Повернувшись до вже набридлого готелю, Джин лежить на своєму ліжку зі смартфоном і домовляється про час зустрічі з Мін Юнгі. Це так хвилююче! Сокджин любить творчих людей і теж вважає себе трішки творчою особистістю. Зазвичай подібне притягує подібне, але сьогодні Джин притягнув до себе тільки хижий погляд обсидіанових очей одного нахабного детектива. Сокджин пирхає і відмахується від цієї думки, адже як примагнітився, так і відмагнітиться, а Джину не цікаво, хоч і крапельку приємно.
Чонгук приймає душ, він всю дорогу про щось думав, хмурився, але мовчав, а Джин прислухався до слів цього варвара Намджуна й до Кукі не ліз із розпитуваннями. Захоче — сам розповість, адже завжди так було. У Сокджина є деякі здогади на тему «Чонгук і Техьон: біба й боба — два довбойоба», але він поки не готовий їх озвучувати.
Чонгук виходить із душу розпатланий, рум’яний, у футболці на кілька розмірів більше й у домашніх штанах. Валиться на ліжко й теж починає тикати в телефоні.
— Кукі, як гадаєш, може, нам дім пошукати, а не квартиру?
Джину сподобалася ідея власного простору, де можна вирощувати овочі, фрукти та трави. У них із Чонгуком, звичайно ж, не спільний бюджет, але жити вдвох і справді зручніше. Особливо, якщо знайти будинок, ось як у Намджуна з Техьоном. Вони обидва дуже непогано заробляють і можуть собі дозволити. Послуги Чонгука мають попит, він чудово виконує свою роботу й без шкоди для банківського рахунку може дозволити собі невелику перерву. Кафе Джина було досить популярним місцем і приносило відмінний дохід, і він теж може спокійно оформлювати нове кафе без особливого поспіху.
— Запав на ідею власного саду? — хмикає Чонгук, який добре знає свого бро.
— Так, гадаю, так. Що скажеш? І ми ж не говорили про довгострокові перспективи. Я хочу залишитися і жити тут. Хобі поряд, а в Пусані мене нічого не тримає. Але Чону може й не бути тут, що думаєш, Гуку?
Чонгук розмірковував над цим. У рідному місті його теж нічого не тримає, працювати він може хоч у туалеті готелю. Це, звичайно, перебільшення, але Гук справді ні до чого не прив’язаний, то чому б і ні.
— Джині, я не проти, живімо тут. Ти моя єдина сім’я, доки до нас не повернеться брат, тоді нас знову стане троє. А поки батьки змирилися, цілком щасливо живуть в Америці й повертатися не збираються. Хочеш будинок? Давай пошукаємо будинок чи щось на кшталт того.
— Ти в мене такий чудовий, зайченятко моє.
Сокджин підвівся зі свого ліжка, сів поруч із Гуком і стиснув його щоки.
— Кукі, ти ж знаєш, який ти чудовий?
— Угу, — важко говорити, коли твої щоки стискають чужі руки.
— Так, ти чудовий. І дуже вродливий, і розумний, і цікавий. Може, тобі знайти когось? Нове життя, нові люди, розумієш?
Так, Джин не стримався, він не хотів порушувати тему особистого, але він дуже переживає за Чонгука, адже той протягом останнього року мав лише випадкові зв’язки на ніч із дівчатами чи хлопцями, у нього взагалі не так уже й багато досвіду саме в стосунках. А в Джина за спиною довгий та невдалий роман. Джин готовий захищати Чонгука від усього й не готовий віддавати друга в перші незнайомі руки. Це він зараз про Техьона подумав, у разі чого.
Чонгук застогнав і закотив очі, прибрав від обличчя руки Джина, а у вухах глибокий і хрипкий голос зривається: «Пішов до біса, Чонгуку!».
— У мене є ти, скоро приїде Бу, і все взагалі буде чудово.
Сокджин сховав смуток за м’якою усмішкою. Як він міг забути про Бу — подушку-обіймашку із чужим. Джин не в курсі, чому з усього асортименту милих анімешних подушок його Кукі вибрав це дивне, але Гуку треба обіймати щось уві сні, він купив Бу. Йому тоді стало шкода, адже ці немилі подушки ніхто не купував, вирішив, що забере одну додому, і забрав. Бу їде в основному багажі, і Чонгуку доводиться самому справлятися зі своїми проблемами зі сном.
