тому. Я поховав її на пляжі, на західному узбережжі. Кевіне, у мене більше нікого та нічого немає. Ось чому я прибився до «Лисів». Я ризикнув, вирішивши, що ти навряд чи згадаєш і що тобі невідома вся правда про мою сім'ю.
— Хіба ми могли тебе забути?
Ніл сумно хитнув головою.
— Приїхавши сюди, я не знав, що мій батько і Моріяма партнери.
— Вони не були партнерами. — Кевін образився майже так само, як Ріко.
— Я не знав, — повторив Ніл. — Я взагалі нічого не знав про сім'ю Ріко, доки у травні тренер мене не просвітив. Після цього я подумав, що, мабуть, це було приводом нашої зустрічі багато років тому. Я думав, що наші батьки домовлялися про поділ територій. А вчора Ріко заявив, що батько належить клану Моріяма. Що він мав на увазі? Чому сказав, що купив мене?
— Не бреши мені, — процідив Кевін. — Ми й без цього по вуха в лайні.
— Мати так і не розповіла мені, через що нам довелося тікати. А я ніколи не питав, що стало для неї останньою краплею. Я просто був радий забратися геть. З того часу ми з нею нічого не обговорювали — розмовляли тільки про погоду або про ту мову, якою спілкувалися в новій країні, про місцеву культуру. Єдиний раз, коли вона сказала мені щось справді важливе, стався перед смертю, але й тоді йшлося не про батька. І клан Моріяма вона не згадала жодним словом. Інакше мене б тут не було, згоден? Тож розкажи мені правду.
Кевін нескінченно довго свердлив Ніла поглядом, потім люто потер обличчя долонями й щось глухо пробурмотів японською. Ніл уже хотів струсонути його за плече, але тут Кевін упустив руки на коліна і заговорив:
— Твій батько був правою рукою пана Кенґо, головним довіреним обличчям та найнадійнішим інструментом у його арсеналі. Території, що він контролював, належали сім'ї Моріяма. Він був силою, що керувала імперією Моріяма, і він повинен був взятина себе провину у разі кримінального розслідування. Його могутність і обернулася для тебе проблемами. Ти нізащо не став би його наступником. Оберігаючи трон, пан Кенґо дуже ретельно відбирає своє оточення. Кумівство та родинні зв'язки підривають беззастережну відданість босу,   члени сімей, які працюють разом, починають насамперед дбати про власний добробут. Найпростіше було б вбити тебе, але пан Кенґо дав тобі шанс виправдати своє існування. Твоя мати записала тебе в Малу лігу ексі, щоб ти почав тренуватись. День, коли ми зустрілися, був днем оглядин.
— Стоп, — заперечив Ніл. — Стоп. Що?
— Ти повинен був стати таким, як я, — пояснив Кевін. — Подарунком тренеру, його робочим матеріалом. На оглядини відводилося два дні: перша гра — щоб виявити твій потенціал, друга — переконатися, що ти здатний підкорятися тренеру та виконувати всі його вказівки. Якби ти не пройшов відбір, твій батько вбив би тебе власними руками.
Ніл проковтнув.
— І... як я впорався?
— Твоя мати не ризикувала. Друга гра не відбулася. Напередодні вночі мати забрала тебе та зникла.
По тілу Ніла розлився жар — чи то нудота, чи то лють. На кого він злився? Мати все життя ненавиділа його одержимість ексі. Постійно твердила, щоб він більше не смів брати до рук ключку, але жодного разу не назвала причину. Так само Ніл не розумів її небажання пояснити, від чого взагалі вони тікають.
— Мене зараз знудить, — зізнався Ніл, підводячись на ноги.
Він уже майже підвівся, коли Кевін схопив його за зап'ястя.
— Натаніелю, зажди.
Ніл висмикнув руку настільки різко, що Кевін ледь не розпластався на паркеті.
— Не називай мене так!
Він позадкував, але Кевін теж встав і рушив до нього. Ніл застережливо підняв долоню. Думки розліталися у різні боки. Він дивився на Кевіна і бачив татуювання на вилиці, кар'єру та славу, яку міг завоювати в іншому житті. Якби він справив враження на тренера Моріяму, то зростав би й виховувався разом із Ріко та Кевіном у «Замку Евермор». І носив би татуювання із цифрою «3», яка зараз прикрашає вилицю Жана Моро.
Ніл відчув гаряче бажання зненавидіти свою долю. На мить йому це вдалося. Він виріс заляканою нікчемністю, коли міг стати одним із Воронів, а в майбутньому потрапити до національної збірної. Він так пристрасно любив ексі, що відібраний шанс на успіх повинен був викликати в ньому обурення. І все-таки йому вистачило одного погляду на Кевіна, щоб усвідомити: таке життя він зненавидів би не менше. Він би навчався у кращого тренера, грав за найкращу команду, але при цьому жив би немов у клітці й постійно зазнавав насильства. Може, він і провів останні вісім років в бігах, але принаймні був вільним.
