Вони їхали могильною мовчанкою. Поки одна фраза не перервала її.
- Навіщо ти мене при ній Сатсуджин назвав? – запитала дівчинка, дивлячись у вікно.
- А що не так?
- Ти ще не зрозумів, що це не справжнє ім'я?
- Ще одна псевдонім вигадала... Загалом, як ти представилася, то так я до тебе і відгукнувся. У чому проблема?
– Проїхали.
- Сьогодні дощ, тож із офісу не вилазь.
- Думаєш, я нічого не навчилася?
- Може й навчилася, але вони теж на місці не сидять.
- Поясни нормально про цих Дощових. – беземоційно сказала Шидо.
- Не хочу.
– Самі до них не підпускаєте, нічого не пояснюєте. Як у Вас все "просто".
- Я не хочу говорити саме про Сакатару. А він там як основна гілка.
- В якому сенсі?
- Приїдемо до офісу, поясню.
...
- Ну, пояснюй. – зосереджено сказала Сатсуджин.
- Сакатара був моїм другом. - на видиху, з сумом відповів той.
– Що? Ти ж їх ненавидиш. - здивовано вимовила дівчинка.
- Він був моїм другом, поки нас не розлучили різні організації. У школі ми хотіли бути сусідами по квартирі, допомагати з квартплатою, їздити на навчання до одного університету. Але він зустрів главу Дощових, а мене забрав бос. Років в шістнадцять. Через те, що наші сім'ї святкували якесь свято разом, і трапився нещасний випадок, ми залишилися сиротами. Після його потрапляння до лав мафіозників Дощових він сильно змінився. Став більш зарозумілим, і в нього стала велика спрага на вбивство.
- Так ти ж казав, що йому в голову потрапив би, якби не так темно було, при нашій з ним першій зустрічі.
- Він завжди був мінімум на крок, тобто на с ступінь вище за мене. І цим хвалився, але все ж таки знав, що в голову потрапити для мене легко. Адже він майже відразу тебе відпустив.
- Ясно. А що щодо Тукіноси?
- Йому зараз ніби шістнадцять, потрапив в чотирнадцять до твого батька... - не встигнувши продовжити, його перебили.
- Чи всі організації люблять дітей?
- Тільки сиріт, яким і так нема більше, що втрачати. А тих, хто хотів вчинити самогубство, то тих одразу відправляли як мішень, все одно життя вже не потрібне, а така користь буде.
- А що щодо... - вона зробила хвилинну паузу. - Тебе та Сіджо.
- Щодо мене ти вже все що потрібно знаєш. На рахунок Сіджо я й сам майже нічого не знаю. У нього зараз є дружина, йому двадцять шість, дитина є. Ви з ним єдині, хто має хоч когось із родини. Але через те, що додому його поки що не пускають, він стежить за твоєю сестрою.
– А його дружина знає?
- Так, вона знає про його роботу, ступінь і так далі. До речі, сьогодні проводяться збори.
- Знову голів організацій?
- Ні, тільки між босом та основою. Адже ти теж основа. - із цими словами Іорі покинув кабінет.
- А тепер мені цікаво, що таке основа...
...
- У кого які ідеї виникли щодо знищення Дощових? – з ходу запитав голова організації.
Сатсуджин уже зависла на цьому питанні. Усі мовчали, Міцурі зрозумів, що ніхто нічого не зрозумів, точніше, не знає.
- Якби минулого разу не прийшов Дощовий, то вигадали б якийсь план з іншими організаціями. - сумно сказав чоловік.
- А хіба вони вже не знають, що їх знищити хочуть? – перепитала Шидо.
– Знають. Але не знають, як. Та й ми поки що не знаємо.
– І що тоді робити? – запитала Ксаніф.
- Нічого. Поки що мені треба вас виростити. – мовив Міцурі, дивлячись на трьох з основи.
Він розумів, що двоє, вже повнолітні. Але ще все ж таки малі. Ксаніф було близько двадцяти, Іорі вісімнадцять, а Сатсуджин взагалі дваналцять. Не дуже хороша компанія для знищення організації.
- Сатсуджин. — гукнув глава, дістаючи графік із внутрішньої кишені пальта.
Графік був блокнотом, у якому розписані чи не кроки його власника.
- Я поставлю наступні збори організацій незабаром, виберу день, коли дощу бути не повинно. Повтори всі імена та прізвища інших заступників, правила та йди на тренування.
- Добре... Але я колись зможу з сестрою нормально посидіти? – стомлено запитала дівчинка.
Вбивчий погляд Міцурі та фраза:
- Коли отримаєш п'яту сходинку. Ксаніф та Іорі розуміли, як складно її отримати. Практично неможливо. Вони були вже не перший рік в організації, але знаючи, що, побувши кілька місяців через свій швидкий розвиток, Шидо піднялася вже на третю ступінь. Але... Чому вона все ж таки стала заступником, якщо туди йдуть мінімум із четвертого ступеня? Якщо тільки людини п'ятоґо ступеню немає. Це ж глава пояснив:
- Вона підніметься. Вибору у неї немає.
За 10 хвилин у кімнаті зборів уже нікого не було.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Спогади мертвих
Mystery / Thriller{Вона прокинулась в труні, під звук землі.} Ви знаєте сенс свого життя? Вона задумалась над ним занадто пізно, але це не єдина проблема, що її спіткала. А як померла? Чи хто вбив... Після смерті єдина була мета - дізнатись.
