Day&Night. Сутінковий гонщик

Глава 10

- Я не розумію чому мені такий кошмар сьогодні приснився, Джіу. – Мовила Лія, відпиваючи щойно заварений чай. Від спогадів сьогоднішніх кошмарів, дівчину кидало у жар, а тіло покривалося мурахами.

- Слухай, ти останній час сама не своя. У тебе щось сталось, що тебе вже кошмари мучать? – Занепокоєно запитала шатенка. По її голосу можна було зрозуміти, що дівчина кудись поспішала.

- Та... ні. – Швидко відповіла дівчина. Хван розуміла, що Кім має рацію, в останній час вона сама не своя і цьому є логічна причина, але, на жаль, вона не може її озвучити. – А куди ти так летиш? – Перевела тему Ліа.

- Я? Я увечері розповім, гаразд? – Якось кокетливо відповіла Джіу.

- Добре.. – Дівчина хотіла ще щось додати, як почула стукіт у двері. Їй було не складно зрозуміти хто стоїть по ту сторону дверей. Важко зітхаючи, Ліа піднялась з дивана, на якому весь цей час сиділа і пішла до входу. – Добре, до мене хтось прийшов, я тобі потім наберу. І я чекаю подробиці твого побачення! – Усміхаючись від останнього речення, сказала дівчина.

- Як ти дізналася? – Трішки засмучено запитала Кім.

- Я тебе вже сто років знаю, тому мені легко тебе «читати». – Відкриваючи двері, відповіла їй Хван.

- Логічно. Тоді добре, до вечора!

- Буду чекати на дзвінок. – Усміхнувшись знову, Ліа кинула слухавку, піднявши очі, і , побачивши у дверях Йонджуна, її радісне лице в мить зникло.

- Я теж тебе радий бачити. – Побачивши швидку переміну емоцій дівчини, саркастично промовив він.

- Дуже смішно. – Склавши руки в замок, відповіла йому кароока.

- У мене є дві новини: одна погана, а друга так собі. З якої почати? – Заходячи всередину будинку, спитав Йон.

- Давай з менш поганої. – Позіхаючи, сказала дівчина.

- Ти все-таки поїдеш сьогодні зі мною на те місце. Один хлопець від якого я переховуюсь, можливо, знає про те, що я знаходжусь тут. А також знає про тебе, так що поки ти для мене, як слабке звіно. Тож, нам треба поїхати звідси хоча б на три дні. – Розглядаючи в руках книжку, яку він знайшов поки говорив, розповів Джун.

- В якому сенсі слабке звіно? Я не хочу нікуди їхати, ти ж розумієш, що я і так відчуваю себе в небезпеці, коли ти просто знаходишся поруч декілька годин, а тут три дні. Я не хочу вічно засипати й молити бога, щоб ти знову мене майже не вкусив би. Вибач, але...