Берта прийшла до дому доволі стомлена. Після того, що сталося у кабінеті вона не могла думати ні про що інше. В її голові ніяк не сходило те біле світло перед очима. Але як же добре, коли ваша домівка, це місце комфорту. Коли не дивлячись на всі негаразди у житті, дім, стане вашим визволенням від усього. Будиночок де жила дівчина та її мама, був доволі великим. Як зовні, так і всередині дім виглядав дуже затишно. Два поверхи, багато рослин та декілька тваринок, з яких: руденький кіт Олівін, якого частіше називали "Олі", та його біленька подруга-кішка, на ім'я Зефір або "Зефі". Чому саме таке ім'я мала ця тваринка? Бо коли Берті було дев'ять рочків, вона знайшла цю кішку біля паркану свого дома. А мама дівчинки Ілона, ніяк не могла сказати "ні" на таку пропозицію, бо сама любила тварин. Так от, забравши кошеня до себе, вони помітили, що на спині, ближче до стегна, у неї було місце яке не зросталось шерстю(і не зросло досі). Тому, дитяче уявлення маленької Берт, порівняло ту рожеву шкіру замість шорстки, з полуничним зефіром, який теж був рожевий. Якщо чесно, навіть зараз дівча не розуміє як додумалась до такого. Але все ж, ці дві тваринки дуже спокійно та мило комунікували між собою. Бетті оглянулась. Довкола нікого не було чутно, окрім як звуки шкрябання котячих лапок по кріслу. Воно так їм подобалось, що Ілона та її дочка вирішили віддати його котикам назавжди. - Мам?- дивно, її мама вже давно повинна була прийти. Вона роззулась і пройшла далі. Так вийшло, що їх вітальня була з'єднана з кухнею, тому не складно було побачити записку на дверцях холодильника. "Будемо зранку. М♡" - насправді, жінка поїхала з їх спільною собакою до ветеринара в інше місто, але так сталось, що всі місця до ветеринарної клініки були зайняті аж до вечора, і прийшлося залишитися в готелі на ніч. Берта видихнула глянувши на папірець, а потім пішла перевдягатись. Усю дорогу до особистої кімнати, киці не давали проходу та плутались під ногами. Очевидно, що вони були ради бачити свою хазяйку. - Так, Олі, а ну відчепись, мені треба пройти до кімна...- обернувшись назад і нахиливши голову до низу, там нікого не було. В цей час в серці щось йокнуло, напевно Беті так злякалась, що навіть не змогла рухатись. - Невже я так сильно втомилась...- все ж, довелось йти далі. І за десь хвилин десять, Берта вже була готова вечеряти тим, що приготували її мати.
Oops! This image does not follow our content guidelines. To continue publishing, please remove it or upload a different image.
На кухонному столі була тарілка зі смачними, трьома творожними тістечками, на яких були свіжі ягоди малини та полуниці. Баночка з лісними горішками лежала поруч, а поряд, знов папірець з надписом: "Ось твоя вечеря, доню :)" Їй дуже сподобалась ця їжа і не дивно, бо Берта не їла ще з самого ранку і як раз встигла зголодніти. -Ох, Зефі, якби ж ти могла говорити...- дівча любила поговорити з мамою за вечерєю, але на жаль замість неї було тільки два кота. Киця так повертала головою в різні боки, ніби розуміла, що каже її хазяйка, але не могла сказати щось у відповідь. -Знала б ти, Зефі, яке нам важке завдання у коледжі дали. Намалювати предмет, який асоціюється з рідною або коханою вами людиною. Подумати тільки. Я хотіла намалювати татову кепку, але ж це буде занадто банально і добру оцінку мені за це не поставлять. До того ж...-дівчина сумно зітхнула перебираючи ложкою шматочок тістечка на тарілці. - Він з нами не живе.- це дійсно було так. Батько Берти - Честер, розлучився з Ілоною, але й на далі підтримував контакт з донькою. Іноді... - Добре, досить балачок, треба йти дороблювати завдання.- вона встала, щоб помити за собою посуд, як тут, її наче щось зупинило. Бетті повернулась назад і звісно там нікого не було. Але та поклястись могла, що знову відчула присутність когось поряд. Руки помітно затремтіли, а той останній шматочок їжі став комом у горлі. Тільки після цього коротковолоса помітила, як розширились її очі, та повставали дибки волосся на тілі. Берта кинула посуд у раковину і стала швидко підійматися по сходах у свою кімнату. Єдине, що могло заспокоїти її, це звук телевізора. Вона швидко увімкнула його і навіть відчула полегшення, бо раніше якось лякала та тиша. Все це учениця скидувала на втомленість, тому сіла на ліжко роздумуючи. "Яка б втомлена не була, а це завдання я повинна закінчити."-пройшлось в її голові. Так дівча роздумувала довго-довго. Сиділа на м'якій ліжко й обдумувала кожну ідею, до поки...Все ставало мутним перед очима та не важливим. "Добре, все ж я лягу на хвилинку." Після цих думок, Бетті заснула. Її саму після цього здивувало те, як вона це так швидко зробила. Звук від телевізора взагалі не заважав їй і дряпання кігтями кішок теж. Дві години потому. Напевно, це був найкращий сон у житті студентки. Вона прокинулась, коли на вулиці ледь стемніло, адже заснула вона у вечері. Напевно комфорту до сну додала та тепла ковдра і вимкнений телевізор. Телевізор, який вона не вимикала і ковдра, якою вона не накривалась...Бетті не стала робити в ліжку різких рухів або одразу вставати з нею. Лише задалась одним питанням. - Що зі мною таке?...