— Добре, Кукі, як скажеш. Я спати, втомився, і завтра в мене зустріч із Мін Юнгі, я так хвилююся. Не засиджуйся, доброї ночі.
— Доброї ночі, Джині.
Погасивши світло, кожен улаштувався у своєму коконі. Джин заснув практично відразу, а Чонгук, немов за новонабутою звичкою, ще повертався і думав. Заплющивши очі, він покручував знову і знову їхній із Техьоном поцілунок. Невже це сталося насправді? Може, Чонгук придумав це все? Це відчуття теплого дихання на обличчі; ці жадібні губи та низькі стогони, які хочеться пити вічно; сильні руки, що зариваються у волосся і дряпають шию короткими нігтями; неможливе тертя між тілами. Це не може бути вигадкою, адже Гук пам’ятає смак губ. І пам’ятає, як це все, ніби по клацанню, закінчилося, ще злість пам’ятає і образу в очах Те. Чому? Може, той не вільний? Може, він взагалі просто знущається із Чонгука? Такі дивні ігри. Біполярочка? Чонгук випльовує в подушку глухий сміх, треба заспокоїтися і за можливості просто поговорити із цим незрозумілим Кімом. Прийнявши таке рішення, він провалюється в сон і не бачить снів, тільки тривожність не відпускає навіть уві сні.
***
Сокджин прокинувся о восьмій ранку в прекрасному настрої. Чонгук сопів у своєму ліжку, такий кумедний, обіймав зім’яту ковдру і трохи хмурився уві сні. Джин тихенько зібрався, умився, почистив зуби й попрямував назустріч новому дню, який обіцяв знайомство з новою, цікавою людиною.
Приїхавши на таксі в кафе, він спустився, відчинив вікна, щоби приміщення провітрилося, оглянув усе із задоволенням і вирішив посерфити в інстаграмі в очікуванні Мін Юнгі. Час зустрічі майже настав, і Джин вийшов на вулицю та почав чекати. Натрапивши на своє відображення у вікні, він почав нервувати. Хіба так має виглядати серйозний бізнесмен, який має намір найняти серйозного художника для серйозної роботи з оформлення кафе? Сокджин бачив у відображенні хлопця в рожевій толстовці, блакитних джинсах, у руці смартфон із новим чохлом-кексиком, і хлопець цей не сказати, щоб зовсім не подобався. Джин думає, що він об’єктивно себе сприймає, так, він чудовий кулінар та кондитер, а зовнішність ну так собі. Джин не подумав, що він має показати серйозне ставлення до роботи й цим зацікавити Юнгі. Звичайно, вони дуже тепло поспілкувалися, але Юнгі міг просто підлаштуватися під стиль Джина, щоби показати зацікавленість. Окей, добре, Джин повинен постаратися справити дуже хороше й серйозне враження на Міна — з толстовкою нічого не вдієш, а під нею футболка з покемоном, і це не краще, а ось чохол із телефону потрібно зняти. Кивнувши самому собі, Сокджин сховав чохол у кишеню і залишився на вулиці чекати.
***
У не менш чудовому настрої прокинувся і Юнгі. Його квартира знаходиться на п’ятому поверсі ненового будинку, але район цілком пристойний. Великі вікна в підлогу на всю стіну стали вирішальним фактором у виборі житла, адже світло для художника дуже важливе. Юнгі ніколи не закривав штори, він любив сонце, любив, як грає світло на затишних та різноманітних меблях у спокійних кольорах, любив свій дім. Штори закрилися лише одного разу, і це було зовсім недавно, коли Юнгі планував більше ніколи не залишати квартиру після несподіваної зустрічі із Чиміном. Нервовість відпустила всього кілька днів тому, а гарний настрій надала продана картина «Поцілунок», яку Мін написав у пориві раптового натхнення. Вузькі кола, у яких знали нашого художника, трохи розширилися, і навіть потенційного покупця довелося обирати, адже охочих було кілька. Звичайно, це додало очок у скарбничку радості Мін Юнгі, можна навіть не працювати цілий рік, а то й довше (ненав’язливий натяк на крутість мистецтва Юнгі), але працювати хотілося, і пропозиція Сокджина припала дуже до душі.
