10. Ти не можеш...

20 3 0
                                    

День плавно перетікає у вечір, розмови не вщухають, адже є так багато історій, якими хочеться поділитися. Ще не почало смеркатися, і люди ловлять останні за цей день промені світла та насолоджуються.

Намджун лінивий, розімлілий, мов горгулья, що пригрілася на сонці — такий же небезпечний, тремтливий і вродливий. Джин постійно повертається до цього чоловіка поглядом, іноді ловить погляд у відповідь і знову бентежиться, а той мружиться вдоволено.

Чонгук із Техьоном виглядають інакше, вони обмінюються швидкими поглядами, як пострілами. Обидва ці постріли стікають кров’ю всередині, але вперто ловлять очима один одного. Вони майже не розмовляють.

Хосок і Йонджун як мастило для цього складного механізму із шести людей. Самі того не розуміють, але вони спрямовують бесіди, жартують та втягують у розмову кожного зі своїх друзів.

Техьон насолоджується вечором, адже не так часто випадає можливість відпочити і провести час із друзями. Він відпускає себе, дозволяє радості та затишку обволікати себе та закутати теплом. Він усе ще трохи злиться, або ж навіть хоче злитися на Сокджина, але в нього не виходить. Джин справді чудовий, і нічого він Техьонові не зробив поганого. Приємний співрозмовник, розумний, кумедний і… дуже вродливий… він, мабуть, дуже підходить Чонгуку. На якого неможливо не дивитися, і Те дозволяє собі й цю маленьку та гірку радість тільки сьогодні, а потім вистачить. А Чонгук дозволяє собі більше. Він звертається до Техьона часто в розмові, називає того «Те», хоча Техьон і не дозволяв! Від цього м’якого «Те» в Кіма в животі немов пружина стискається і розжарюється від тиску, обдає зсередини жаром і обпалює.

І Чонгук теж палає від бажання торкнутися. Це так смішно — він горить, але такий спокійний, сидить, усміхається, розмовляє і сміється. Чонгук і сам здивувався б, тільки він для себе вже все вирішив. Усе відбувається надто швидко, такі несподівані й сильні емоції вибили його з колії, але Гук зібрався і тепер упевнений у собі, знає, чого він хоче. Брат на першому місці, це не обговорюється, але й Чонгук заслужив трохи на особисте щастя. І він хоче цього, ось воно, щастя, сидить менше ніж за метр, стискає довгими пальцями палички для їжі; жестикулює, подзвінкуючи численними браслетами; сміється і морщить ніс; відкидає неслухняне волосся з очей, але вперті пасма повертаються. Чонгук не знає, чи заслужив він Техьона, але він його хоче.

Намджун спостерігає. Він уже зібрав у голові картинку, і йому подобається те, що вийшло. Із цікавістю та інтересом натураліста Кім-старший стежить за Кімом-молодшим та Чоном. Вони такі очевидні, що хочеться розсміятися, але Джун стримується, не треба псувати гру. Це справді схоже на гру — робиш ставку на свого фаворита й чекаєш, коли той дійде до фінішу.

Виграш, у даному випадку — це момент, коли лідер розуміє, що раніше він нічого й не розумів, а безбожно тупив. Намджун дуже хотів би цієї миті бути поруч, щоби просто насолодитися картиною. «Які довбойоби, бережи мене Ра…» — стогне Кім і йде вмикати освітлення, адже вже темніє.

— Намджуне? Ти щось сказав? — Джин не зовсім упевнений, чи правильно він почув.

— Та я сам із собою, не зважай, Джині.

— Сокджин чи Джин.

Ох, Джину дуже подобається, як звучить його ім’я в устах Намджуна, але вони перший день знайомі, а в Джина, як ми пам’ятаємо, проблеми з довірою.

— Добре, Джині.

— Ти знову так мене назвав, — Сокджин хмуриться і трохи червоніє.

— Так. Мені так більше подобається.

Незворушний змій Намджун іде вмикати освітлення, а Джин залишається і не знає — злитися йому чи прийняти холодний душ, тому що він уже весь почервонів від збентеження.

Старший Кім повертається, і із цим теплим та неяскравим світлом атмосфера стає ще затишнішою, та вона якась зваблива, наштовхує на божевільні думки та вчинки. А може, це алкоголь, а не освітлення. Намджун плескає в долоні і привертає увагу:

— Час м’яса! Те, принеси, тазик у коморі маринується.

