Кохання і качечки

17. Сьогодні ввечері

Нове життя, якого так прагнув Сокджин, не перестає приносити радість і задоволення. Його дітище, ідеальне кафе, уже готове відчинити свої двері для відвідувачів, але спочатку потрібно буде відсвяткувати відкриття в колі найближчих. Найближчі знаходяться через дорогу, і Джин міг би сходити та покликати, але натомість відправляє всім створену Чонгуком листівку-запрошення повідомленням. Запрошують також і Борима, який чудово попрацював та надав чудові квіти і вже розмістив їх у приміщенні.

Наполегливий Чонгук витратив масу сил і кілька тижнів, але знайшов чудовий будинок. Невеликий, з ідеальним плануванням для двох осіб, які цінують особистий простір. Загальна вітальня із суміщеною кухнею, а по боках розходяться сходи, що ведуть на другий поверх, де, немов дзеркальні відображення, знаходяться по три кімнати, просторі ванни та невеликі тераси. Маленький садок завершує ідеальність будинку. Друзі зняли його на два роки і вже трохи обживалися, тільки побутову техніку ще не привезли. Будинок усього за два кілометри від будинку Кімів, Чонгук не дивився спеціально, і Джин теж не перевіряв відстань, просто так збіглося, адже вони поки що не дуже добре орієнтуються.

***

У день відкриття всі стоять на вухах і не п’ють заспокійливі лише тому, що їх не можна змішувати з алкоголем. Йонджун і Юнгі перевіряють чи всі на місці, майже б’ються за право вибору місця для Джо, що вижив; переставляють стільці, хоча однакових майже немає, як і якоїсь системи; поправляють картини Юнгі. Джин орендував на пів дня кухню Намджуна й наготував солодких і солоних закусок, по будинку розлітався аромат здоби та затишку. Намджун на роботі тим часом сумував. Ще б пак, адже в його будинку був Джин, а Кім не міг спостерігати й розмовляти, торкатися, наче випадково, і бентежити двозначними коментарями, та навіть просто дивитися не міг, і це моторошно дратувало. «Сьогодні ввечері. Скажу, щоби більше нас не ігнорував, сьогодні ввечері…» — умовляв себе Намджун від того, щоб не рвонути прямо зараз до Сокджина, а ще трохи почекати.

Техьон прописався в кабінеті старшого детектива, він, уже не таким і сталкером-початківцем, майже не відлипав від вікна й чекав Чонгука. Доля ніби глузувала з молодшого детектива та постійно розводила їх. Одного разу Техьон не встиг усього на хвилинку, і Чонгук поїхав, а вдруге сам змушений був проїхати через терміновий виклик. У Техьона, як і раніше, залишалася тільки таємно перекинута з телефона Йонджуна фотка Гука і скринька зі спогадами. Вона вже тріщить по швах, уявна скринька ця, а образи-картинки з Гуком розлітаються на всі боки й заповнюють усі думки. Ще і сповнює збентеженням той факт, що секретність його вчинку, коли він непомітно перекинув собі фото Чонгука, не така вже й секретна секретність, як виявилося. Це єдине пояснення тому, що Йонджун почав надсилати Техьону фото Кукі.

Те, звичайно ж, спитав навіщо той це робить, а Йонджун робив обличчя невинною ромашкою і відповідав:

— Хьоне, я просто хотів показати цю картину, бачиш, та, що на стіні за Чонгуком-хьоном.

— Техьон-хьоне, ось на столі лежить рекламка з номером тієї піцерії, що тобі сподобалася, ось вона, прямо поруч із рукою хьона.

— Хьоне, ти ж сам хотів знати, у який колір ту стіну пофарбували, ось у такий, — і показує на новій фотці шматочок стіни в один сантиметр, і колір просто навіть не розібрати, натомість Чонгук на повний зріст, який уважно розглядає якийсь ескіз і хмуриться.

