12. Шанс для нас

18 2 0
                                    

Як ми вже знаємо, Діра Забуття — дуже спокійне місце, навіть сонне, можна сказати. У понеділок усі притяглися на роботу, і все було як зазвичай, хіба що Техьон був задумливий, мовчазний і часто хмурився. Ніхто не надав цьому особливого значення, адже плітки серед своїх поширюються зі швидкістю світла, і всі знали, що той трішечки забухав. Страждає людина від похмілля, з кожним трапляється.

Намджун, навпаки, був у найкращому настрої. Він мало не облизувався, передчуваючи завоювання Джина. Спостерігаючи за пригніченим Техьоном, першим поривом було рвонути до нього й пояснити суть стосунків Чонгука й Сокджина, але він пригальмував і задумався. Техьону пора подорослішати та не ховатися за своєю клоунською маскою. Людина не цінує те, що йде до рук саме й легко, і якщо все серйозно, то за це треба боротися, ось нехай Те й бореться. А якщо це просто легке захоплення, то й тим більше не варто метушитися.

В обід сонливість відділку було безпардонно й зухвало порушено, коли з першого поверху пролунало по всьому відділку дзвінке:

— Кім Техьоне! Детективе Кіме пройдисвіту Техьоне! Сюди йди швидко!

Знайомтесь: мадам Вонг; прекрасна молода жінка 39 років, а за паспортом 44; шаманка\ворожка\віщунка; веде блог «Чарівниця»; допомагає підібрати ідеального партнера.

За словами детектива Кім Намджуна: хитромудра авантюристка, яка наживається на лохах, на кшталт детектива Кім Техьона.

За словами детектива Кім Техьона: хитромудра авантюристка, яка абсолютно не знається на стосунках; відмінний товариш по чарці та й цяцьки робить прикольні.

З виразом світової приреченості на всьому тілі, детектив Кім пройдисвіт Техьон з’явився на поклик і, клюнувши в щічку руйнівника спокою, мляво поцікавився:

— Знижуємо децибели та спокійно розповідаємо, яка така неймовірно важлива херня привела вас сюди, незрівнянна.

Кім-старший теж спустився, так само поцілував мадам у щічку й тепер просто стояв осторонь склавши на грудях руки і слухав. Навіть Хосок на шум прийшов, помахав мадам і лишився спостерігати.

— На мене знову подали скаргу. Джуні, твоїх рук справа, поганець?

Мадам Вонг дивилася на Кімів, як на школярів, що провинилися. Школярі дивилися на мадам, як на улюблену божевільну тітоньку, такі у всіх є.

— Чи не вам знати, що я граю чесно. На відміну від вас, до речі, — настрій Намджуна від такої новини піднявся ще вище, а день усе краще і краще.

— Мадам, давайте трохи в темпі, ми працюємо, що за скарга? — а ось настрій Техьона так і залишався нижчим за рівень моря.

— Одна моя суперниця із заздрощів стуканула куди треба про мою прострочену ліцензію.

— А вона прострочена?

— Так, виправте це. У мене ще три картки.

— Дві картки, мадам, дві. Впевнені, що хочете витрачати одну на таку нісенітницю? — Намджун посміхався і променився задоволенням.

Тут варто пояснити. Розумієте, наші детективи цілком собі непогано дружать із мадам до взаємного задоволення, але тільки коли це не стосується роботи та здорового глузду, а іноді просто бухають — чакри очищують — разом. Намджун свариться, щоб вона не впарювала Техьону свої «амулети», Техьон купує в мадам дієвий засіб для втомлених м’язів Намджуна, і той вдячний. Й ось одного з таких вечорів, коли привид самотнього майбутнього відчувався особливо яскраво, детективи проводили вечір за розпиванням віскі та грою в карти з мадам Вонг. Що вам сказати, мадам зробила двох важливих детективів, як хлопців нетямущих, ось просто принизила повністю і була задоволена цим. Звичайно ж вона махлювала, як профі, адже вона і є профі, але жодного разу не попалася, і за це їй честь та хвала. Зрештою, мадам виграла п’ять карток «вихід із в’язниці», за допомогою яких іноді уникала заслужених покарань — поліцейського свавілля, за її словами. До того ж, треба віддати належне, вона ніколи не переходила межу дозволеного.

Третю картку жінка використала, коли Намджун пригрозив їй арештом, коли та захопилася впарюванням амулетів Техьону, а той на цяцьки ласий і треба було його трохи гальмувати.

Мадам розчаровано примружилася, не спрацювало обдурити Намджуна, і добре, але спробувати варто.