Техьон бурчить «експлуататор», але піднімається і йде до будинку.

Намджун ще не закінчив. Він чекає, поки молодший сховається за рогом будинку, і м’яко та дбайливо додає:

— Чонгуку, будь ласкавий, допоможи Техьону, м’яса багато, а цей рагуль сьогодні все впускає.

— Звісно, хьоне.

Чонгук допоможе. Чонгук дуже любить допомагати, так. Він встає і прямує в бік, куди втік Техьон.

Хосок із Йонджуном, як і весь день, базікають і, порадівши майбутньому м’ясу, повертаються до розмови. А Джин трохи хмуриться та спостерігає за надто задоволеним Намджуном. Якийсь він підозрілий, той Намджун.

— Ти такий підозрілий, Намджуне, — озвучує свою думку Сокджин. — Чи варто мені піти за ними та допомогти?

— Джині, ви із Чонгуком друзі чи пара? — містер Кім, майстер уникати відповідей.

Джин мало не подавився повітрям. Пара? Що за абсурд!

— Ти п’яний? Чонгук мій найкращий бро форева. Кукі — мій любий зайчик, і я не дозволю втягувати його в якісь твої ігри.

Сокджин трохи сердиться, його очі темніють і звужуються. Намджун вражений. Він не сподівався, що Джин може бути таким. Зараз перед Кімом стоїть впевнений у собі чоловік, який готовий захищати своє, а не солодкий Джині, який так полонив Намджуна своєю м’якістю. Цей новий Сокджин змушує остаточно втратити голову.

— Джині… — низько і хрипко. Намджун присувається ближче. — Тепер я справді трохи п’яний. Я не граю в ігри, хіба що трохи, але повір мені, я нікому не бажаю зла. Наскільки ти уважний? Невже не помітив, що між цими двома щось відбувається?

— Я не сліпий.

— Давай поговоримо про це іншим разом? Тільки прошу тебе, не заважай їм.

***

Чонгук заходить у відчинені двері і йде на звуки метушні в глибині невеликого будинку. Техьон стоїть спиною до нього й оглядає невелику кімнату, це, очевидно, комора, що зберігає чарівний тазик із м’ясом. Тьмяне світло від малопотужної лампочки, але його вистачає.

Техьон повертається на шум і здивовано скидає брови, але відразу знову набуває звичайного для цього вечора погляду — порожнього й незацікавленого.

— Чому ти тут?

— Намджун відправив допомогти тобі. Ти, виявляється, дуже незграбний сьогодні. Чому, Те? Ти переживав через щось?

Звідки ця сміливість, Чонгуку? Чон спробував би знайти джерело цієї сміливості в собі, але йому начхати, насправді. Їх розділяє трохи більше ніж півтора метра, і це страшенно багато, Чон робить крок. Техьон ледь помітно здригається і робить крок назад. Ще крок уперед і синхронний назад. А ось і перемога — Техьон упирається спиною в стіну, Чонгук перекриває можливість втечі.

— Що ти робиш? — у Техьона в роті пересохло й голос трохи хрипить.

— Нічого. Ми спілкуємося.

Чонгук робить ще крок, а Техьон не може, і тепер між ними… та майже немає простору між ними. Вони ділять одне повітря, якого катастрофічно мало, й обидва глибоко дихають.

— Ти не можеш…

— Але я можу.

