Day&Night. Сутінковий гонщик

Глава 17

Їхавши дорогою невідомо куди, Ліа боялась навіть зайвий раз поворухнутися, інтуїція підказувала, що з хлопцем щось точно не те. Хвилину тому йому було зле, а зараз сидить непохитно і дивиться лише на неї.

-Повертай до Пусану. – Раптом порушив тишу Йонджун і змінив своє положення, повернувшись до вікна. Його голос був дещо тихий, тому дівчина з великим зусиллям почула, що він сказав.

В голові Чхве було пусто, його дуже мучила спрага, настільки, що губи Йона стали на дотик, як камінь, а горло неймовірно боліло, через що йому було тяжко говорити.

Відвернувшись до вікна, він почав розглядати краєвиди, які були ледь помітні у світлі поодиноких ліхтарів. Траса, по якій вони їхали, нічний асфальт, який поблискував від променів світла, придавали цьому моменту особливий вайб. Ця мить нагадала йому, його спокійне життя в Америці: нічні перегони, які він так колись обожнював, надавали йому сил, щоб жити далі.

Саме відчуваючи швидкість машини, Чхве міг відчути життя, адреналін, який кожен раз переповнював його, давав забутися на декілька хвилин про його вічне існування у цьому світі. Він нікому не говорив як ненавидить бути вампіром, як ненавидить своє нікчемне життя, в якому він не може навіть напитися, щоб забутися хоча б на декілька годин...

Шкода, що він не може поділяти свої думки з кимось ще, бо ніхто його не зрозуміє так, як він сам себе. Його почнуть жаліти, або взагалі почнуть ще більше ненавидіти, бо він скаржиться на те, що хотів би отримати кожен смертний, а саме – вічне життя. Але вони не розуміють як тяжко проживати смерті людей, які були для тебе не просто знайомими. Як тяжко не відчувати нічого, коли вбиваєш людину заради того, лише б тільки тобі було добре, бо ти хочеш неймовірно пити.

Думаючи про це все, спрага все зростала у хлопця, але він намагався стримувати себе, бо він не хотів, щоб Ліа вважала його звіром, боялась і недовіряла йому. Стискаючи кулаки від цього нестерпного почуття, Йон намагався стримувати себе.

-Зупини машину, будь ласка. – Помітивши, що вони заїхали в місце, де по узбіччю росте ліс, він вирішив, що вб'є якусь тварину і заглушить цю спрагу.

- Що с тобою? – Зупинивши машину, запитала дівчина, але не встигнувши навіть повернути обличчя до шатена, як він вилетів з автомобіля і кудись пішов. – Він пішов до лісу, але навіщо?... Невже він хоче вбити там когось і випити крові, тобто весь цей час він дійсно хотів мене вкусити? – Від усвідомлення, що її здогадки на рахунок того, що Джун хотів її вкусити були правильними, неабияк налякали її.