Техьон на це думає лише те, що Намджун якось занадто добре виховав Йонджуна і, якимось чином, навчив хитрожопити. Давати відсіч скандалістам не навчив, а хитрожопити навчив. Але Техьон не скаржиться, у нього тепер є багато фотографій Чонгука, на які можна дивитися і зітхати, і злитися, і сумувати, і знову злитися на те, що сумуєш. Замкнене коло, яке настав час розірвати. «Сьогодні ввечері. З’ясую все сьогодні ввечері, — вирішує Техьон і про всяк випадок уточнює: — І пити не буду».

Настрій Чонгука трохи покращав від повідомлення Намджуна про те, що пусанський детектив передав усі офіційні матеріали в справі Чона. Ці кілька днів були досить нервовими через пошуки будинку, через завершення ремонту кафе та цього неможливого Техьона, який нагадував про себе щодня із самого ранку. Щоранку Чонгук йшов вмиватися і бачив у дзеркалі все ще яскравий слід укусу, обрамлений засосом, і, застигаючи на кілька хвилин, згадував відчуття його губ, його дотиків, звучання його стогонів. І так щоранку. Нестерпно. Чонгук не хотів згадувати про те, як цілував Техьона, він хотів цілувати його в реальності. Гук не уникав Кіма, він справді замотався з усіма цими клопотами, і він знав, що той шукав його, але не хотів дозволяти те, що між ними б не було, похапцем і поспіхом. Чонгук просто дав Техьону кілька днів і обіцяв собі: «Сьогодні ввечері. Розберемося сьогодні ввечері».

Джин медитував над приготуванням смаколиків, наспівував веселу пісеньку, пританцьовував і думав: «Угандошу будь-кого, хто зіпсує мені вечірку… Та вже, ось воно, вплив Намджуна у всій красі». Джин поплескав себе по губах у покарання, хоча вголос і не вимовляв цього, але про всяк випадок. Через думку про псування вечірки він чомусь подумав про Чонгука й Техьона. Намджун просив не заважати, але може, варто приперти Кукі до стіни і все довідатися? Сокджин поки що не вирішив, що з ним робити. І що із самим Намджуном робити, він поки що теж не знає. Точніше, він знає, що хоче робити, а ось що правильно — не знає. Складно довіритися комусь знову, але Джин відчуває, що здається, що все більше й більше вляпується в Намджуна, і це трохи лякає. Але трохи визначеності все ж таки не завадить. «Сьогодні ввечері. Зроблю крок до нього, сьогодні ввечері». Поступається своїм бажанням і без зайвих думок насолоджується приготуванням.

***

Настав вечір, і з відділку, наче паломники на дороговказ або як комарі на тепле тіло, потяглися гості. Хосок один, адже Джені в триденному відрядженні, Намджун із Техьоном і Чиміном, Йонджун же ще із самого ранку був у кафе й у відділок навіть не заходив. Кожен вважав себе зобов’язаним принести якийсь подарунок — інтер’єрну дрібничку; настінний вінтажний годинник, підставку для парасольок. Чимін приніс Венерину Мухоловку, поставив її до Джо, що вижив, підморгнув Юнгі і прошепотів йому: «Ось так і ти мене маниш своєю солодкістю, як цей хижак приманює дурних мошок». Юнгі, чесно кажучи, спочатку не зовсім зрозумів — це був комплімент чи ні, а потім подивився Чиміну в очі й поплив від бажання, що відбилося в них, так, напевно, це був комплімент.

Техьон нервував, хоча зі сторони здавалося, що він насолоджується компанією, зацікавлено оглядає інтер’єр і добре проводить час. Але Намджун бачив, як молодший нервово облизує губи; хмуриться і відразу змушує себе розслабитися; постійно шукає когось, і знає, що той шукає Чонгука. А Чонгука нема. Як сказав Джин, Гук затримувався на зустрічі щодо роботи, але незабаром має під’їхати.

