—То проходь, чи стояти тут зібралась?-Лайр протягнув руку вказуючи на вхід до цього місця. Це був не малий, старенький бар. І якщо ви могли подумати, що тут сидять люди, грішники наприклад, то помиляєтесь. За дерев'яними столиками які ледь як трималися, сиділи свині! Та не аби які, а різні-різні. Якісь були товсті, якісь худі, високі, малі. Та одне їх об'єднувало точно. Ці свині сиділи у жовтих, будівельних касках. А вдягненні були у кабінезони темно-сині або зелені.
Галас у барі був такий, що у Берти вуха позакладало. И це ж треба так кричати! Але не на диво, що тільки но дівча поріг переступила, як всі замовкли.
—От щоб його, забув дещо, хрю.- новий друг Бетті взяв каску з підлоги. Їх там багато було, вони складенні одна на одну біля самісінького входу до бару. —А ну на, вдягни.-свин простгянув каску Берті, яка дивно подивилась на це. І не вже якийсь капелюшок зміне ситуацію і ставлення цих робітників пекла на неї? Але не довго думаючи та все ж вдягла її. Після цього галас почався знов, а на Берту і уваги не звернули.
—Дивно якось..Не поснишь що це значить?
—А ну здогадайся.-Лайр постучав копитом по касці.—Тепер тебе як робітницю нову сприймати будуть. Це не просто капелюхи будівельні, якщо ти так подумала. Але все ж таки ще дещо потрібно. Кхє-кхє.-вони почали проходити далі і далі. А позаду них прохід, через який вони зайшли, почав зачинятись.—Похрюкуй деколи, щоб вони тебе точно не впізнали як людину.
—Що за маячня, я не буду цього роби...
Бетті замовкла. Вона помітила, як перед нею потемнішало, наче впала велика тінь від чогось. Піднімаючи повільно голову вверх, дівчина все більше дивувалась зросту цього створіння.
—А ти ще хто така?- від істоти пролунав басистий та суворий голос. Всі навколо замовкли.
Берта розявила рота, але нічого не відповіла.
—Я що, зі стіною розмовляю по твоєму?
Здається в голові почали з'являтися думки про те, щоб почати хрюкати, як їй казав Лайр. Може тоді підозр не буде?...
—Варко, от треба тобі лякати зайвий раз?-нарешті відізвався Лайр, який трохи розрядив обстановку та мовчання.
А от ця сама "Варка" виглядала доволі дивно. Це була велетенська свиня ( якщо порівнювати з іншими свинями ). Десь сантиметрів за 200. Волосі в цієї жіночки було чорне немов вуголь, та коротке-коротке. Але густе. Також були великі червоні губи якими вона зажимала цигарку, адже руки були зайняті келехами.
—Тю. Лячні якісь ви. Розійдіться швидко. -вона попрямувала до вільного столика і поставила коктейлі на стіл.
—Хто вона така?..-нарешті Берта прийшла в себе, вона повернула голову назад, аби провести поглядом ту дамочку.
—Її робота тут, в пеклі, це перевіряти списки з усіма грішниками. Аби все було добре там. Хрю. Але час від часу заходить сюди аби випити напій якийсь. По типу кантабасу.-він попрямував до тієї пані, Бетті йшла за ним.
—Кантабас? А це що за напій такий у вас в пеклі?
—Смородинова настоянка, стародавній український алкогольний напій який раніше вживали пани. Хоча нічого не скажешь, він і тут рідкий. А точніше дорогий. Аж 23 зуба кошутє за келих! Це ж здуріти можна яку зарплатню мати треба.
—Зуба?! Ви ще й тут зубами розраховуєтесь?!
На це Лайр не відповів. Чи просто не захотів, чи вважав дурним відповідати на це знову. Але воно і дійсно так було. У пеклі всі істоти поділялись на професії тут. І всі щось робили. Хтось, як Варка наприклад, перевіряли грішників які були у списку. Інші розподіляли людей по колам, як Джест. І так далі. Зарплатня теж різна була. Найвища купюра-людські зуби. Потім йшло волосся, яке вимірювалось в граммах, і на кінець нігті. Це як копійки.
—Як справи, Варко, скільки вже списків перевірила?
Нарешті ці оба дійшли до тієї, нової знайомої. Свиня продовжувала палити і пити кантабас. Лайр тільки но прийшов, як одраду завалився на обдертий диван темно-коричневого кольору, з якого вже стричали пружинки та нитки.
—Жахливо, як завжди.-вона видихнула сірий пар з рота та продовжила.—Але сьогодні дійсно щось новеньке. У списку дівча повинна була..Йой, ну того..-Варка нахилилась і прошепотіла:—Аж на десяте коло попасти, уявляєшь? Та все б нічого, але ж їй то сімнадцять тільки. Це ж що наробити треба було встигнути..
Варка пепервалась і залпом допила напій. Берта ж в той час намагалась тихесенько стояти біля диванчику. Добре, що столи тут високі були і хоч якось закривали її.
—А, так от. Я то думала помилка то. А воно аж ніяк! Кинулась я шукати її, помічників покликала, а нема дівки і все, хоч сядь і реви. Тьфу.
—Нема значить?-Лайр глянув на Бетті трохи опустивши голову, адже і дивани тут високі були.—Ну що сказати тут? Буває і таке. А ти як думала працювати з зарплатньою такою високою? Сидишь собі напої розпиваєшь. Ото б всім так.- свин поклав руки за голову, а ногу на ногу.
—Та ну тебе. Допоміг би краще! Аніж тільки ото огризатися. Хрю. -Варка кинула бичок сигарети на стіл.
—Ой ні-ні-ні. В мене самого діл не в проворот. Того туди відправить, того туди. Та ну, нє. Мені зайва робота, а особливо безкоштовна не потрібна. Давай якось самотушки.-Лайр зпригнув з дивану на підлогу , закривши собою трохи Бетті.—Поганого аппетиту тобі, Варко!
Після цього вони пішли далі по бару. І кого тут тільки не побачишь! А страви тут гидкі які..Сморід стояв жахливий від тої їжі. А щодо напоїв, то там навіть фрукти й ягоди не справжні були. Звісно, чого б це цьому рости у пеклі? Замість чогось свіжого в коктейлі додавали засушені листя, які росли в них як замість рослин але з їх запахом. Так в кантабасі і долі смородини не було. Тільки листячко в кровавому кип'ятку.
Зробивши ще декілька кроків, він зупинився. А за ним і Берта. Перед ними були чорно-червоні двері із золотою ручкою, які знаходились у самому кінці бару. Тут ніхто не ходив навіть вже.
—Пекельна подорож закінчилась. Але чи готова ти до нових?-свин поклав копито на ручку двері.
—Звісно! Я хочу додому і як найскоріше.
—Тоді вперед. Буде точно не легко.-він відкрив двері і з них посвітило яскраве, біле світло від якого Бетті зажмурилась.
Саме з цього й починаються наши пригоди на шлях додому.
Телеграм канал по книзі:
( все найцікавіше там )
https://t.me/merrysbookinwatpad
