Мої вірші

Люди-камінці

Один, розпечений, як камінь,
Летиш, лежиш, допоки не розтанеш,
У світі, де мільйон на тебе схожих камінців,
Усі летять і всі колись розтануть, Залишивши лише сухий колаж,  присипаний фантазіями мрій.

Десь на піску, як пощастить,
Ти встигнеш вивести свій любий заповіт,
Та чи побачить хтось його серед мільярду інших,
Важливих, жданих, непобіжних?

Кожен камінь думає про щось,
Кожен в цьому світі має свою долю,
Когось почують не один мільйон "когось",
Комусь судилося не чутим бути зроду.

Кого не запитаєш, чому так стається,
Навряд чи хтось та й відповість,
На це немає відповідей, здається, або
Можливо десь і є та невідома вість.

В окриленого камінця немає зовсім горя,
Його несе у вись сама Земля,
Хто ж впав і здатен лиш лежати сквола,
Не знайде вихід із пітьми гіркого моря.

Не загубись, не заблукай у пастці скрути,
Не погуби свою єдину цінну річ -
Можливість каменем, як усі, бути,
При цьому маючи в душі неперевершену весну.

Неси її, допоки не напишеш,
Єдиний свій можливий заповіт,
У ньому буде всього навсього один рядок:
"Єдине що у цьому світі цінне - це будь- яка щира любов".

Неважливо, хто його побачить,
Неважливо, чи хтось прочита,
Твоїм обов'язком є лиш сказати правду,
Залишити її у пам'ятних пісках.

Вона була здобута недаремно,
За неї кожен камінь віддає життя,
Усупереч собі чи то напевно,
Усякий любить справді хоча б раз,

Навіть найчерствіший із черствіших камінець,
Який поклявся каменем залишитися цілу вічність,
Хоч раз присвячував свій любий заповіт
Тому, кого кохав сильніше за земну нескінченість.

Любов - це те єдине, що не зможе зникнути ніколи,
Скільки б не було у світі камінців.