Берта вперше була здивована тому, що її налякала свиня. Та ще й така, що менша за неї зростом.
—Слухай сюди, якщо не хочешь тут пробути вічність у муках, дай мені одне насіннячко таке..Гхм..Отаке.-він дістав з кишені малюнок з зображенням чорних цяток. Воно було чимось схоже на насіння соняшника, але значно більше і чорніше.
—Що це?-дівчина почала вставати з кам'яної підлоги та брати цю картинку в руки, розглядаючи її. Вона розуміла, що попереду чекає тільки біль, якщо тя істота не отримає чого хоче.—Я не пам'ятаю, що це за насіння. Росскажешь?-вона була розумною дівчиною і все прекрасно розуміла. Ніякого насіння у неї не було, бо яка нормальна людина тримає це з собою по дорозі до коледжа? Цим питанням задавалась і вона сама. Хоча розуміла, що хоч брехати і погано, але в таких ситуаціях, коли від брехні залежить твоє життя, то можна піти проти правил.
—Не пам'ятаєш? Дивна ти якась..-свин прижмурився, напевно він щось запідозрив.—Ну ладно, сідай.-Лайр показав копитом на два камінчики біля стіни. Добре, що стіна велика була, їх ніхто не побачить. —Значить слухай. Колись, дуже-дуже давно. Ну прям дуже. Тебе ще не було, мати твоєї не було, бабусі, прабабусі, ой, та взагалі майже нікого не було. Тільки містечко однісіньке на землі. Я б навіть сказав село. І не таке як..
—Село? Одне на всій планеті?-поцікавилась Берта, адже його розповідь здавалась їй брехнею і дивиною. Хоча, чому дивуватись, коли ти вже у пеклі?
—Не перебивай мене! Ну от..Що за створіння ти таке, з голови думка вилетіла..Так, про що я там..А, так от. Село було таке. Маленьке-маленьке. Там таких як ти..-Лайр мав на увазі людей.—Жило з декілька десятків. Ну може десятків п'ять. Плюс мінус так. А місце то було...Ой яке! Зелене все таке, дерева цвітуть, все таке чисто, сонечко ясно світить, а що цікаво от? Так це те, що з цих квітучих дерев можна було плоди їсти. От скажи, підійшла б ти так на вулиці своїй і з'їла б вишню з дерева?
Берта не задумуючись відповіла:
—Звісно ні. Її ж помити треба. Та й перед цим дізнатися треба чиє те дерево. Бо..-її перебив свин.
—Ой ну я поняв. Могла б просто “так” або “ні” сказати. В містечку тому не було такого. Там не бактерій не існувало, нічого. І от коли створено було все це, сказала одна:
"Любіть ближніх своїх, робіть, так як серце каже, але лиха не творіть. Я дам вам все, що треба вам і все що заманеться."-він задумався, наче згадуючи, що було далі.—І жили собі ці люди без хвороб і горя, поки не йшов час. А як пройшло його багато, так і біда прийшла. Серед дерев тих було одне особливе. Воно нагадувало щось неймовірне...Плоди його наче золоті були, а смачні які..Ну просто до жаху смачні. І як ти зрозуміла, то не всі жителі хотіли, щоб то дерево було їхнє спільне.