Й ось він, Мін Юнгі, паркується неподалік місця зустрічі, залишилося тільки пройти метрів 150, і зустріч відбудеться. Перед поїздкою Юнгі просто вбив у навігатор адресу, і не особливо пильно дивився, куди він їде. А Юнгі тут, виявляється, уже бував, тааак… Він щось таке пам’ятає, коли пронісся кулею від відділку. О, а ось і відділок, Юнгі навіть трохи пригальмував і подумав — а чи дуже буде грубо з його боку, якщо він прямо зараз розвернеться і звалить назад до машини на надзвуковій швидкості? Швидше за все, це буде грубо, та й не професійно. Юнгі глибше натягнув капюшон толстовки і швидким кроком, орієнтуючись лише на маршрут у телефоні, який стискав двома руками, поспішив на місце зустрічі. Юнгі майже врізається в хлопця, що стоїть на тротуарі.
Так, Джина мало не збиває з ніг якийсь перехожий — той іде, вирячився в телефон і не дивиться на всі боки та під ноги; з-під кумедного капюшона з кумамоном обличчя не видно.
— Гей, обережніше. Ви так і впасти можете, — Джин м’яко притримує хлопця за плечі.
Той кидає на Сокджина трохи дикий погляд, відступає на крок і кланяється у вибаченні:
— Вибачте, я захопився. Мені дуже шкода! — Юнгі майже тараторить і трохи нервово оглядається на всі боки.
— Вас хтось переслідує?
Джин із занепокоєнням оглядає метушливого хлопця, він виглядає так, наче біжить від чогось.
— О, ні, вибачте. Я просто майже спізнюся на зустріч. Гарного вам дня!
Юнгі майже відбігає вперед і так само не відриваючись дивиться в екран телефону, а Сокджин дивиться йому в спину й усміхається — він такий кумедний у цьому каптурі. Той швидким кроком пробігає метрів із двадцять, гальмує, оглядається і йде назад. Дещо нітиться і дивиться на табличку з адресою, потім на Джина, потім знову на табличку. Джин розуміє швидше:
— Мін Юнгі?
— Це я, звідки ви…
— Я Сокджин! Я на вас чекаю, — Сокджин намагався виглядати серйозно, професійно і привабливо.
Насправді ж він виглядав так, ніби в нього свербить ніс, взуття не за розміром і дико вузькі труси. Джин ховав усмішку, яка так і хотіла з’явитися, адже Юнгі виявився дуже милим; намагався прийняти позу людини, що усвідомлює свою значущість, переступав із ноги на ногу, не знав, куди подіти руки, і тому просто заклав за спину. З кишені зрадливо виглядав чохол-кексик. Такий собі похмільний сек’юріті банку на мінімалках.
Чому Юнгі останнім часом постійно доводиться соромитися? Він виставив себе цілковитим ідіотом, коли намагався підкотити до шикарного хлопця, а потім вдав, що не впізнав його. Та як його забути можна? Як можна забути це рожеве волосся, уїдливі очі та пухкі губи? Шкода, що не можна познайомитися вдруге, але вже нормально, а не в накачаному підступними коктейлями стані. Й ось ще зараз — виставив себе розсіяним дурником перед потенційним роботодавцем. Юнгі здається, що доля більше його не любить. Він вирішив постаратися не зганьбитися остаточно й набув зосередженого й серйозного вигляду.
Й ось стоять вони один навпроти одного, обидва серйозні, професійні професіонали, крутіші тільки яйця, хоча, взагалі-то, навіть поні виглядає крутішим за цих двох. Юнгі розуміє, що його черга говорити, він трохи струшується і максимально професійно видає:
— Я Мін Юнгі, я вас оформлятиму, — і дивиться так, оцінюючи, а в голові мавпочка б’є в тарілки.
«О, мати моя Мона Ліза, батько мій Да Вінчі, що я верзу? Він від мене відмовиться…» — Юнгі хочеться вскритися смартфоном.
— Це чудово, я дуже захоплений вашим мистецтвом, яке знайшов зовсім випадково. Я Кім Сокджин.
Джин захоплений, Юнгі такий піднесений! Йому хочеться заплескати в долоні і трохи їсти, але не можна. Потрібно тримати обличчя, яке триматися зовсім не хоче, а хоче усміхатися і, так, їсти.