Чонгук приїхав через годину й зайшов разом із Боримом, якого зустрів біля входу, він одразу обійняв Джина та привітав із відкриттям кафе, а Техьона навіть не помітив, хоча гнав швидше за дозволену швидкість, щоб скоріше побачити його. Збентежений Юнгі відрекомендував Чонгуку Чиміна, про якого той тільки чув, і Чонгук із радістю потис холодну руку хлопця. Чимін був чи то злий, чи втомлений, але не затримався навіть для невеликої розмови та нормального знайомства. Хоча, може, він просто був захоплений художником, від якого не міг відірвати погляду. «Чому у всіх усе легко, а в мене через дупу все…» — відсторонено подумав Чонгук і приєднався до Джина та Борима, які обговорювали догляд за квітами та тонкощі ідеального безе.

Техьон хотів одразу підійти, але завмер у нерішучості та залишився підпирати стіну біля Джо, що вижив, і його нової подруги росянки. Дарма він відмовився від рідкої сміливості, адже своєї явно не вистачає. І це не боягузтво, це страх людини, яка бачить щось прекрасне й неймовірне, а підійти боїться, адже це може бути міражем, ілюзією. Ще так само страшно бути собою, бути вразливим, коли ти звик до своїх масок, вони вросли вже для всіх, крім найрідніших. А раптом цей «ти» зовсім нецікавий і не сподобаєшся тому, кому подобатися хочеться. Тому, чиїм хочеться бути, та щоб ця людина теж хотіла бути трішки його, Техьона… Ні, не трішечки, а абсолютно й повністю — Техьон визнає це.

Намджун, який не приліпився до жодного колективного обговорення, привалюється до стіни поряд із Техьоном, і тепер вони вдвох спостерігають як Джин, Чонгук і Борим затримуються разом, вони сміються, обговорюють щось і взагалі, зважаючи на все, чудово проводять час. Хтось скажіть Кімам, що на предмет симпатії можна не тільки злісно вирячитися. Ну, тому саме вони й роблять це. Борим ловить злий погляд Техьона, впізнає його, та його очі на мить розширюються, він щось говорить Джину та Чонгуку і відходить до Йонджуна й Хосока. Сокджин та Гук стоять близько, м’яко усміхаються один одному й обговорюють щось нечутне для Кімів. Борим відійшов від них, і Кімам стало аж дихати легше, хоча це, звичайно ж, повна дурість.

Кім-старший не міг налюбуватися таким щасливим Джином, той увесь світився і дарував свою радість усім навколишнім. Зуби зводило, усмішка немов таранила Намджуна зсередини й намагалася проявитися, але Намджун не усміхається. Ніколи. Так, він може хмикнути, саркастично підняти куточок губ, оглушливо поржати з друзями, вишкіритися злісно, але не усміхатися. Цього немає в намджунівських налаштуваннях. Техьон помітив недобре й тицьнув хьона під ребра:

— У тебе що, інсульт? — пошепки поцікавився Кім-молодший.

— Придурок ти. Не загрожує це мені, у мене імунітет. У будь-кого такий же розвинувся би, поживи б він із тобою хоч місяць, — усе ж таки не стримує дуже маленьку, зовсім крихітну усмішку Намджун.

— Подарунок небес озвався, з тобою теж важко буває.

— Те, ми живемо з тобою вже хер знає скільки, а я в тебе в телефоні записаний як Хьон-мудак. І це зі мною важко?

— Там серце поруч з іменем. Це щось таки означає. Серце залишається завжди, а ім’я я міняю, якщо ти косячиш або бісиш, ти взагалі бісячий, — Техьон навіть жартує якось без вогника, видно, що стурбований чимось.

— Як записаний Чонгук? — м’яко запитує Намджун.

Пора б усе ж таки підштовхнути молодшого хоч до чогось, годі заганятись, ні собі, ні іншим спокою не дає.

Техьон не відповідає, тільки пирхає, як їжак, а тут Джин і Чонгук підходять.