Чонгук охоплює долонею правої руки шию Техьона під підборіддям. Він відчуває, як кадик Те штовхається в долоню, коли той ковтає. А Техьон не може рухатися, такий Чонгук зачаровує, такому хочеться підкоритися і дозволити йому… але Чонгук сам собі дозволяє. Він зухвалий такий, трохи відчутно стискає шию і веде долонею вниз; великим пальцем проводить під щелепою і огладжує кадик, той знову сіпається. Гук дивиться в очі невідривно, а Техьон уже тоне в такій знайомій безодні. Він облизує пересохлі губи, і погляд Гука миттєво фіксується на губах, він шумно видихає прямо в лице Техьона, майже гарчить: «Те…» — і зминає його губи, а Техьон стогне низько в рот Чонгука й подається ще ближче; заривається в м’яке волосся на потилиці, а іншою рукою стискає футболку на талії. Жодної ніжності, тільки взаємний голод. Чонгук вилизує губи Те, мокро обводить лінію губ язиком, штовхається в чужий рот і зустрічає такий же жадібний язик Техьона; той стогне хрипко й подається трохи назад, охоплює язик Чонгука губами й робить пару тягучих рухів уперед і назад, посмоктує та облизує. Чонгука криє від такого Техьона, бажання туманить, на вулиці друзі, але плювати, і він підхоплює Кіма під стегна, той схрещує ноги на попереку Гука і притискається ще тісніше; Техьон теж збуджений, через м’яку тканину домашніх штанів Чонгук відчуває його стояк так само, як і свій, який так болісно впирається в джинси; він штовхається стегнами і треться членом об член через шари тканини, й обидва стогнуть у рот один одному, ковтають ці стогони. Техьон нишпорить руками, дряпає потилицю, стискає плечі; Чонгук віддаляється, припадає до вигину шиї та охоплює смагляву шкіру губами, всмоктує, кусає, зализує укус, а Техьон хрипко скрикує, стогне й сам треться, ловить хвилі задоволення, від яких трусить і Чонгука. Вони цілуються мокро, жадібно, до болю кусаючи губи, і вже не збагнути, де чиї руки.

З вулиці лунає дзвінкий сміх Сокджина, і Техьона наче батогом по голій шкірі жалять — він відштовхує Чонгука, мало не падає, очі широко розплющені, їх заповнює біль, сором і страх.

— Не підходь, — шипить і витирає губи. — Не підходь до мене ніколи, чуєш?

— Те… — Чонгук важко дихає, він розгублений і не розуміє.

— Пішов до біса, Чонгуку!

Техьон загнаним звіром задкує до дверей, розвертається і вилітає надвір, а Чонгук стоїть, стискає кулаки й намагається віддихатися. Якого хріна?

***

Техьон вривається у свою половину будинку, він ігнорує здивовані погляди Сокджина та Намджуна. Зачиняє двері, привалюється спиною і сповзає вниз. Охоплює голову руками і втикається чолом у коліна, важко дихає і ненавидить себе за те, що ловить флешбеки події: Чонгук охоплює його горло, і від долоні на голій шкірі по тілу розливається жар; Чонгук присувається неприпустимо близько, і Техьон відчуває його дихання на обличчі, нутрощі скручує від такої близькості; Чонгук стогне і впивається в губи поцілунком… хаотичні дотики, немов безладний танець, губи, зуби й руки всюди. Але це не правильно! Як він міг так вчинити з Техьоном? Як міг так вчинити із Сокджином…

Техьон стогне, піднімає голову й кілька разів б’ється потилицею у двері.

— Хто там? — лунає з того боку.

Кім підскакує і тупо витріщається на двері. От чого він приперся? Трясця, м’ясо… М’ясо не приніс.

— Хьоне, я скоро повернуся, візьми м’ясо сам.

— Лади. Усе в порядку? — запитує з того боку Намджун.

— Все чудово, зараз повернуся.

Не чекаючи відповіді, Кім-молодший розвертається і йде до спальні. Його будинок дуже яскравий: кольорові меблі, купа дрібничок на полицях, різнобарвні подушки та картини місцевих художників. Те любить свій будинок, він зараз залишився б тут, закопався б у затишні клаптеві покривала й не виходив би нікуди. Збудження відпускає, і Техьон сповнюється злістю. На себе, на Чонгука, на всю ситуацію загалом. Він намагається навіяти собі думку, що Чонгук не вартий переживань — він просто мудак, який прийшов зі своїм хлопцем і цілувався з іншим. Це просто чудова ідея — сприймати Чона як хтиву й невірну худобу. Тепер Те буде шкодувати Джина, який йому подобається, але Техьон теж мудак, який дозволив цьому статися, і досі відчуває смак Гука на своїх губах.

Він із силою відчиняє шафу, і від ривка на голову падає коробка із черевиками.

— Сука! Блядський ти Чон Чонгук! — хапає коробку, що впала, і жбурляє вбік. — Ненавиджу, чортів мудак! Провалилися нахрін зі своїми губами.

І даремно знову про губи згадав. Техьон здувається, спалах агресії минає. «Гаразд, — думає, — Чонгука-скотину легше пережити, ніж просто хорошого, але чужого Чонгука».