Юнгі здалося, що в Сокджина сіпнулась щока й око, але він вирішив вирішити, що справді здалося, адже інакше треба було визнати, що це виглядало трохи загрозливо та страшнувато. Він розправив плечі і випнув підборіддя, думаючи, що виглядає як художній художник, який знає свою справу, який всякими серйозними мистецтвами займається. Загалом, дивився спідлоба, худорляві груди колесом гнув і постійно косився в бік поліцейського відділку.
— У такому разі, ходімо в кафе, люб’язний.
Думки про втечу із країни знову повернулися. Та що ж він за людина така, га? «Люб’язний» — це ось серйозно? Звідки він взагалі це слово знає? Бісове «Абатство Даунтон», ось звідки. Хочеться вдарити себе не подумки, а ось перед Сокджином, щоб він побачив, як Юнгі шкода, що він показав себе цілковитим ідіотом. Подумки він себе теж побив.
А Сокджин трохи тремтів перед таким високим створінням. Тремтів, але все-таки був трохи розчарований. Він був певен, що вони з Юнгі на одній хвилі, а воно як дивно все виходить. А може, це Джин так себе підніс у цій своїй рожевій толстовці? Але ж вона завжди приносила удачу, а тут якось не справляється.
Серйозний художник і серйозний наймач спустилися в кафе, а всередині Юні та Джині влаштовували мало не істерику з биттям посуду, походом до мами і вимагали перестати строїти дурня. Безрезультатно.
Вони ходили приміщенням із важливим виглядом і перекидалися фразами на кшталт — монохромізм додасть приміщенню глибини; кафе повинно буквально мати смак та кондитерський лоск; ми не опустимося до такого поганого смаку, як прованс; мені тут потрібні здобні та солодкі відтінки; нотки шебі будуть доречні. І решта така ж відверта нісенітниця. Вони навіть не розуміли один одного, але обидва пишнилися і демонстрували зацікавленість.
Юні та Джині всередині своїх ідіотських оболонок замовляли антидепресанти. Юнгі вже хотілося плакати від такої безглуздої зустрічі, що розчаровувала. Джин готовий був рвати на собі волосся від нерозуміння ситуації.
«Я відмовлюся… Я не зможу ось це ось усе…» — подумки нив Юнгі.
«Я відмовлюся… Ми не спрацюємося…» — так само стогнав Джин.
Так би вони й розійшлися — злі та розчаровані один одним, якби не щасливий випадок.
Мляво перекидаючись безглуздими фразами, два профі непомітно підбиралися до виходу, Джин розвернувся, і яскравий, милий і неймовірно няшний чохол-кексик випав із кишені. Настала дзвінка тиша: Джин дивився на кексик; Юнгі дивився на кексик; кексик лежав на підлозі й ніяк не збирався пояснювати цю незручну ситуацію та свою витівку. Юнгі перевів погляд на Сокджина, що порожевів вухами, йому не було чого втрачати:
— Миленько. У мене із Кумамоном, — і продемонстрував смартфон у чохлі- Кумамоні.
Джин уперше з початку зустрічі всміхнувся щиро та широко. Він підібрав кексик, надів на телефон, подивився на Юнгі, на його телефон і завив п’яною чайкою. Сокджин реготав до сліз, плескав себе по стегнах, ховав обличчя в долонях і тицяв у того пальцем. Юнгі не зрозумів, що трапилося, але сміх Джина був настільки заразливий, що він спочатку захихотів, а потім так само голосно засміявся.
Два хлопці стояли посеред порожнього приміщення і іржали так, що вікна майже тряслися. Джин розмахував кексиком, а Юнгі Кумамоном із веселим написом на пузику «Why? For the glory of Satan, of course!» (Аліекспрес, безсердечна ти сучка), яка й кинула Джина в сміхостерику.
Відсміявшись до гикавки, хлопці, перебиваючи один одного, з’ясували всі причини такої дивної поведінки та вирішили спочатку пообідати, а потім знову повернутися в кафе й обговорити все в нормальному стилі, а не ось це все, що було. Заодно з’ясували, що Юнгі взагалі не розуміється на англійській мові, і це заспокоїло Джина, бо хтозна.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Кохання і качечки
Mystery / Thriller- Руки, бляха, від нього прибрав, - підходить і з другої спроби скидає з Чонгука руку Борима. - Детективе Кім, якого фіга ти робиш? - гарчить Чонгук. - Мовчи, шльондро! - злісно шипить Техьон і повертається до порушника. - А ти вали звідси, доки я т...