— Кукі, дивись, у нас тут ще два невраховані, колючі кущики. Приклеїлися до стіни, складають компанію Джо, що вижив, і ні з ким не спілкуються.

Джин глузливий, але глузування його добрі, він дивиться ласкаво і якось із розумінням. На Намджуна дивиться сміливіше, ніж зазвичай, і той весь підбирається, інтуїція кричить про те, що сьогодні щось зміниться. Трохи дратує той факт, що інтуїція часто помиляється щодо Сокджина, адже якби вона мала рацію — вони ще в день знайомства зійшлися б.

Чонгук виглядає стомлено, і Техьон стурбований цим, він вбирає його образ і поспішає насититися, а все мало, цього просто недостатньо. Кім оглядає Гука, підводить погляд до обличчя та завмирає — на шиї, на нічим не прикритій шиї, червоніє його мітка, інакше цей знак і не назвати. Чонгук слід укусу навіть не прикрив нічим, і Техьон не зовсім розуміє — чому? У роті скупчується слина, і Техьон ковтає, ось настільки йому зараз хочеться облизати свою мітку, і він навіть не помічає, як Намджун і Сокджин спостерігають за ним із лукавими усмішками.

Чонгук, як тільки побачив Техьона, з полегшенням видихнув, адже він боявся, що той може або не прийти, або відразу ж втекти, щойно Гук увійде. Але ні, ось він тут, стоїть, смикає етикетку безалкогольного пива, намагається не дивитися на Чонгука, але не може. І Чон теж не може не дивитися та ловить погляд Техьона, і він відкритий, він не ховається більше, і це так незвично, так бентежно. Чонгук хмикає:

— Принаймні вони прийшли. А дехто навіть тверезий сьогодні для різноманітності, — Гук усміхається та киває на безалкогольне пиво в руці Кіма-молодшого.

Намджун дозволив собі хвилинку насолодитися збентеженням Техьона й переклав тему:

— Джині, ви всі чудово постаралися, це місце чудове. Вітаю із відкриттям.

— Дякую. Тепер ви всі зобов’язані купити абонемент у спортзал, я шикарно готую, ви погладшаєте, — Джин сміється, йому так добре зараз, що він обійняв би весь світ, і хочеться почати з Намджуна.

— Думаю, ми знайдемо інший спосіб спалити зайві калорії.

Намджун піднімає одну брову й не відводить погляду від Джина, а той теж дивиться прямо в очі та не бентежиться, як завжди, і це заводить.

Незграбну паузу розбиває телефонний дзвінок, Чонгук дивиться на екран свого смартфона, лається напівголосно і відповідає на дзвінок:

— Я відійду на хвилину.

Техьон відчуває роздратування і трохи агресії. Він не розуміє, чому Кім-старший і Сокджин поводяться так, як поводитися не мають. Хоча, може, вони просто потоваришували, коли хьон хворів, але все одно якась дивна дружба. Більше схоже на дружбу, яку дружать голими й  у горизонтальній площині, але цього ж не може бути, у Сокджина є Чонгук, і нехай Техьон і збирається його відібрати, але все-таки… Якась маячня виходить, і Техьон струшується від цієї думки, але завмирає через іншу думку — невже він справді хоче відбити, забрати, вкрасти Чонгука? Так, він хоче. Але Джун із Джином таки злять.

Чонгук повертається і каже, що йому терміново треба поїхати по роботі, але він повернеться. Він із жалем дивиться на Техьона, вони обмінюються поглядами, повними обіцянки. Вони й самі не знають, що обіцяють один одному, але щось змінилося.

Коли Чон виходить, Техьон залишає Джина з Намджуном, бродить по кафе, обговорює з Юнгі його картини й ласкаво тріпає Йонджуна по волоссю, коли той хвалиться, що це він вибрав найпомітніші місця для цих картин. Час тягнеться огидно повільно, уже пізній вечір, Техьон постійно дивиться на двері, але Чонгука немає. Перекинувшись парою слів із Хосоком, він помічає, що Кім-старший і Сокджин стоять неприпустимо близько один до одного і просто жеруть один одного очима, хмуриться і прямує до них. Підходить і несильно б’є Намджуна в плече:

— Якого хера ви тут влаштували?

