Я хочу, щоб мене кохали так,
Як кохає Хливнюк чи Ярмак у своїх піснях,
Як Жадан, Симоненко чи Гейне.
Хочу, щоб мене кохали щиро, безкорисливо і віддано.
Нехай кохання це ніколи не згасає.
Хоча я й розумію, що так не буває.
Не прошу я, як у фільмах, або дорогі дарунки
Мені потрібні парки, ліхтарі і поцілунки.
Обійми, тепла ковдра, ліжко, чорний чай.
Мені потрібен хтось, хто не скаже: "Я тебе розлюбив, прощавай".
Я хочу кохати того, хто віддане серце має,
Хоча я й розумію, що так не буває.
Хочу кохати хлопця, який кохав би мене за якості.
Хочу бути з тим, з ким просто, кому не потрібні формальності.
Того, хто зі мною не через вигоду,
Того, з ким я переживатиму негоду.
Хочу кохати того, хто справді мене кохає.
Хоча я й розумію, що так не буває.
Хочу, щоб мене кохали такою, якою я є:
Впертою, волелюбною і дещо дивною.
Хочу, щоб поруч був той, хто цінує, що я просто є.
Той, хто як я, любить зливи.
Той, кому читатиму свої вірші.
Кому говоритиму все, що у мене на душі.
Той, хто цілуватиме мене з першого рядка.
І просто кохатиме за те, що я є така.
Якби було таке кохання, за яке не шкода було б віддати життя.
Але де ж знайти це кохання?
Ніде. Бо його не буває.