— Кіми, дорогі, а давайте по старій дружбі ви допоможете самотній жінці?

— Яка має двох коханців, — хмикнув старший.

— Та заплатіть той штраф та продовжте ліцензію, у чому проблема? — Техьон уже втомився закочувати очі на цю неможливу мадаму.

Тут у відділок увійшла нова дійова особа. До речі, особа дуже симпатична, чарівна, вродлива та похмура, племінниця мадам Вонг — Джені.

— Тітко, куди ти поперлася, га? Я тобі сказала, що все онлайн зробимо без метушні. У чому твоя проблема? Подобається з ментами ще й у відділку тусити? Пішли додому, я вже хочу жерти.

Чарівне створіння з гидливою гримаскою оглянуло фоє, де все це й відбувалося, потягнуло тітку Вонг на вулицю, і тут хтось упіймав кулю Амура.

— Стривайте, чудова! — впевненою ходою і зі сліпучою усмішкою до жінок наближався Хосок.

Чомусь зупинилася мадам Вонг, а не племінниця, але Хобі не розгубився:

— Чи можу я попросити телефон вашої не менш прекрасної подруги? — і в очі так захоплено заглядає.

Мадам прискіпливо оглянула Чона з ніг до голови, кивнула, хитро усміхнулася і почала диктувати цифри. Племінниця шипіла: — «Не смій!» — але тітка свою справу знала й робила.

— Джі, крихітко, тобі б секс не завадив, ти надто напружена, — мадам Вонг сама поблажливість.

Детективи вдають, що не давляться сміхом; Хобі задоволений і вже щось планує в думках; племінниця червоніє; мадам щаслива справленим ефектом.

Чемний пройдисвіт Техьон проводжає відвідувачок на вулицю і ще трохи залишається потеревенити. Саме в цей час Чонгук, що йде в кафе провідати Джина й познайомитися з Юнгі, зауважує Техьона та із цілеспрямованістю криголама йде до нього. Гук усе ще хоче поговорити та зрозуміти, що сталося увечері. Техьон миттєво напружується і перестає усміхатися, коли Чонгук підходить.

— Техьоне, ми…

— Детектив Кім, — беземоційно перебиває Техьон. — Чон Чонгуку, у мене поки що немає новин у вашій справі. Ми з вами зв’яжемося. Ви хотіли ще щось?

— Ні. Я нічого більше не хочу. Гарного дня.

Чонгук блідне, жовна ходять, темрява в очах палає злістю. Він розвертається і просто йде. Тепер йому хочеться не поговорити, а, наприклад, розбити це гарне обличчя. Добре, не розбити, кого він обманює… Але кілька разів вмазати все ж таки хочеться. Не жили щасливо, нема чого й починати — думає Чонгук і вирішує кинути всі сили на те, щоб викинути цього блядського Кім Техьона з голови. Повідомлення отримане, і воно зрозуміліше від зрозумілого.

А Техьон стоїть, свердлить поглядом спину Чонгука, що йде, стискає кулаки й кусає губи. «Та чому він вважає, що я йому щось винен, а сам зараз іде до Сокджина?!» — Кіму просто хочеться кричати. Хочеться наздогнати Чонгука й репетувати на нього, виплескуючи все: «Навіщо ти мене цілував? Чому зараз ідеш до нього? Чому я пам’ятаю твій запах та смак твоїх губ? Чому я все одно хочу відчути тебе? Чому? Чому я не можу не думати про тебе…» — але він стоїть на місці й тільки стогне:

— Бляяяядь.

— Це той хлопчик, про якого ти казав? Ти знаєш, любий, я помилилася. Ваші енергії збігаються ідеально, — замислено вимовляє мадам Вонг після побаченого.

— Блять, мадам, йдіть додому штраф платити. Бувай, Джені, — розвертається і ховається у відділку (*ремарка: автор потворно ридає і прощається з форматом «міді» через цих довбнів).

А на другому поверсі з вікна кабінету спостерігає за всім цим всюдисущий Кім Намджун. Він стогне: «Роздери тебе Перун, Те. Який ти ідіот…» — стискає перенісся і переконує себе не втручатися.

***

Так минув тиждень.

Чонгук майже перестав усміхатися і пояснює поганий настрій нервовим виснаженням і напругою від очікування хоч якихось новин про брата, Джин чомусь не вірить Гуку, але це єдине пояснення, яке той дає. З Кімом-старшим Сокджин так і не розмовляв на тему молодших і поки що не збирається, а виправдовує себе тим, що дуже зайнятий оформленням кафе, хоча насправді він теж трохи в душевному роздраї через Намджуна.

