Спогади мертвих

пролог

- Гуркіт падаючої землі зверху... Ще й гроза, просто "прекрасні" будуть спогади про смерть. Ах, точно, не про смерть, а про похорон. Думається, що це робить Іорі. Хм... А який був сенс мого життя? Я ж навіть смерті своєї не пам'ятаю. А якщо покопатися у своїх спогадах, поки ще можу… хоча я нічого там не відкопаю, але покинути повністю цей світ не впізнавши, це не для мене і зіпсує мою репутацію прямо перед остаточною смертю! Хоча моя смерть вже означала зниження репутації... адже я так намагалася її підняти, все життя коту під хвіст. А з чого все почалося... 

***

Спекотний літній день, дівчинка дванадцяти років сиділа за столом і займалася астрономією. Дивлячись записи лексій, вона поправляла хвіст каштанового волосся. Астрономія її цікавила з десяти років, а школі в неї були досить непогані оцінки.
Звати її Ея, а батько подарував прізвище Клай. З матір'ю у неї були непогані взаємини, а от із батьком жахливі.
Двері заскрипіли, і в ту хвилину в кімнату зайшла мати Еї.
- Не втомилась? - запитала жінка, простягаючи чашку з чаєм.
– А? Ммм ... ні, все гаразд, дякую. – відповіла дівчинка, здуваючи легку пару над чашкою.
- Там твій батько сказав, щоби ти в магазин сходила.
- А що заважає Аману сходити?
- Він готує курсову, сходи будь ласка. - погладив дівчинку по голові, відповіла мати.
- Добре.
Ея вимкнула лекцію, і одразу почала збиратися. Одягнулася у синю майку та джинсові шорти. Вона була низькою, тому втратити її в натовпі було більш ніж можливо.
...
- Година минула! Магазин за п'ять хвилин ходьби! - зі злістю говорив батько. - Ти пішла лише за яйцями та хлібом, не кажи, що в черзі простояла.
- Не хотілося йти додому.
Чоловік вліпив їй ляпас, і крізь зуби прошипів:
- Ти зовсім невдячна та марна особистість.
- Так-так. Я марна. Але й ти не кращий.
- У якому плані? 
- Ти Зміїв, адже так? Людина, яка не може нормально повести організацію. Або нормально приховати особистість. У тебе не факт, що люди лишилися. Інші організації явно кращі.
- Звідки ти...
На цих словах вони побачили за спиною дівчинки її матір. У неї були округлені від шоку очі.
- Ти голова мафії? Ти вбиваєш? - У страху скрикнула жінка.
- Послухай...
Дівчинка заплющила вуха та очі, щоб її не чіпали і вийшла з кімнати по пам'яті.
- Двадцять хвилин минуло... Наче мовчать... - Ея відчинила двері. - Що?.. - вона побачила свою матір, що лежала на підлозі, а над нею стояв чоловік. З його ножа повільно капала червона кров. - Навіщо ти це зробив?!
– Вона свідок. І ти теж.
- Тепер і мене вб'єш?
- Спочатку дай відповідь. - Чоловік підняв погляд на дочку. - Хто ти?
***
- Точно... з цього. А згадувати гидко.