Те перевдягає штани, на яких предеякулят залишив мокру пляму на паху. Змінює і білизну. У ванній кілька разів хлюпає собі в обличчя холодною водою і вирішує вийти до друзів, адже було б дивно, якби він не повернувся. Чонгука бачити зовсім не хочеться, дивитися у вічі Сокджину не хочеться ще більше. Техьон якось загладить провину перед Джином, хоча поки й гадки не має, як це зробити.

Техьон повертається і, махнувши рукою на запитливі погляди та буркнувши «зателефонувати треба було», сідає подалі від Чонгука й кутається в кардиган, прихоплений із дому. Цей мудак залишив яскраву пляму на вигині шиї, що налилася кров’ю, і не вистачало ще, щоб інші помітили. Засос горить і посилає хвилі тремтіння по хребту, але Техьон ігнорує флешбеки, що накочують, і вперто не дивиться на Чонгука, який пропалює поглядом.

Той, зовсім безсоромний, свердлить своїми чорними очима, злиться, аж жовна грають, штовхається язиком у щоку. Досі не розуміє, що сталося, Техьон відповідав із таким самим бажанням і, як за клацанням, відштовхнув і послав. Чонгук не тупий, і він упевнений, що щось не так, але поки що не розуміє що саме. Гук вирішує дати Кіму спокій, той надто збуджений, і відкласти з’ясування цієї хріні на потім.

Сокджин і Намджун сидять поруч, вдають, що захоплені бесідою, і поволі дуже таємно стежать за напруженими хлопцями. Джину цікаво:

— Ти думаєш, вони…

— Не встигли б, але щось сталося.

— Коли це почалося?

— Та першого ж дня, як Чонгук приїхав. У них там був момент в участку, коли Чон ударив Техьона.

— Що?! Якого хліба? Я нічого про це не знаю!

— Оу… пробач, спойлер, — Намджун від такого обуреного Сокджина преться. — Не питай його, хай сам розкаже. Якщо я маю рацію, а я завжди маю рацію, то твоєму зайченяті скоро стане складно тримати все в собі, і тоді готуйся. Я дуже сподіваюся, що ти поділишся інформацією, таки друга зацікавлена особа — це мій пиздюк, і його добробут мене турбує найбільше.

— Що ж, містер «я завжди маю рацію», як не менш зацікавлена сторона, ми подумаємо, чи варто взагалі ділитися інформацією.

— Подумай, Джині. Я хотів би, щоб ти зі мною розділив… мм… розмови та думки щодо наших ідіотів, — Намджун майже муркоче, як кішка, велика така, небезпечна кішка.

А Джин у броні під назвою «невдалі тривалі стосунки», і він не ведеться. Може, він і сповнений невпевненості та комплексів, але зараз він намагається повністю змінювати своє життя і ставлення до всього, так що детективу Кіму нічого не світить. Детектив Кім посперечався б із цим, але не забігатимемо вперед.

***

Залишок вечора минає спокійно.

Сокджин розкритикував рецепт маринаду м’яса від Намджуна, а той здуру зізнався, що купував готове, за що був майже проклятий Джином до сьомого коліна, тому що: «Ти збожеволів?! Не смій більше ніколи так робити, тупий ти мужлан! Ти в печері виріс і звик до відходів? Не думай ще хоч колись торкатися м’яса, поки я живий».

Намджун остаточно закріпився на думці, що він готовий викопати, видовбати в скелі цю печеру, дати Джину палицею по голові, потягнути всередину й завалити вихід на тиждень, щоб нікуди не подівся.

Сокджин щось таке відчув і, про всяк випадок, вирішив триматися подалі від цього чоловіка, який про щось мрійливо задумався і кидав нечитані погляди.

Уся ця м’ясна метушня трохи підняла настрій Чонгуку, який завжди захоплювався такими контрастними переходами від чарівного та м’якого Джина до Джина «я задушу тебе зв’язкою сосисок». Техьон теж трохи розслабився і навіть розсміявся від виду неймовірно розгубленого Намджуна, який завжди «я крутий, я охуєнний, схиліть коліна всі».

Майже о десятій годині вечора всі розходяться та роз’їжджаються, завтра робочий день; Чонгук планував пошукати житло; Джин зустрічається з Юнгі, і слід підтвердити час; детективи, Хобі та Йонджун заступають на зміну. Усім потрібен відпочинок, цей день підкинув багато думок, які треба обміркувати.

Кохання і качечкиWhere stories live. Discover now