Ніл нарешті зрозумів, хто тримає його на повідці. Вчора Жан сказав, що йому ніколи не стати Лисом, а ще порадив Кевіну вказати Нілу його місце в ієрархії Воронів та припнути язика у спілкуванні з Ріко. Ріко досі вважає Ніла своєю власністю, яка помилково потрапила в чужі руки. Тепер, коли Ніл дізнався правду, Ріко чекає, що той покірно схилить голову і стане в стрій. «Цього не буде», — хотів було сказати Ніл, але натомість видихнув:
— Я так не можу.
— Тобі треба тікати, — сказав Кевін.
— Не можу, — повторив Ніл і провів тремтячими пальцями по волоссю. Заспокоїтись це не допомогло; тремтіння било його з голови до ніг. — Кевіне, я тікав вісім років. Це було жахливо, навіть коли була жива мама. Тепер я зовсім один. Куди мені тікати? Ендрю вважає, що мені безпечніше залишатися тут.
— Ти ж казав, Ендрю не знає.
— Він думає, що мій батько — дрібний шахрай, який привласнив гроші боса, призначені сім'ї Моріяма. Я наплів, що моїх батьків убили за крадіжку, а я зміг втекти з грошима. Ендрю вважає, що скандальна слава «Лисів» може послужити мені захистом. Якщо ми щотижня з’являтимемось в новинах, позбутися мене буде не так просто.
— Тебе популярність не врятує, — сказав Кевін. — Ти надто серйозна загроза. Оброниш слово не тим людям, і все розвалиться. Моріяма знали, що твоя мати в жодному разі не здасть свою сім'ю копам, але ти — дитина, непередбачувана і налякана.
Ніл відкрив рота, але Кевін похитав головою і, не давши йому заперечити, продовжив:
— Хазяїн хоче тебе врятувати. Весною він забере тебе до команди «Воронів». Якщо ти сидітимеш тихо, не висовуючись, він не скаже головній родині, що знайшов тебе.
— Я не Ворон, — заперечив Ніл, — і ніколи ним не стану.
— Тоді тікай, — глухо кинув Кевін. — Інакше тобі не жити.
Ніл заплющив очі й постарався вирівняти подих. Пульс гуркотів у вухах, висвердлював мозок. Ніл обхопив себе руками, через тонку бавовну промацуючи шрами. Він вдихнув, і в ніс ударив запах солоної морської води та крові. На мить Ніл опинився за три тисячі миль від Пальметто: самотній, зламаний підліток, що бреде по шосе у бік Сан-Франциско. Пальці занили, вимагаючи цигарки. Ноги горіли від нестерпного бажання втекти. Проте він міцніше вперся ними в підлогу і розплющив очі.
— Ні.
— Не будь дурнем, — фиркнув Кевін.
— Цього разу втеча не допоможе. Якщо Моріяма насправді вважають мене загрозою, за мною пошлють убивць. Нам із матір'ю варто було величезних зусиль ховатися від людей батька. Думаєш, його бос мене не знайде?
— Принаймні це хоч якийсь шанс вижити.
— Шанс здохнути десь ще й в повній самотності, — відрізав Ніл.
Кевін відвів очі. Ніл засунув руки в кишені: в одному телефон, в іншому — в'язка ключів. Кінцями пальців він обмацував зазубрені борідки, доки знайшов ключ від будинку Нікі в Колумбії. Цей ключ дав йому Ендрю — у серпні, коли вперше пообіцяв свій захист.
Ніл опустив погляд під ноги, на відбиток лисячої лапи. Почав говорити й відчув, як страх поступово йде, змінюючись приреченим спокоєм:
— Бігти треба було у серпні. Ендрю ще тоді сказав, що це останній мій шанс. Я вирішив, що я залишусь. Я не був певен, що він справді зможе захистити мене від батька, але так хотів залишитися, що наплював на ризики. Може, на той момент я не цілком розумів, наскільки все серйозно, але свого рішення не зраджу і тепер. — Ніл опустився навпочіпки й притис долоні до помаранчевого відбитка. — Я не хочу тікати. Не хочу бути Вороном, не хочу бути Натаніелем. Я хочу бути Нілом Джостеном. Лисом. Хочу відіграти з вами цей сезон та дійти до фіналу. А навесні, коли за мною прийдуть люди Моріяма, я зроблю те, чого вони так бояться: піду у ФБР та здам їх усіх. Нехай мене вб'ють — для них уже буде запізно.
Кевін довго мовчав.
— Твоє місце у національній збірній, — нарешті сказав він.
Кевін вимовив ці слова ледь чутно, проте Нілу вони встромилися в серце. Кевін з болем відпускав мрію про блискуче майбутнє Ніла Джостена. Він узяв Ніла в команду, бо розгледів у ньому талант; привів до Лисів, бо збирався зробити з нього зірку ексі. Попри свою зарозумілість і зовнішню байдужість до старань Ніла, Кевін Дей щиро вірив, що після університету той займе місце у збірній країни. А тепер він усвідомив, що всьому цьому не судилося здійснитися: до травня наступного року Ніл буде мертвим.