Чонгук досхочу годував почуття провини, але все одно щоночі прокручував у спогадах усі миті з Техьоном. Щоби пам’ятати, що нічого особливого в ньому не було — бреше він собі. Поцілунків таких у нього були сотні — бреше собі. Кім не потрібний йому — бреше. Неможливо настільки поринути в людину за кілька днів — переконує себе. Це ненормально, це схоже на одержимість — наводить вагомі докази. Це скоро минеться — бреше собі знову і знову. Ось тільки він знає, що жахливий брехун. Чонгук уникає Техьона.

Техьон, навпаки, дуже веселий, занадто емоційний, працює майже цілодобово, і це схоже на якусь лихоманку. Намджуну боляче за свого молодшого, але іноді просто необхідно пройти через біль і впоратися з хворобою, якої б властивості вона не була. До тупізму та ідіотизму це теж відноситься, тому Намджун стискає зуби й дозволяє Техьону жити зі своїми рішеннями.

Техьон ненавидить усі свої рішення, ненавидить себе, ненавидить Чонгука. Чонгук прийшов, і все інше пішло, а залишився лише Чонгук. Вплавився в Техьона, і віддерти не можна ніяк, адже якщо потягнути, то відірветься кривавими лахміттями, а розсиплеться на частини, позбавлений цілісності, сам Техьон. Це почуття, ніби ти простягаєш своє серце — візьми, будь ласка, візьми його. Ось так він відчувається. Техьон уникає Чонгука.

У них це майже виходить. Вони жодного разу не зіткнулися і доклали до цього безліч зусиль. Вони майже не шукають один одного очима на вулиці. Вони майже змирилися з існуванням один одного окремо. Тільки ось це «майже» таке величезне і всеосяжне, що зводить на «ні» всі зусилля. А як інакше, якщо один бреше собі і знає про це, а другий переконує себе, що ненавидить, але теж знає, що це брехня?

***

— Привіт. Я вже якийсь час набираюся сміливості, щоби поговорити з тобою, я такий боягуз. Я так проїбався, пробач мені. Я завжди пишався своєю прямотою, яку деякі вважають за хамство, але я не хам. Хоча, кому я брешу? Хам, звичайно, ще й мудак, як виявилося. Ти знаєш, у мене немає сім’ї, у мене є тільки ти та мої дурниці. Дурнів я люблю, і це так нове для мене, що іноді я просто гублюся в цих емоціях. Оце знання того, що ти не один, воно приголомшує, коли ти завжди був один, завжди. І ти… Ти з’явився раптово, коли я нікого не шукав, я ніколи нікого не шукаю, але ти такий живий… Такий яскравий, як маяк уночі. Мені хотілося дістатися твого світла, зігрітися і дивитися на все, на що вкаже твоє світло. Ніхто не дарував мені стільки радості. А нещодавно я зустрів його. Ви трохи схожі, він теж сповнений життя, але якщо я хотів зігрітися тобою, то його хочу зігріти сам. Зігріти та оточити собою та берегти від усього світу. Розумієш? Я ось не дуже розумію, ми всього кілька разів бачилися, але я вже знаю про нього так багато. А як він малює! Його картини просто пронизують своєю чуттєвістю. Звідки в ньому, такому безглуздому, стільки чуттєвості? Я хочу це дізнатися. Я хочу дізнатися про все. Він про мене нічого не знає. Я взагалі не маю гадки, чи є хоч один шанс. Шанс для нас. Я хочу спробувати, я не пробачу собі, якщо не спробую, але тебе не залишу ніколи, я не хочу втрачати тебе зовсім. Чуєш, я завжди буду поряд. Пробач мені…

Чимін не чекає відповіді і йде. Він має сказати все це чоловікові, з яким вважав себе пов’язаним. Має бути чесним у подяку за світло, яке той дарує.

***

За тиждень кафе перевтілилося: стіни набули кольору, дерев’яна підлога оброблена, приміщення поділено на секції, на всіх поверхнях були ескізи з варіантами планування. Сокджин і Юнгі дуже зблизилися за цей час і не дивно, вони обидва невиправні оптимісти, сповнені любові до світу та смайликів. Юнгі й Чонгук поки що не стали кращими друзями, але вони безперечно насолоджувалися компанією один одного й наближалися до позначки «початок дружби». Чонгук насолоджувався б життям на повну, якби не витрачав майже всіх сил на те, щоби повернути собі душевну рівновагу після нещасного випадку. Можливо, йому варто припинити називати Техьона нещасним випадком.