Техьона зачіпає така поведінка Сокджина. І так, звичайно, він зібрався вкрасти в цього чудового, гарного й доброго хлопця його хлопця, але якось це все-таки дратує. На нього дивилися дві пари очей.

— Малий, який черговий тупий сигнал із космосу ти зараз транслюєш? — Намджун усміхається, у ньому якесь передчуття зародилося, і він чекає.

Джин теж спостерігає, але на відміну від Джуна, він спостерігає із цікавістю і чекає на пояснення цієї репліки.

— Ви б ще засмокталися тут, — шипить Техьон. — Гаразд, ти вільний, як удав у каналізації, але ти! Сокджине, у тебе є Чонгук, ти не можеш так із ним чинити. Як можна взагалі дивитися на когось іншого, коли маєш такого Чонгука?

Намджун видає знущальний смішок. Джин, вражений розумінням, розтуляє рота для відповіді, але його перериває телефонний дзвінок. Він дістає телефон і усміхається так радісно, ніби Санта Клаус дзвонить:

— Кукі! Де ти, зайченятко? Ми дуже чекаємо, і ти навіть не уявляєш, як сильно ми на тебе чекаємо.

Слухає відповідь і впивається в похмурого Техьона добрим і розуміючим поглядом.

— Пиріжечок ти з повидлом, Кукі. Весь ранок лаєшся телефоном, уже на людей кидаєшся. Як найкращий друг, рекомендую тобі особистим життям зайнятися. Секс, знаєш, розслаблює. Голова? Це від утоми, тобі відпочити треба. Випий таблетку й лягай спати. До завтра, Чонгукі.

За розгубленим виглядом Кіма-молодшого, Джин розуміє, що той усе правильно почув, але для надійності добиває контрольним:

— Мій найкращий друг Чонгук погано почувається, і це не дивно. Мій друг багато працює та займається нашими дружніми справами. Наша дружня дружба така міцна, що я повністю довірив йому вибір будинку, який ми знімаємо як друзі, а сам займався лише кафе. Мій найкращий друг Чонгук, такий добрий друг, що дозволив мені не відволікатися. Це дуже по-дружньому з його боку.

Намджун думав, що цей момент усвідомлення буде кумедним, але це давно перестало бути кумедним. Йому шкода Техьона, цього дурника, який навигадував собі херні й тепер стоїть шоком оглушений. Весь його впевнений у собі та не зацікавлений ні в чому образ сповзає. Техьон зі стогоном привалюється до стіни й переводить ошелешений погляд з одного на іншого. Намджун і Сокджин дивляться на нього з розуміючими усмішками. Техьона збили з пантелику такі теплі стосунки між Джином та Чонгуком, і він просто загруз у своїх почуттях, які приголомшували та заважали думати здорово.

— Я так проїбався.

Голос хрипкий, і не ясно — це твердження чи питання. Намджун притягує молодшого у свої міцні та люблячі обійми, той чіпляється за хьона й обзиває себе.

— Малий, з кожним трапляється. Ну, може, і не з кожним, але для тебе це норма, і час звикнути.

Техьон розвертається до Сокджина, що погладжує його по спині:

— Я хотів украсти в тебе Чонгука.

Джин сміється дзвінко, Намджун мліє від цього сміху й милується.

— То чого ти чекаєш? Кукі вдома, просто йди до нього.

— Я не знаю, що сказати, і чи хоче він.

— Бляяядь, Те. Ліміт тупості вичерпаний на рік, вигадаєш щось, з фантазією в тебе, як ми зрозуміли, усе чудово. Іди та візьми.

І Техьон іде брати.