Здається, світ почав набувати сенсу...
Зараз, більше, ніж будь-коли.
Він такий безтурботний і прекрасний, поки не починаєш думати про
серйозні речі.
Ви коли-небудь замислювалися над власним існуванням? Відчували себе... несправжніми?
Хто Ви у безмежному всесвіті? Особистість
чи
пил?
Думай-Те.
"Анкета засуджених на вічні муки"
Час: невизначений
Дата: невизначена
Засуджена: Берта
Місце перебування: Пекло
Коло: Десяте
Покарання за:....
- Чуєш, Дігасе, а за шо ми ту дівку аж на десяте коло відправляємо? Невже з глузду з'їхала та повбивала когось? Та навіть якщо і повбила..То ж скільки людей треба було, шо аж на десяте..- серед нескінченних велетенських кам'ян
них споруд пролунав чиїсь чоловічий голос. Він був трохи хрипкий, але такий голосний, що аж вуха закладало.
Це місце не було таким як всі. Вона думала побачити вічну темряву, а побачила місце з якого ніколи не вийти.
Напевно.
Її руки були скуті гарячими, металевими ланцюгами яки були прикуті до темно-сірої, кам'яної підлоги. Берта ще ніколи в житті не бачила поряд із собою стільки людей. Десятки. Тисячі. Мільйони, як не більше, стояли з двох боків по неї. Як і сама дівчина, вони були повернуті обличчям до стіни, до якої якщо притулитися, можна обпекти щоку. Від одного усвідомлення про те, де вона, ставало погано. Темно-зелені очі бігали по вогняним пейзажам цього місця, в паніці намагаючись зрозуміти, що коїться. Тільки з болем повернувши хоч якось голову в бік, побачила, що позаду них є річка. Звичайно її не можна порівняти з річками на Землі. Ця була довга-довга, яскраво вираженого, кроваво-червоного кольору. І гаряча не мов окріп, бо було видно як здіймається пар аж до самого сірого неба. Про запах в цьому місті студентка взагалі мовчала. Тут і дихнути вільно не можна було, бо це було в порівнянні гарячого повітря зі сморідом чогось мертвого. Точніше когось.
-Так-так, річки славні у нас. Хрю.- повернувши голову по другий бік, Берта побачила дивну, на перший погляд, істоту. Це був свин, який стояв на двох своїх лапах та вдягнений у жовтий камбінезон. А на голові з будівельною каскою того ж кольору.
-Що...Що ви таке?- дівча аж ледь не знепритомніла від побаченого. Дійсно, побачити тварину яка говорить і ходить на двох, та ще й щось записує собі в блокнот було дуже не сподівано.
-Ай, новачки завжди так реагують.- істота склала руки в бока та обдивилась дівчину.-Моє ім'я Джест. Я спредер тут, в пеклі. Відкриєш секрет, що ти такого поганого в житті наробила, щоб тебе послали аж на десяте коло?- свин загиготав.
-Спредер? Що це значить?
-Спредери це істоти які розподіляють таких як ти по колах пекла. Перше коло найсмішніше, там вважай і нема нічого страшного. Це своє образний світ, де назавжди закриті люди які робили не значенні вчинки. Ну тобто...То добрі, то погані, то взагалі нічого не робили для світу. То світ робив для них. А взагалі, говорити про них довго, їх десять всього...-Джеста здається перетрясло від думки про останнє коло.-Так ти мені не відповіла, що наробила такого? Мені бланк заповняти треба, та й ти не бійся вже, шо тєрять то га?- він поплескав дівчину по плечу та посміхнувся. Це було доволі боляче, наче її били сильніше та чимось важким.
-Я нічого не робила страшного...Я ніколи не вбивала і не кривдила людей. Це може бути помилка?-дівчина стала хвилюватись, подумати тільки, що може чекати її там.
-Коло визначається не нами, воно автоматично вибирається...Гхм. Ну автоматично короче. Тому, ех, прикро.-на обличчі свина з'явилась награна емоція печалю. Хоча йому було байдуже.-Чекай хвилин п'ять, за тобою от-от прийдуть. Пх.‐ той почав уходити.-Мала кіллерша.
З відходом Джеста паніка виросла ще більше. Вона почала смикати руками, але робила собі тільки гірше, залишав опіки на кистях. С кожною пройденою секундою вона розуміла, що все це серйозно і цього не оминути. В неї були спроби поговорити з іншими в'язнями, але ті тільки кричали. Та кричали так, що аж гидко ставало. І зрозуміло чому. Це місце де всі вони замкнуті назавжди. Вічне місце...Вічні муки.
Час тут йшов наче повільніше. Чи то так Берті здавалось, чи то так насправді, але через п'ять хвилин по неї прийшли.
Десь неподалеку було чутно чиїсь свист. Це був черговий свин який з радістю наближався до неї. Цей трохи відрізнявся від минулого. В нього щось випирало за спини, під будівельним жилетом.
-Ну привіт, хрю. Я Лайр, приємно зустріти таку зірку пекла. На десяте коло рідко хто попадає. Останній раз був...-свин задумався.-Сьогодні з ранку.- кажучи це, істота звільняла її від кайданів, а потім як схопив за руки та повів за собою.
-Ні-ні-ні, зачекайте, це помилка! Я справді не робила нічого страшного...-зараз Берта відчувала себе як інші в'язні які кричали на все пекло. Їй також хотілось кричати, але свин навіть не слухав її, продовжуючи свистіти с полу заплющеними очима. До поки позаду них не почувся аж занадто гучний крик, що змусило його повернути голову ( від інтересу ).
-Прошу, ні, не треба! Я не знав що роблю, я-я-я вибачився потім перед нею! Господи, прости мене...Хтось святий допоможи, я не хочу вмирати ще раз!-такі слова казав один чоловік з кудрявим волоссям коричневого кольору. Його тримали за руки і ноги відводячи до кровавої річки з плаваючими черепами.-Прошу, дайте шанс, я виправлюсь! Якщо ти є, допоможи мені, я знаю що ти чуєш і бачиш мене, допомо....-тіло кинули у киплячу річку де він аж за мить почав тонути. Берта прикрила рот рукою, вона ще не бачила чогось гіршого своїми очима.
-Ай не зважай, наказують піди цього. В пеклі теж правила свої є. Тут...-щось Лайр заговорився і сам це помітив. Адже в мить замокнув і почав йти далі, поки вони не дійшли до якогось темно кутка, де нікого не було. Його прикрашала павутина та руки які світилися червоним сяйвом. Істота кинула в самий кут дівчину і вже зовсім не веселим голосом спитав:
-Чуєш, дівко, хочеш відчувати муки двадцять чотири на сім без зупинок у страшному місце де тобі ніхто не допоможе?
У Берти пересохло в горлі.
-Ні-ні...Для цього щось...Щось треба?- обережно запитала вона.
-Ні? Значить слухай сюди.
