З цього й почалась наша велика і довга-довга подорож додому. Читаючи наступні частини, можливо, хтось впізнає себе у деяких персонажах. Може, Ви б вчинили десь як Берта, або Лайр, чи взагалі як персонажі, з якими Ви ще незнайомі?
У будь-якому випадку, нам треба продовжувати, бо недоросказана історія-це найбезглуздіше, що може бути у світі історій.
Біле світло осліпило Берту. Вона трохи прикрила рукою свої смарагдові очі, точнісенько як зробив і її напарник, тільки-но закрившись копитом.
-Ну і ну. Ото засвітило.-трохи здивувався Лайр після чого потрохи прибирав копито, та прийнявся ширше відкривати двері.-Заходь давай, чи як?
-Куди?!
Звісно Бетті була в розпачі, бо за дверима нічогісінько. Все біле-біле. Барв неначе зовсім не було. Ні тобі підлоги ні стелі. Дівчина простягнула руку вперед. Прихолодно..
-Я не піду туди, там нічого нема. Можеш піти перший?
Лайр незадоволено зітхнув і попрямував всередину. Тільки крок ступив і.. Берта подих затамувала. От-от впаде ж!
-Ти довго там стояти будеш?- свин підняв густу брову. Він і справді стояв в пустоті, хоча під його ногами тільки біле сяйво і все.
-Як ти це..-Берта переступила і доторкнулась кінчиком ноги цього
" нічого". Дійсно, вона не впала. Тоді вона наступила повністю, а потім другою ногою і все. Двері бару за її спиною гучно зачінились. І зникли.
-Здогадуєшся де ми?-друг поклав руки в боки оглядуючи пустоту.
-Звідки мені знати? Це дуже дивне місце. Все як у ві сні..Може я і правда сплю, хоч би це було все так. Яка маячня все це.-вона зі смутком дивилась на свої обпечені від тих пекельних камінь руки. Та хіба ж у ві сні будешь таку біль відчувати? Її лякало справжність всих цих речей.
-Чесно кажучи, я думав, що після пекла тебе не здивує якась там пустота.-хмикнув Лайр та байдуже глянув на подругу.
-Хочеш я теж тобі чесно дещо скажу? Я весь час думала, що це сон. І зараз я так думаю. Я все чекала на закінчення сну, але чому він не наступає? Це все не можливо, цього не існує. Ти...Не можуть свині говорити.
-Але я говорю.
-Бо ти не справжній. Ні-ні...Я думала що скоро прокинусь десь у ліжку вдома. Але ж що було до цього?...Я нічого не пом'ятаю. -настав момент, коли дівчина подумала, що зійшла з розуму. Її так сильно це бентежело, що і сама не помітила, як сіла на "ніщо", немов на підлогу. Але і зараз вона чекала, коли прокинеться. Кожна секунда здавалась вічністью. С кожною секундою в неї лилась гірка сльоза по щоці. Берта відчувала так багато всього, що слів не вистачало описати кожне почуття. Але один з найголовніших -був страх.
-Агов.-Лайр обережно постукав її по плечу. Дивно, адже тут біль не відчувалась так сильно як там, у пеклі. Це означало, що вони вийшлі з його рамок.-Невже ти збираєшься просто сидіти і плакати? Звісно ти можеш ридати у будь-який час, це твоє діло але..-він глянув на копито, немов там був наручний годинник.-Час йде. І сидіти без діла це найгірше що можна робити. Точніше НЕ робити. Якщо ти хочеш додому, ти маєш довіритись мені. Я ж довірився тобі.
-Цікаво, з чого б це ти мені віришь. Ми знайомі десь годину, не більше.
-Ти забула про нашу умову?
"Точно, насіння..."- згадала Берта.
-В мене нема вибору, точно, як і в тебе зараз.
Посидівши ще з секунд п'ять, русоволоса почала вставати. Здається вона вважала Лайра правим. Це не закінчиться, поки вона не закінчить все сама. Треба діяти, її майбутнє у її руках.
-Ну це вже добре. Так, де мої вогники...-Лайр почав стукати по кишенях камбінезону, а потім витяг звідси невеличкий папірець і найголовніше. Вогники. Це були такі чорні горошини схожі на вуголь за формою, а розміром з виноградину. На них було видно яскраві лінії плам'яно-червоного кольору, які нагадували вогонь.
Берта мовчки спостерігала за цим. Їй було цікаво, але питати вона не наважилась, може її друг зараз сам все пояснить?
Свин розгорнув білий папірець на якому були намальовані гори, земля, небо. Це було схоже чимось на карту, зверху якої старовинним почерком було написано:
<<Баверлін>>
-А ну, потримай карту.-він всунув в її руки папір і став роздумливо ходити по пустоті, а Бетті, щоб не залишитись на самоті, ходила по його п'ятам.
-Слухай, а не поясниш, що ти робиш?-дівчина все ж таки не витримала, адже Лайр безглуздо ходив з тими вогникамт і нічого не пояснював.
-Дивись-но.-нарешті він відізвався. Свин виставив перед собою копита та став розтирати між ними вогники. Вони стали перетворюватись на попил який сипався вниз, а з нього йшов пар. Чим більше ставало цього сірого порошка, тим краще ставало все видніше.. Скоро, перед Бертою і Лайром стала ледве виднітися довга, але вузька річка. А на ній човник.-Вогники допомогають відображати деякі речі в цьому світі. Не на довго, але нам вистачить.-плюхнувшись у човник, потім він запросив і Бетті, яка все ще з недовірою дивтлась на все це.
-Зачекай, світом? Тобто це не просто пустота?
-Звісно ж ні. А ну тримай карту переді мною.- свин взявся за весла.-Зараз ти сама будешь впевнена в цьому.
Телеграмм канал про книгу:
https://t.me/merrysbookinwatpad