— Ти продовжиш мене тренувати? — насупився Ніл.
Кевін знову відповів не відразу, хоча ця пауза вийшла не такою довгою:
— Кожну ніч.
Ніл проковтнув, намагаючись подолати тупий біль у грудях.
— Метт і Ден сподіваються, що ми вийдемо у фінал. По-твоєму, ми маємо шанс?
— Є шанс дістатися півфіналу, якщо Нікі візьметься за розум, а Ендрю перестане стояти стовпом. Але у «велику трійку» нам не пройти.
«Великою трійкою» в НССА вважалися збірні ексі університетів Південної Кароліни, Пенсільванії та Едгара Аллана, причому «Ворони» незмінно очолювали список, а колумбійці та пенсільванці посідали друге та третє місця, постійно обходячи один одного в рейтингу. Єдиний спосіб пробитися у фінал — виграти в однієї з цих команд у півфінальному матчі.
— Ну, мабуть, і так непогано, — сказав Ніл.
Він випростався й обвів поглядом стадіон — спочатку помаранчеву розмітку поля, потім трибуни за прозорою огорожею. Ендрю закінчив підйоми та спуски й тепер намотував кола по периметру внутрішньої зони. Ніл позаздрив витривалості Міньярду — побічного ефекту від таблеток.
— Кевін, чого він хоче?
Зрозумівши, що Кевін не читає його думки, Ніл махнув рукою у бік Ендрю.
— Ендрю не знає, хто я, але знає, що за мою голову призначено чималі гроші. Попри це він обіцяє мені захист протягом сезону. Не заради мене, звісно. Просто він думає, що наші тренування допоможуть тобі не зациклюватись на погрозах «Воронів». — Ніл знову повернувся до Кевіна. — То чого він добивається, якщо готовий так ризикувати, аби втримати тебе тут?
— Я дав йому слово. — Кевін повільно перевів погляд із Ніла на Ендрю. — Тепер Ендрю хоче перевірити, чи я його стримаю.
— Не розумію.
Кевін поринув у таку глибоку мовчанку, що Ніл вже майже перестав сподіватися на відповідь. Нарешті він сказав:
— Коли Ендрю під таблетками, користі від нього нуль, але коли він чистий — усе ще гірше. Порівнявши стан Ендрю за рік до закінчення школи й перед випуском, його кураторка клялася і божилася, що ліки врятували йому життя. Без таблеток Ендрю… — Кевін замовк, згадуючи точні слова шкільного куратора, потім зігнув пальці, зображуючи лапки, і процитував: — «Пригнічений і схильний до руйнування». Він не має ні цілей, ні прагнень, — продовжував він. — Я був першим, хто сказав Ендрю, що він чогось вартий. Коли курс лікування закінчиться і в нього не залишиться милиць, я дам йому стимул, опору в житті.
— І він на це згоден? — з сумнівом запитав Ніл. — Але ж він чинить опір і сперечається з тобою на кожному кроці. Чому?
— Коли я вперше сказав, що ти гратимеш у національній збірній, чому ти розлютився?
— Тому що я знав, що це неможливо. Але все одно цього хотів, — зізнався Ніл.
Кевін промовчав. Трохи згодом до Ніла дійшло, що він сам відповів на своє запитання. Вражений, він теж замовк. Заперечення боролося в ньому з ледь чутною тривогою, але звідки взялося це неприємне відчуття, Ніл не розумів. Він переступив з ноги на ногу і схрестив руки на грудях, стиснувши їх майже до хрускоту.
— То що далі? — спитав він. — Думаєш, наступного літа він злізе з таблеток і раптово зрозуміє, що жити не може без ексі? Ти не схожий на людину, яка вірить у чудеса.
— Ендрю — схиблений, але не тупий, — похитав головою Кевін. — Навіть йому, зрештою, набридне бути невдахою. Коли в його організмі не буде хімії і він знову почне ясно мислити, мені буде легше достукатися до нього.
Ніл у цьому сильно сумнівався, але побажав:
— Хай щастить.
Як не дивно, сказав він це щиро. Більшу частину часу до Ендрю не можна було підступитися ні з якого боку, але в той самий час він робив усе можливе і неможливе, щоб утримати їх з Кевіном у Пальметто. Найменше, чим вони могли відплатити, — це постаратися повернути його самому собі. Розмірковуючи про те, що Ендрю чекає майбутнє, якого він сам буде позбавлений, Ніл мимоволі відчував легку гіркоту, але знав, що з часом це минеться.
— Нам час, — сказав він, не бажаючи більше про це думати. — Не кажи Ендрю нічого, гаразд?
— Не можу, — відповів Кевін. — Він не зрозуміє твого вибору.
Ніл ступив до дверей, але Кевін зупинив його, поклавши руку йому на плече.
— Ніле...
У цьому імені прозвучало і гірке співчуття, і обіцянка. Ніл зібрав себе по шматочках і слідом за Кевіном залишив поле.