Як ми вже зрозуміли, з вікон кабінету Намджуна чудово проглядалася вулиця та вхід у майбутнє кафе. Він часто спостерігав, як Джин та Юнгі привозять, вивантажують і заносять усередину фарби, рулони захисної плівки та інші необхідні для ремонту речі. Кім одного разу пішов, увесь такий благородний дракон, з пропозицією у вигляді допомоги. Він тоді трохи задивився на Сокджина й ляпнув: «Чому б вам, таким ніжним створінням, не дозволити комусь сильному подбати про доставку вантажу до вашого замку?». Детективу в той самий момент, як він промовив цю херню, захотілося викинути себе з мосту. На нього тоді здивовано подивилися дві пари очей. Юнгі намагався зіставити образ трохи похмурого детектива із цим Намджуном, із трохи зарум’яненими щоками. Джин дивився трохи глузливо і, як здалося Кіму, ласкаво, він тоді сказав, що ніжні створіння не кришталеві й самі впораються. Намджун змушений був стратегічно відступати, підбурюваний власною ганьбою і єхидними смішками за спиною.

Намджуна дуже тягнуло до Джина. Йому хотілося дивитися в теплі, кольору кави з крапелькою вершків, очі й бачити в них зацікавленість у відповідь. Хотілося слухати його сміх і торкатися, але поки він міг тільки спостерігати зі свого вікна, наче невдоволена горгулья, яку обісрали голуби. За весь тиждень так і не випало можливості для хоч якогось спілкування, і тоді, коли Сокджин поки не здався в надійні руки Кіма-старшого, той придумав геніальний, на його думку, план і заслав у не дуже дружній табір шпигуна. Шпигун, який Йонджун, був у захваті від того, що його день тепер не наповнений нудними поліцейськими справами та жахливими візитами до моргу (рекорд неблювання 3 хвилини 51 секунда).

Кілька разів на день Йонджун з’являвся в кафе через:

— Я прийшов допомогти! Я бачив, що меблі привезли!

— Нам до замовлення додали три зайві кави\карамельних макіато\капучино\лате, і ми вирішили поділитися!

Дивно, але до замовлення поліцейських завжди додавали саме три зайві напої.

— У нас вечір піци! Чи не хочете приєднатися? Ні? Не страшно, я принесу, ми багато замовили, а ви голодні, ймовірніше за все!

МИНУЛО П’ЯТЬ РОКІВ

Жарт-хвилинка (бугагашенька)! Так минув ще тиждень. Поступово Йонджун влився в компанію Джина, Чонгука та Юнгі і став сприйматися як частина зграї, як молодший та улюблений вихованець чи племінник. Неймовірно милий, кумедний і такий зворушливий Йоні у всіх викликав бажання подбати\нагодувати\приголубити і виховувати. Йоні буквально купався в любові сімох хьонів, які жили через дорогу один від одного. Одним він розповідав, як справи в кафе й постійно показував фотографії — ось ми всі сміємося\обідаємо\фарбуємо\розставляємо меблі; ось Сокджин і Юнгі кидаються сніжками з пакувального паперу; ось Чонгук зосереджено працює на ноутбуці, і Техьон вкрав цю фотку. Іншим тягав смакоти та розповіді про те, які його хьони з роботи офігенні. Можна подумати, що це теж частина завойовницького плану Кіма-старшого, але це виключно ініціатива Йонджуна, адже він хоче, щоб усі навколо знали, який крутий і розумний Намджун, веселий і дбайливий Техьон, найдобріший у світі Хосок, надійний та чуйний Чимін.

У кафе життя кипіло, а простір заповнювався яскравими фарбами та меблями. Через дорогу, на другому поверсі поліцейського відділку, іноді можна було помітити, як підозріло рухаються жалюзі, а за ними рухаються силуети різної комплекції.

Джин іноді заходив у відділок до Хосока і, на прохання Чонгука, просив дізнатися, чи є якісь новини в справі брата. Новин не було. А одного разу Сокджин намовив Йонджуна допомогти вкрасти нещасний фікус із кабінету медекспертів. Весь відділок вдавав, що не помічає підозрілих Джина і Йоні, які тягнуть удвох великий горщик і озираються на всі боки, а ввічливий Техьон навіть притримав їм двері. Фікус назвали Джо, Який Вижив, поміняли старий горщик на новий красивий і почали виходжувати. Ось так і минуло трохи більше двох тижнів із моменту п’янки в Кімів.

А потім Хосок загубив труп.

Кохання і качечкиWhere stories live. Discover now